Закон і Бізнес


Без третьої особи

ВРП вирішила, що не можна карати за одну процесуальну помилку, але систематичних не пробачила


Олександр Боярський (праворуч): «Караючи суддів за такі проступки, ми підштовхуємо скаржників до того, аби зводити з нами рахунки».

№20 (1370) 19.05—25.05.2018
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
10924

Так збіглося, що в один день Вища рада правосуддя розглядала скарги двох суддів з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області. Обох притягнули до дисциплінарної відповідальності за схожі порушення — розгляд справ без залучення осіб, яких вони стосувалися. Щоправда, покарання були різними.


І попередження забагато

Олександр Боярський відбувся попередженням. Здавалося б, із цим можна спокійно працювати й далі. Проте суддя вирішив відстояти власне рішення та звернувся до ВРП, зажадавши перегляду висновку палати.

О.Боярський пояснив: спір, який він розглядав і рішення в якому стало підставою для скарги на нього, фактично тягнеться вже не перший рік. Так, ще у 2012-му апеляційна інстанція скасувала ухвалу про визнання права власності на нерухомість за скаржниками. І коли він розглядав іншу справу — про визнання в порядку спадкування права власності на спірне нерухоме майно, то розмірковував, чи варто залучати скаржників до розгляду як третіх осіб.

Однак урешті-решт спинився на думці, що за таких обставин відсутні права скаржників, які були би порушені його рішенням. Адже, як пояснив членам Ради адвокат О.Боярського, рішення апеляційного суду вже було самостійною підставою для анулювання реєстраційного запису. Проблема полягала тільки в тому, що державний реєстратор не зробив цього самостійно. Тож фактично спір стосувався не виконання реєстраційною службою свого обов’язку, що перешкоджало прийняттю спадщини позивачами.

Отже, суддя дійшов думки, що не можна порушити майнові права особи, які не мають підтвердження і, більше того, не були визнані в судовому порядку. Та, оскільки позивачі обрали саме такий спосіб захисту, як скасування реєстраційного запису та визнання права на спадщину, суд не міг замінити його з власної ініціативи.

Утім, у лютому 2017 року це рішення було скасовано. Хоча, за словами судді, апеляційна інстанція так і не вказала, які саме права скаржників були порушені незалученням їх до розгляду. Проте його колега згодом також задовольнила ті самі позовні вимоги, але без вказівки в резолютивній частині про скасування реєстраційного запису щодо прав власності скаржників на спірну нерухомість.

«Караючи суддів за такі проступки, ми підштовхуємо скаржників до того, аби зводити з нами рахунки», — наголосив О.Боярський, звертаючись до членів Ради.

Водночас, як нагадав представник судді, сам факт скасування судового рішення не може бути підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. До речі, доповідач у цій дисциплінарній справі Володимир Говоруха також звернув увагу колег на те, що в задоволенні скарги про притягнення судді до відповідальності має бути відмовлено, якщо її суть зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

ВРП погодилася, що суддя дійсно не повинен нести відповідальність за позицію, яку вважав правильною. Тож рішення дисциплінарної палати та накладене на О.Боярського стягнення було скасовано повністю, а провадження — закрито. Щоправда, 2 члени ВРП додали до такого вердикту окремі думки.

Невмотивоване забезпечення

А от Олені Гайді-Герасименко не вдалося переконати членів Ради змінити вид стягнення — відсторонення від роботи на 3 місяці з позбавленням доплат і направлення до Національної школи суддів для підвищення кваліфікації.

Як доповіла Голова Верховного Суду Валентина Данішевська, скаржник стверджував, що рішення О.Гайди-Герасименко призвели до блокування роботи загальних зборів і рейдерського захоплення частини майна підприємства. У провину судді дисциплінарна палата поставила:

• неповідомлення відповідача про засідання;

• невмотивоване застосування заходів забезпечення позову;

• безпідставне ухвалення заочного рішення.

Зокрема, суддя не вжила заходів щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи через пресу. Натомість наклала арешт на частину бази відпочинку, що належала підприємству, в статутному фонді якого воно мало частку в розмірі 25%.

Потім заочним рішенням були задоволені й позовні вимоги дружини про визнання за нею права власності на 1/2 частки, що належить її чоловікові, у статутному капіталі юридичної особи. Хоча представника самого підприємства до провадження не було залучено взагалі.

Усі ці рішення згодом скасувала апеляційна інстанція.

У своїх запереченнях О.Гайда-Герасименко, зокрема, наголошувала на тому, що дисциплінарна палата фактично вийшла за межі своїх повноважень, даючи оцінку фактичним обставинам справи. І також посилалася на положення ст.107 закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо неможливості притягнення до відповідальності тільки на підставі скасування рішень вищою інстанцією.

Проте, як зазначила доповідачка, аргументи судді не знайшли підтвердження під час перевірки. Також В.Данішевська відзначила, що рішення дисциплінарної палати ґрунтувалося не на перегляді обставин справи, а на оцінці дотримання суддею процесуальних обов’язків.

Як пояснила О.Гайда-Герасименко, вона вжила всіх заходів для повідомлення відповідача. Більше того, пропонувала позивачці зробити це через газету, але та відмовилася, пославшись на брак коштів. А законодавча можливість розмістити таке оголошення на сайті суду з’явилася пізніше. Та й адреса відповідача, яку він згодом указував у апеляційних скаргах, була та сама, на яку раніше надсилалися повідомлення. Як наголосив представник судді, це, навпаки, свідчить про свідоме ухилення відповідача від участі в розгляді справи.

Можна припустити, що О.Гайду-Герасименко дещо ввело в оману рішення Конституційного Суду від 19.09.2012 №17-рп/2012 стосовно того, що статутний капітал і майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Прикметно, що Анатолій Мірошниченко, який доповідав справу в дисциплінарній палаті, вважав, що в цьому випадку слід говорити не про недбалість, а умисність дій судді. Тож і покарання могло би бути значно суворішим.

Однак урешті-решт усі залишилися при своїх думках. Рада погодилася зі стягненням, запропонованим палатою, а судді доведеться підтягнути «матчастину» в НШС.