Закон і Бізнес


Доктрина суб’єктивної оцінки

ВРП ризикує перетворитися на спеціальний орган з контролю за дотриманням процесуальних норм


Імовірно, саме наявність висновку дисциплінарної палати завадила Володимирові Шумку (крайній праворуч) скласти кваліфіспит.

№22 (1372) 02.06—08.06.2018
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
5601

Час від часу на засіданнях Вищої ради правосуддя спалахують дискусії щодо того, чи існують межі перегляду судових рішень під час дисциплінарного провадження. Адже дисциплінарні палати фактично переглядають зміст і дають оцінку законності вердиктів.


Дорога на Межигір’я

Учергове це питання виникло в ході розгляду скарги Володимира Шумка з Ірпінського міського суду Київської області на рішення другої дисциплінарної палати ВРП від 14.06.2017 №1551/2дп/15-17. Майже рік тому вона рекомендувала звільнити суддю з посади за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Фабула доволі традиційна: притягнення до адміністративної відповідальності трьох водіїв, стосовно яких були складені протоколи про відмову зупинитися на вимогу працівників Державтоінспекції. Усім було призначено однакове покарання — позбавлення прав на 3 місяці.

Тільки один з них оскаржив постанову про притягнення до адмінвідповідальності, але вона залишилася в силі. Крім того, на той час усі порушники заперечували, що брали участь у поїздці до Межигір’я. Проте згодом подали заяви про застосування амністії щодо них як учасників масових акцій протесту.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції також не скаржилися. За них це зробив голова громадської організації.

Розглянувши цю заяву, за всіма трьома епізодами ДДП ВРП констатувала, як під копірку, що «постанова суду не містить посилань на жодні належні та допустимі докази, які би підтверджували факт учинення правопорушення» саме цими особами. Також «відсутня будь-яка оцінка особи правопорушника, не досліджено ступінь його вини, обставини, що пом’якшують чи обтяжують відповідальність».

Саме ці твердження і спричинили дискусію між членами ВРП та представником судді.

Чи є межі перегляду?

Вочевидь, для того, щоби зробити такі висновки, необхідно перевірити фактичні обставини справи й дати їм власну оцінку. Чи повноважна дисциплінарна палата ВРП таке робити, втручаючись у зміст судового рішення? На цьому акцентував увагу представник судді Валерій Пивоваров.

Заступник голови ВРП Вадим Беляневич поцікався в нього: «Чи правильно я зрозумів з вашої доповіді, що порушення норм процесуального закону не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності?» Адвокат відповів, що не зовсім так, але докази таких порушень мають бути беззаперечними.

Як зауважив В.Пивоваров, твердження про порушення чи непорушення суддею процесуальних норм є суто суб’єктивним. Якщо пристати на позицію ВРП, то кожен адвокат, який вважатиме, що суддя своїм рішенням порушив процесуальні права, негайно звертатиметься зі скаргою до Ради.

Напевне, було б логічніше, аби такі висновки ґрунтувалися на рішенні суду вищої інстанції. Проте, як зазначалось, у двох випадках апеляційного перегляду не було взагалі, а в третьому суд відмовив у задоволенні скарги.

Схоже, у членів Ради інша позиція: вони уповноваженні встановлювати порушення всіх норм процесуального права, допущені служителями Феміди будь-якого рівня. Так, на думку члена ВРП Андрія Бойка, у цьому випадку суддя порушив гарантії справедливого розгляду в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак чи настільки все однозначно та спрощено?

Істотність із уточненнями

Якщо звернутися до ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI (адже саме вона діяла на час учинення проступку), то серед підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є «істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя». Далі уточнюється, які саме: «пов’язані, зокрема, з відмовою в доступі особи до правосуддя… порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову».

Так, перелік — не вичерпний, але чи підлягає він розширеному тлумаченню? Тобто чи можна це положення розуміти таким чином, що будь-яке порушення процесуальних норм є істотним? Напевне, ні. Тому більш логічним було б уважати, що саме наведені уточнення є ознаками його істотності.

Якщо ж узяти аналог цієї норми зі ст.109 чинного профільного закону, то там говориться про наслідки проступку — унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та обов’язків, порушення правил юрисдикції або складу суду. Відповідно, дисциплінарна палата повинна вказати, які ж саме процесуальні права не міг реалізувати скаржник, а не посилатися на загальні норми вітчизняного законодавства та європейські гарантії.

Порушення прав людини й основоположних свобод згадуються окремо, але вже в новому акті. Цей факт також має встановити певний орган. І, за конвенцією, це точно не ВРП.

Тобто, якщо доктрина всеосяжної суб’єктивної оцінки візьме гору, врешті-решт Рада може перетворитися на спеціальний орган з контролю за дотриманням процесуального законодавства всіма судовими інстанціями. Чи відповідає така функція конституційному призначенню органу суддівського врядування?

Безрадісна перемога

В.Пивоваров також намагався оспорити накладання стягнення на В.Шумка за межами річного строку притягнення до дисциплінарної відповідальності з моменту вчинення проступку. Цей строк сплив ще в лютому 2015-го.

Утім, як відомо, ще Верховний Суд України в даному питанні став на бік ВРП. На відміну від Вищого адміністративного суду, він констатував, що строк давності для притягнення до відповідальності за порушення присяги (наразі це істотний дисциплінарний проступок) становить 3 роки без урахування часу перебування на лікарняному та у відпустці.

Усе ж В.Шумку та його представникові вдалося домогтися часткового скасування рішення дисциплінарної палати. Адже за цей час сплив і 3-річний термін притягнення до дисциплінарної відповідальності. Тож Рада відмовила у звільненні його з посади, а провадження закрила.

Проте це навряд чи втішить суддю. Адже наприкінці квітня Вища кваліфікаційна комісія суддів за підсумками іспиту не допустила його до другого етапу оцінювання. Тож тепер він може втратити посаду вже з інших підстав.