Закон і Бізнес


Підбиваємо підсумки

Юристи проаналізували судову практику, що сформувалася за податковими та кредитними спорами


О.Скляренко поділився досвідом судової практики у спорах з податковими органами.

№50 (1089) 15.12—21.12.2012
1853

2012 рік добігає кінця. Саме час озирнутись у недалеке минуле та з’ясувати, яким був рік для правників та їхніх клієнтів, які новели він приніс учасникам юридичного ринку. У рамках круглого столу «Судова практика: підсумки 2012 року», організованого компанією «ЛІГА: ЗАКОН», провідні юристи дали відповіді на вищевказані запитання.


Знакові події

Для правників, що спеціалізуються на податкових спорах, та для платників податків поточний рік ознаменувався кількома важливими змінами, що вплинули на цю сферу правовідносин. Так, на початку року змінився розмір судового збору, який підлягає сплаті при зверненні до суду в справах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень — тепер він становить 1% від суми, що вказана в оскаржуваному повідомленні-рішенні, про що йдеться в інформаційному листі ВАС від 18.01.2012.

До цього моменту вважалося, що такі вимоги мають немайновий характер, тому сума збору була незначною. «Судитися з податковою у 2012 році стало набагато дорожче», — відзначає адвокат Олександр Скляренко.

На його думку, найбільш дискусійним питанням практики розгляду податкових спорів поточного року є застосування п.150.1 ст.150 ПК щодо порядку перенесення збитків минулих періодів. Інформаційним листом ВАС від 13.09.2012 №2019/12/13-12 у цій дискусії поставлено крапку. Таким чином,  у 2012-му вирішилось одне з найбільш актуальних питань щодо застосування «спірних» норм ПК.

Крім того, у зв’язку з втратою чинності законом «Про державну податкову службу», із серпня 2012 року податкові органи не можуть звертатись до суду з вимогою визнання угод недійсними. До цього моменту, наголошують правники, практика була протилежною.

Стосовно спорів щодо оскарження дій (бездіяльності) податкових органів при проведенні перевірок позиція адміністративних судів у поточному році була єдиною: підстави для задоволення позовних вимог існують лише в тому випадку, коли такі дії чи бездіяльність створюють для платника податку відповідні права та обов’язки.

У рамках круглого столу О.Скляренко звернув увагу на таку тенденцію: податківці досить часто вихваляються тим, що переважна більшість спорів із платниками податків вирішується судами на користь наповнювачів державної казни. Так, податкова доповіла про кількість справ, виграних у цьому році, —орієнтовно 94—96%. Однак, якщо проаналізувати дані Єдиного державного реєстру судових рішень за 2012 рік, ці відомості, на думку адвоката, не підтверджуються. Він наголошує: якщо клієнт має чітку правову позицію та якісно підготовлені документи для суду, є доволі високі шанси вирішення справи на користь платника податків.

Тенденції кредитного сектору

Протягом останніх років судові органи «накриває» лавина справ у спорах, що виникають із кредитних правовідносин. Типовою є ситуація, коли боржники, використовуючи законодавство, його колізії та прогалини на свою користь, не сплачують коштів за своїми зобов’язаннями перед банківськими установами. Якщо кілька років тому суди здебільшого ставали на бік боржників, то у 2012 році, за спостереженнями юристів, тенденція докорінно змінилася — суди стають на бік банків, захищаючи їх від недобросовісних позичальників.

У рамках круглого столу старший юрист АО Arzinger Наталя Мартинюк поділилася з учасниками заходу досвідом фірми в захисті інтересів клієнтів у сфері кредитних правовідносин. Зокрема, вона зосередила увагу присутніх на ситуаціях, коли кредитор, у випадку ліквідації боржника, не має змоги стягнути з поручителя кошти, оскільки таке поручительство припиняється. За словами Н.Мартинюк, останнім часом з’являються рішення судів, у яких зазначається, що у випадку, коли кредитор устиг пред’явити позов до поручителя до ліквідації боржника, право кредитора підлягає захисту та справа має бути розглянутою.

Також юрист зупинилася на такому способі звернення стягнення на предмет іпотеки, як отримання її у власність кредитора. Донедавна вважалося, що така категорія спорів підлягає вирішенню в позасудовому порядку, проте останнім часом ситуація, за словами Н.Мартинюк, змінилася — суди дотримуються думки, що пред’явлення позову є можливим.

Якщо, за кредитним договором, поручителем і боржником є, відповідно, юридична та фізична особи, то пред’явлення кредитором спільного позову до них з вимогою стягнути борг солідарно було раніше неможливим. Така справа підлягала окремому розгляду в судах цивільної та господарської юрисдикції, що, за словами експерта, значною мірою ускладнювало життя кредиторів. Наразі ситуація змінилася: постанова пленуму ВСС «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30.03.2012 вказує на те, що «у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов’язані й окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку до фізичної особи — позичальника і до юридичної особи — поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин — отримання кредиту». Разом з тим пред’явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов’язком банку, тому в разі пред’явлення позову до кожного з них окремо має враховуватися визначена ЦПК компетенція судів щодо розгляду цивільних справ. Зокрема, позов банку до юридичної особи — поручителя із залученням фізичної особи — позичальника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Н.Мартинюк зазначає, що у 2012 ро­-ці сформувалася стала судова практика щодо валютних кредитів. Якщо раніше частими були випадки, коли рішеннями суду визнавалися недійсними кредитні договори (або окремі їх положення), за якими позичальникам надавалися кошти у валюті, то пленум ВСС роз’яснив, що у випадку наявності в банку відповідних ліцензій на здійснення валютних операцій кредитний договір не повинен визнаватися недійсним. Більше того, позовні вимоги можуть бути виражені у валюті (п.12 постанови №5).