Олена Дроздова:

Лікування онкохворого за кордоном: що треба знати

На відміну від України, у деяких країнах лікарі виходять з тези, що поняття «безнадійний хворий» не існує. Саме тому пацієнти із злоякісними пухлинами намагаються отримати допомогу там, де наука і практика боротьби із онкологічними захворюваннями значно випередила здобутки національної медицини. І в деяких випадках держава може навіть надати фінансову допомогу.

Умови отримання лікування за бюджетні кошти

У Порядку направлення громадян України для лікування за кордон (затверджений ПКМУ №1079 від 27.12.2017) зазначено, що направленню на лікування за межі держави підлягають лише ті хворі, яким неможливо надати необхідну медичну допомогу в закладах охорони здоров’я України. Також зазначено, що цей факт має бути підтверджений висновком комісії МОЗ України.

Розгляд питання про направлення хворого для лікування за кордон ініціюється відповідним закладом охорони здоров’я (обласним, центральним районним, міським), яке направляється до територіального органу  МОЗ. Для подання Комісії МОЗ необхідні наступні документи:

- заява хворого (або його законного представника), за формою, затвердженою МОЗ;

- виписка з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою 027-1/о (для онкохворих, Наказ МОЗ №629 від 10.10.2007);

- лист-направлення від територіального органу МОЗ;

- документи, що підтверджують реєстрацію місця проживання громадянина, і довідки про склад сім’ї або осіб, зареєстрованих у житловому приміщенні, будинку;

- відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми отриманих доходів і довідки про доходи громадянина та членів його сім’ї;

- згода на обробку персональних даних відповідно до законодавства;

- зобов’язання громадянина або його законного представника подати (не пізніше ніж через місяць з часу повернення хворого на територію України після проведеного лікування за кордоном за направленням Комісії МОЗ) до МОЗ письмову інформацію (звіт) про обсяги проведеного лікування та обсяги коштів, витрачених на лікування пацієнта, надану іноземним закладом охорони здоров’я, або у разі неможливості отримання пацієнтом від зазначеного закладу інформації про обсяги таких коштів - письмову відмову, надану закладом.

Надалі Комісія протягом 20  днів приймає рішення про неможливість надання хворому допомоги в Україні, здійснює пошук іноземного закладу, який її надати, домовляється з ним та вносить дані про хворого до відповідного реєстру. Після цього протягом 10 днів Комісія видає наказ про направлення хворого на лікування за кордон, а ще протягом 15 днів від цього здійснюється перерахування коштів до іноземного закладу.

Відповідно до п.9 Порядку, витрати, пов’язані з направленням громадянина для лікування за кордон, можуть включати лише оплату вартості лікування, діагностики (як частини лікувального процесу) і відшкодування вартості проїзду громадянина та (за рішенням Комісії МОЗ з питань направлення для лікування за кордон) однієї особи, що його супроводжує, до місця лікування та їх повернення, а також оплату банківських послуг.

Однак, п. 13 Порядку зазначає, що витрати на лікування можуть покриватися за рахунок держбюджету лише у випадку, якщо  вони передбачені на цю мету за відповідною бюджетною програмою.

До 2016 року діяла державна програма ”Онкологія”, на даний час окремої програми, яка  б передбачала надання з боку держави фінансової допомоги для лікування онкохворих за кордоном, відсутня.  Однак, у МОЗ та Національному інституті раку запевняють, що кошти виділялися державою протягом 2017 року і без програми, зокрема за кордон було направлено на лікування онкології в півтора рази більше громадян. Це робиться в рамках державної програми “Лікування громадян України за кордоном”.

Спільним Наказом МОЗ та Мінфіну №230/154 від 09.02.2018 затверджено паспорт  бюджетної програми “Лікування громадян України за кордоном” за КПКВК 23013360, якою передбачено суму на реалізацію програми 389 948, 9 грн

Яким чином хворі отримують лікування за кордоном?

За даними МОЗ, протягом 2017 року за кошти держави за кордоном було направлено 74 особи, однак, скільки з них були саме  онкохворими, не вказано.

