Закон і Бізнес


Судді ВСУ звинуватили РСУ у порушенні закону


27.04.2018 19:09
12072

Приймаючи рішення про визнання Верховного Суду України таким, що припинив свою діяльність та перебуває у стадії ліквідації з 15 грудня 2017 року, а також про те, що рішення зборів суддів Верховного Суду України спрямовані на перешкоджання ліквідаційній процедурі та не мають правових наслідків, Рада суддів України діяла поза межами своїх повноважень, всупереч чинному законодавству та рішенню XV чергового з’їзду суддів України, виконавчим органом якого є Рада суддів України.


Законом № 1402-VIII не передбачено, що питання припинення діяльності та ліквідація Верховного Суду України належать до повноважень Ради суддів України.

Відповідний висновок з обгрунтуванням міститься у заяві суддів Верховного Суду України, що з’явилася на сайті ВСУ сьогодні, 27 квітня. Наводимо повний текст заяви. 

 

Заява
суддів Верховного Суду України
від 27 квітня 2018 року
у зв’язку з прийняттям Радою суддів України рішення від 12 квітня 2018 року № 18 щодо ситуації, яка склалася з ліквідацією Верховного Суду України

Ознайомившись з направленим до Верховного Суду України та опублікованим на веб-сайті газети «Закон і Бізнес» рішенням Ради суддів України від 12 квітня 2018 року № 18, судді Верховного Суду України вважають за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд України постійно та послідовно підтримує реформування системи судоустрою.

Проте таке реформування має відбуватись за умови дотримання норм Основного Закону України.

2 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі — Закон № 1401-VIII), а також Закон України № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон № 1402-VIII), які набрали чинності з 30 вересня 2016 року.

Законом № 1401-VIII внесені зміни до статті 125 Конституції України, згідно з якими назва найвищого судового органу (суду) України змінюється: замість «Верховний Суд України» запроваджена нова назва «Верховний Суд». Водночас конституційний статус цього органу залишився без змін, йому за збереження функцій Верховного Суду України повернуто належні до 2010 року повноваження суду касаційної інстанції, а також надано деякі інші повноваження.

Положення Закону № 1401-VIII не можуть тлумачитися як такі, що дають підстави для реорганізації чи ліквідації Верховного Суду України під час зміни назви (рішення Європейського суду з прав людини від 23 червня 2016 року у справі Baka v. Hungary (заява № 20261/12)).

Це також підтверджується позицією суб’єкта законодавчої ініціативи, викладеною в пункті 3.9 Пояснювальної записки до законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (реєстр. № 3524 від 25 листопада 2015 року): «Законопроект визначає, що найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Оскільки цей суд є єдиним найвищим судом в Україні, а всі суди є судами України, запропоновано змінити назву цього суду з «Верховний Суд України» на «Верховний Суд».

Наведені зміни в розділі VІІІ «Правосуддя», зокрема і до статті 125 Конституції України щодо зміни назви «Верховний Суд України» на «Верховний Суд», узгоджуються з Висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016 у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України про конституційність таких змін.

Пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Проте не зазначено процедури такої ліквідації, не вказано, який саме закон чи норма Конституції України регламентує порядок ліквідації, не вирішено питання статусу суддів, працівників апарату та подальшої долі майна Верховного Суду України.

Припинення діяльності юридичних осіб, незалежно від порядку їх створення, передбачено статтею 104 Цивільного кодексу України, за змістом якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Під час ліквідації юридичної особи відбувається повне припинення її діяльності без правонаступництва.

Законом № 1402-VIII прямо не передбачено правонаступництва Верховним Судом, у змісті цього Закону міститься положення про те, що цей суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, однак не зазначено, що означає в розумінні цього Закону термін «матеріально-технічна база суду» і яким чином матеріально-технічна база суду має переходити до нового Верховного Суду.

Частина 5 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України визначає особливу процедуру для випадків реорганізації чи ліквідації окремих судів, утворених до набрання чинності Законом № 1401-VIII.

Верховна Рада України пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначила ліквідацію вищих судів, а також Верховного Суду України без урахування його конституційного статусу, тобто зазначила про ліквідацію найвищого судового органу у спосіб, не передбачений ні основними положеннями Конституції України (щодо правосуддя), ні Перехідними положеннями до неї.

У рішенні від 12 квітня 2018 року № 18 Рада суддів України зазначає Закон № 1402-VIII як підставу для ліквідації Верховного Суду України, однак положення пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону не узгоджуються з вимогами Конституції України та Закону № 1401-VIII, а відповідного закону, який визначає порядок припинення діяльності та ліквідації Верховного Суду України, немає.

