Про правильний кодекс

Розглядаючи справу, судам слід уважніше застосовувати редакції кодексів різних років. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 08.06.2018.

У 2006 р. вкладниця надумала відкрити депозит у банку. Двом співробітникам установи вона передала 10 тис. грн., розраховуючи, що вони покладуть гроші на рахунок. Однак гроші на рахунок так і не потрапили. Коли у 2015 р. вкладниця виявила обман, вона звернулась до суду, вимагаючи стягнути з банку трохи більше 20 тис. грн. матеріальної шкоди з урахуванням інфляції та 20 тис. грн. моральної шкоди. Суд першої інстанції у стягненні матеріальної шкоди позивачці відмовив, а питання про стягнення моральної шкоди залишив без задоволення.

Апеляційний суд погодився із такою позицією.

У 2017 р. горе-вкладниця звернулась із новим позовом, в якому просила переглянути судові вердикти в зв’язку із ново виявленими обставинами. Новий позов був обґрунтований тим, що суд першої інстанції, розглядаючи попереднє ремство, послався на рішення в аналогічній справі. Однак, наразі це рішення було скасоване і постановлене протилежне. Тож позивачка сподівалась, що і її справа може бути переглянута. А заразом вона збільшила позовні вимоги з урахуванням інфляції майже до 50 тис. грн.

Новий позов суд першої інстанції задовольнив. Апеляційний суд погодившись з підходом нижчестоящої інстанції, зменшив розмір стягнутих коштів до 20 тис. 280 грн.

Зменшення суми стягнення вкладниця оскаржила до касаційної інстанції, запевняючи, що при перегляді рішень за ново виявленими обставинами суд може вийти за межі вимог, які були предметом розгляду при ухвалені рішення, що переглядається. Банк, подаючи відзив на позовну заяву, наполягав на тому, що дане твердження є помилковим.

У постанові № 662/547/15-ц друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі ВС звернула увагу на те, що ч. 5 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.