Крім того, за словами в.о мінстра МОЗ У. Супрун,  лікування за кордоном  узагалі доцільне лише в кількох випадках - за неможливості отримати належну допомогу в Україні через її відсутність, із метою перевірити поставлений в українському закладі діагноз та пройти додаткову діагностику.

Більшість українців, які мають онкологічні захворювання, все ж намагаються отримати допомогу за кордоном за власні/зібрані кошти, оскільки державною програмою передбачено фіксовану суму на покриття таких витрат, які до того ж не розподілені на конкретні напрямки (тобто передбачена єдина загальна сума. без цільового розподілу - на лікування онкохворих, на трансплантацію органів чи клітин, тощо).

Більше того, п. 13 Порядку  передбачено, що для покриття витрат, пов’язаних з направленням громадянина для лікування за кордон, можуть використовуватися кошти: пацієнта чи його сім’ї; бюджету Автономної Республіки Крим; місцевого бюджету; кошти підприємств, установ, організацій та їх об’єднань незалежно від форми власності; кошти громадських організацій, благодійних фондів та окремих громадян.

Для прикладу, благодійний фонд “Квітна”, який займається збором коштів для жінок із онкологічним захворюванням молочної залози,  отримав на свій рахунок за 2017 рік 17 607, 87 грн, а фонд ”Ти - Ангел”, який серед усього іншого також надає допомогу онкохворим дітям, лише за травень 2018 отримав 81 423, 98 грн, однак, витрати фонду перевищили дохід майже вдвічі.

На  сайті Українського форуму  благодінйиків розміщено перелік благодійних організацій із найпрозорішою діяльністю. Серед них

Українська відкрита асоціація організацій, груп і осіб, які працюють із онкохворими дітьми

Міжнародний благодійний фонд “Набат”

Міжнародний благодійний фонд “Запорука”

Фонд “Запорука”, наприклад, за 2017 рік зібрав понад 13 млн грн та допоміг надати лікування 154 дітям,  але знову-ж таки, не відомо, скільки з них  були онкохворими.

Види медичної допомоги, які не можна  отримати в Україні

За словами директора Національного інституту раку О.Колісник, на сьогоднішній день провідні спеціалізовані клініки України здійснюють діагностику й лікування онкологічних пацієнтів згідно  з світовими стандартами. Американські й європейські протоколи лікування онкохворих у нас адаптовані, затверджені Експертним центром України й працюють.

Отже, на даний час в Україні онкохворі можуть отримати  практично весь спектр необхідних медичних послуг, однак питання полягає у кількості фахівців та медикаментозному і технічному оснащенню відповідних закладів.

Відсутні наразі заклади, у яких би проводилися операції з алогенної пересадки кісткового мозку. Трансплантація кісткового мозку (ТКМ) і трансплантація стовбурових клітин периферичної крові (ТСКПК) - це процедури, за допомогою яких відновлюють стовбурові клітини, зруйновані високодозованої хіміотерапією і /або променевою терапією. Існує три види такої пересадки:

Аутогенная трансплантація - Пацієнтам пересаджують їх власні стовбурні клітини

Сингене трансплантація - Пацієнтам пересаджують стовбурові клітини їх однояйцевих близнюків

Алогенна трансплантація - Пацієнтам пересаджують стовбурові клітини брата, сестри, батьків. Можна також використовувати стовбурові клітини людини, яка не є родичом пацієнта (неспоріднених донор).

Також слаборозвиненою через свою новизну в Україні залишається реабілітація в онкології, що передбачає комплекс медичних, педагогічних, психологічних заходів, спрямованих на відновлення чи компенсацію порушених або повністю втрачених функцій. Мета реабілітації – відновити здатність онкологічного хворого жити й працювати у звичному середовищі. Для цього використовуються методи реконструктивної хірургії, відновної терапії, санаторно-курортного лікування, протезування, психологічної допомоги та соціальної реабілітації.

Отже, за такими  послугами українцям поки що доводиться звертатися до іноземних закладів охорони здоров’я.