Закон і Бізнес


Нецільова позика


№29 (1379) 21.07—27.07.2018
24210

Якщо не встановлено, що кошти використані в інтересах сім’ї, у другого з подружжя не виникає солідарного обов’язку щодо їх повернення. Такий висновок зробив ВС в постанові №639/7335/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 травня 2018 року                          м.Київ                                №639/7335/15-ц

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: ЖУРАВЕЛЬ В.І., КОРОТУНА В.М., КРАТА В.І. (суддя-доповідач), КУРИЛО В.П. —

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Особи 4 на рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 6.12.2017,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року Особа 2 звернувся до суду з позовом до Особи 3, Особи 4 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та Особою 3 було укладено договір позики від 6.09.2013, згідно з яким позивач надав у борг Особі 3 кошти в сумі $25000 зі строком повернення до 1.05.2014, але в передбачений строк відповідач добровільно не виконав своїх зобов’язань, борг не повернув.

Оскільки Особа 3 перебуває в зареєстрованому шлюбі з Особою 4 і при цьому позика була укладена в інтересах сім’ї, з метою здійснення будівництва будинку у с.Мартове Печенізького району Харківської області, позивач просив відповідно до ч.4 ст.65, ч.2 ст.73 СК стягнути борг із подружжя в солідарному порядку.

Після уточнень просив стягнути з відповідачів заборгованість за договором позики від 6.09.2013 в сумі $20000, що еквівалентно 412525 грн., з урахуванням повернення 10.12.2015 частини боргу в сумі $5000, а також штрафні санкції у вигляді 3% річних від простроченої суми відповідно до положень ст.625 ЦК та судові витрати.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.05.2016, залишеним без змін ухвалою АСХО від 23.06.2016 позовні вимоги Особи 2 задоволено. Стягнуто солідарно з Особи 3, Особи 4 на користь позивача за договором позики від 6.09.2013 — 412525 грн., 3% річних від простроченої суми — 20221,10 грн., а загалом — 432746,10 грн. Стягнуто з відповідачів на користь Особи 2 судові витрати — по 1827 грн. з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017 ухвалу АСХО від 23.06.2016 у частині вирішення позовних вимог Особи 2 до Особи 4 про стягнення заборгованості скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В ухвалі ВСС від 19.07.2017 сказано, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про те, що отримані від Особи 2 в борг чоловіком Особи 4 Особою 5 кошти створюють солідарний обов’язок для подружжя лише виходячи з того факту, що позика була отримана під час шлюбу відповідачів. Додатковому з’ясуванню для встановлення солідарного обов’язку подружжя відповідно до ч.4 ст.65 СК підлягають такі обставини: чи дружина позичальника знала про розписку та була згодна на таку позику, а також чи позичені кошти були витрачені чоловіком в інтересах сім’ї.

Ухвалою АСХО від 6.12.2017 рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.05.2016 залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідальність подружжя має бути солідарною, оскільки Особа 4 була обізнана про боргові зобов’язання свого чоловіка, який взяв позику в інтересах сім’ї.

У січні 2018 року Особа 4 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.05.2016 та ухвалу АСХО від 6.12.2017 скасувати й постановити нове рішення, яким борг за договором позики від 6.09.2013 та судові витрати стягнути з Особи 3. Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права. Суд апеляційної інстанції не встановив, що позичені чоловіком кошти на будинок і в інтересах сім’ї не витрачались.

Як свідчить аналіз касаційної скарги, судові рішення оскаржуються в частині солідарного стягнення боргу за договором позики з Особи 4. В іншій частині судові рішення першої та апеляційної інстанції не оскаржуються, а тому не переглядаються.

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що Особа 3 позичив у Особи 2 $25000 зі строком повернення до 1.05.2014, що підтверджується розпискою від 6.09.2013. На час отримання коштів у позику та написання розписки Особа 3 та Особа 4 перебували в зареєстрованому шлюбі. 10.12.2015 Особа 3 повернув Особі 2 частину боргу в розмірі $5000.

Тлумачення ч.4 ст.202, ч.2 ст.626, ст.1046 ЦК дозволяє стверджувати, що договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення договору позики всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Аналогічний висновок зробив і Верховний Суд України в постанові від 18.09.2013 у справі №6-63цс13.

Суди встановили, що Особа 3 отримав у борг від Особи 2 $25000, при цьому в розписці не зазначено, на які цілі була отримана позика, та не вказано, що Особа 4, як дружина, давала згоду на її отримання.

Тлумачення ч.4 ст.65 СК свідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об’єктивний підхід, оскільки він не пов’язує виникнення обов’язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він уважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім’ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї. Такий підхід передусім спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім’ї.

Аналогічний висновок зробив і ВСУ в постанові від 19.06.2013 у справі №6-55цс13.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.60 ЦПК (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В ухвалі від 19.07.2017 ВСС, зокрема, акцентував увагу на необхідності встановлення того, чи були позичені кошти витрачені чоловіком в інтересах сім’ї.

Проте суд не встановив, що кошти в розмірі $25000, одержані Особою 3 за договором позики, використані в інтересах сім’ї. Тому колегія суддів не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що внаслідок укладення договору позики Особою 3 виникло зобов’язання в інтересах сім’ї.

Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча §1 ст.6 конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (п.58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Seryavin and others v. Ukraine», №4909/04).

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення в оскарженій частині постановлено без додержання норм матеріального права (ч.4 ст.65 СК). У зв’язку з наведеним колегія суддів уважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, рішення в оскарженій частині солідарного стягнення боргу за договором позики з Особою 4 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову Особи 2 до Особи 4 в частині солідарного стягнення боргу за договором позики з Особи 4 відмовити.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416 ЦПК, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 11.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 6.12.2017 в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з Особи 4 на користь Особи 2 скасувати.

У задоволенні позову Особи 2 до Особи 4 про солідарне стягнення боргу за договором позики відмовити.

Рішення Жовтневого районного суду від 11.05.2016 та ухвала АСХО від 6.12.2017 в частині позовних вимог про солідарне стягнення боргу за договором позики з Особи 4 втрачають законну силу з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.