Доплатіть за послуги юриста
Судові витрати, пов’язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу ДВС, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону. Такий висновок зробив ВС в постанові №918/858/16 , текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
11 квітня 2018 року м.Київ №918/858/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого — СУХОВОГО В.Г.,
суддів: БЕРДНІК І.С., МІЩЕНКА І.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна юридична компанія «Гапоненко Роман і партнери» на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3.10.2017 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.08.2017
за скаргою ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» на дії відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Рівненської області
за позовом ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» до дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних у сумі 201332,10 грн.,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» звернулося до ДП «Рівненський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про стягнення 990000,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу, 88011,00 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2011 до червня 2016 року, 14321,10 грн. 3% річних.
Рішенням ГСРО від 17.10.2016 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 рішення ГСРО від 17.10.2016 скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 99000,00 грн. основного боргу, 66330,00 грн. інфляційних втрат, 5996,96 грн. 3% річних. У задоволенні позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 120681,00 грн., 3% річних у сумі 8324,14 грн. відмовлено.
На виконання постанови РАГС від 21.12.2016 ГСРО 5.01.2017 видано накази.
Постановою Вищого господарського суду від 18.05.2017 постанову РАГС від 21.12.2016 змінено в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8926,27 грн. 3% річних та 87481,80 грн. інфляційних втрат. У задоволенні позову про стягнення 5394,83 грн. 3% річних та 529,20 грн. інфляційних втрат відмовлено. В решті постанову залишено без змін.
6.04.2017 позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ Рівненської області.
Ухвалою ГСРО від 8.08.2017 задоволено скаргу позивача на бездіяльність державного виконавця. Визнано бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ Рівненської області незаконною. Зобов’язано державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ Рівненської області щодо виконавчого провадження АСВП №53284085 провести перевірку майнового стану боржника — відповідача щодо отримання боржником як переможцем тендерних закупівель коштів за укладеними у 2016 році договорами про закупівлю послуг за державні кошти із замовником — службою автомобільних доріг у Рівненській області Державного агентства автомобільних доріг.
Позивач звернувся із заявою про винесення додаткової ухвали, якою просив вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат в сумі 10599,74 грн.
Заява обґрунтована тим, що в резолютивній частині ухвали ГСРО від 8.08.2017 відсутнє рішення щодо вимоги про відшкодування відповідачем судових витрат позивача, пов’язаних з явкою представників позивача в судові засідання 4.07.2017, 18.07.2017, 26.07.2017, 8.08.2017. Крім того, у мотивувальній частині ухвали від 8.08.2017 відсутнє посилання на клопотання позивача від 7.08.2017.
Ухвалою ГСРО від 21.08.2017 задоволено клопотання позивача щодо винесення додаткової ухвали. Відмовлено позивачу в задоволенні клопотань від 26.07.2017 та 7.08.2017 про відшкодування витрат, пов’язаних із розглядом скарги.
Ухвала суду мотивована тим, що в мотивувальній частині ухвали від 8.08.2017 описано та досліджено клопотання позивача від 26.07.2017 та 7.08.2017 про відшкодування судових витрат, пов’язаних із розглядом справи, як необґрунтованих та непідтверджених, однак помилково в резолютивній частині не зазначено про відмову у відшкодуванні позивачу таких витрат.
Постановою РАГС від 3.10.2017 ухвалу ГСРО від 21.08.2017 залишено без змін.
Постанова суду обґрунтована тим, що у цій справі було прийнято рішення по суті позовних вимог, яке набрало законної сили, при прийнятті якого вирішено розподіл судових витрат відповідно до ст.49 ГПК. І, оскільки в подальшому рішення передано на виконання до органів ДВС, нині розгляд справи по суті завершений з прийняттям рішення, триває примусове його виконання.
Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду та ухвалу суду першої інстанції, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача судові витрати на загальну суму 10599,74 грн., понесені у зв’язку з явкою представників позивача в судові засідання у цій справі.
У касаційній скарзі позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних ухвалі та постанові судів попередніх інстанцій, з тих підстав, що з тексту ухвали суду першої інстанції неможливо встановити підстави, з яких відмовлено в задоволенні клопотань позивача від 26.07.2017 та 7.08.2017, а тому ухвала суду є такою, що не відповідає вимогам ст.86 ГПК; суди не врахували, що понесені позивачем судові витрати підтверджені належними та допустимими доказами (копії наказів про відрядження, посвідчення про відрядження, фіскальні чеки та квитанції), які були додані до відповідних клопотань, поданих у суді першої інстанції під час розгляду скарги на бездіяльність органів ДВС; судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних процесуальних документів порушено норми стст.4—5, 43 ГПК, неправильно застосовано стст.32, 33, 34, 49 ГПК, що призвело до порушення положень ст.129-1 Конституції та ст.115 ГПК.
Відповідач не скористався правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що на підставі ч.3 ст.295 ГПК (у редакції після 15.12.2017) не перешкоджає перегляду судових рішень.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.115 ГПК (у редакції до 15.12.2017), рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому законом «Про виконавче провадження».
Згідно з преамбулою закону «Про виконавче провадження» від 2.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) — сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.
У законі «Про виконавче провадження» поняття «виконавче провадження» розуміється як завершальна стадія судового провадження (ст.1). Наведене узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Так, у рішенні від 19.03.97 у справі «Hornsby v.Greece» ЄСПЛ зазначив, що для цілей ст.6 конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (дана позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.06.2016 у справі №6-3172цс15).
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, який залишив без змін додаткову ухвалу суду першої інстанції, зробив помилковий висновок про те, що оскільки рішення по суті спору передано до органів ДВС для його виконання, то стадія розгляду справи є завершеною та розпочалася стадія виконання рішення суду.
Що стосується висновку судів про те, що нормами ГПК не передбачено розподілу судових витрат, пов’язаних з розглядом скарги на дії ДВС, то, виходячи з викладеного вище та враховуючи норми ч.1 ст.44 ГПК, слід урахувати, що судові витрати складаються із судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
При цьому склад судових витрат не є вичерпним і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.
Таким чином, оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, судові витрати, пов’язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.
У чч.1, 2 ст.300 ГПК в редакції після 15.12.2017 визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведені норми процесуального права, виходячи з повноважень суду касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані постанову РАГС від 3.10.2017 та ухвалу ГСРО від 21.08.2017 повністю та передати справу на розгляд Господарського суду Рівненської області.
Керуючись стст.300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ «МЮК «Гапоненко Роман і партнери» задовольнити частково.
2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 3.10.2017 та ухвалу Господарського суду Рівненської області від 21.08.2017 скасувати, а справу передати на розгляд Господарського суду Рівненської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.