Приймаючи рішення про визнання Верховного Суду України таким, що припинив свою діяльність та перебуває у стадії ліквідації з 15 грудня 2017 року, а також про те, що рішення зборів суддів Верховного Суду України спрямовані на перешкоджання ліквідаційній процедурі та не мають правових наслідків, Рада суддів України діяла поза межами своїх повноважень, всупереч чинному законодавству та рішенню XV чергового з’їзду суддів України, виконавчим органом якого є Рада суддів України.

Законом № 1402-VIII не передбачено, що питання припинення діяльності та ліквідація Верховного Суду України належать до повноважень Ради суддів України.

За змістом пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до припинення діяльності Верховного Суду України статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цього Суду визначаються Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон № 2453-VI).

Тому здійснення права на суддівське самоврядування — проведення зборів суддів, виконання обов’язку з організаційного забезпечення діяльності Верховного Суду України — регулюється Законом № 2453-VI, який не скасовано початком процесуальної діяльності Верховного Суду.

За змістом Закону № 2453-VI положення про апарат, структуру і штатний розпис апарату Верховного Суду України затверджують збори суддів цього суду.

Вирішуючи зборами суддів питання внутрішньої діяльності та приймаючи з цих питань рішення, судді Верховного Суду України діють у межах повноважень, визначених Законом № 2453-VI, та в рамках статті 1301 Конституції України, не перешкоджають і не ставлять за мету перешкоджати судовій реформі, яка має проводитися з додержанням вимог законодавства та, враховуючи конституційний статус Верховного Суду України, узгоджуватися з положеннями Конституції України.

Водночас у рішенні від 12 квітня 2018 року № 18 Рада суддів України не заперечує легітимність зборів суддів Верховного Суду України, рішенням яких вирішено питання про скорочення 159 посад працівників.

Право Верховного Суду України на суддівське самоврядування, проведення зборів суддів, підтверджено й рішенням XV чергового з’їзду суддів України (при вирішенні питання повноважень делегатів з’їзду).

Рада суддів України у рішенні від 12 квітня 2018 року № 18 послалася на передбачене частиною третьою статті 147 Закону № 1402-VIII повноваження Державної судової адміністрації України щодо виконання рішень про ліквідацію судів.

За змістом статті 147 цього Закону вказані повноваження Державної судової адміністрації України стосуються виконання рішень щодо судів, ліквідація яких передбачена Законом № 1402-VIII, однак припинення діяльності та ліквідація Верховного Суду України як найвищого судового органу з конституційним статусом має бути передбачена положеннями Конституції України, а отже, не належить до повноважень Державної судової адміністрації України, наданих їй положеннями Закону № 1402-VIII, оскільки кожен орган має діяти відповідно до частини другої статті 19 Конституції України.

Крім того, частиною другої статті 125 Конституції України, статтею 19 Закону № 1402-VIII передбачено порядок утворення, реорганізації та ліквідації судів. Повноваження Державної судової адміністрації України з призначення керівника та заступника керівника апарату Верховного Суду України визначені положеннями Закону № 2453-VI, Верховного Суду — положеннями Закону № 1402-VIII. Водночас не передбачено повноважень Державної судової адміністрації України щодо ліквідації Верховного Суду України.

За змістом статті 150 Закону № 2453-VI Голова Державної судової адміністрації України призначає на посади керівника апарату та його заступника за поданням Голови Верховного Суду України, чого не було враховано Головою Державної судової адміністрації України при призначенні на посаду заступника керівника апарату Верховного Суду України (наказ від 5 квітня 2018 року № 94/к).

Ураховуючи викладене, а також те, що зазначені протиріччя не вирішені на законодавчому рівні, 3 жовтня 2016 року Верховний Суд України звернувся з конституційним поданням до Конституційного Суду України про визнання окремих положень Закону № 1402-VIII неконституційними.

На сьогодні зазначене подання перебуває на розгляді у Конституційному Суді України.

Попри загальну повагу до рішень органів суддівського самоврядування судді Верховного Суду України зазначають, що рішення Ради суддів України від 12 квітня 2018 року № 18 прийнято без врахування положень Конституції України, Закону № 1401-VIII, конституційного подання Верховного Суду України від 3 жовтня 2016 року, без участі представника Верховного Суду України, без з’ясування дійсних обставин щодо припинення діяльності та ліквідації Верховного Суду України та поза межами компетенції органу суддівського самоврядування. До повноважень Ради суддів України не належать питання правового тлумачення норм законів і формування правових висновків.

Вважаємо, що належне функціонування Верховного Суду на базі Верховного Суду України може бути забезпечене в разі усунення існуючих протиріч у Конституції України, законах № 1401-VIII та № 1402-VIII шляхом внесення змін і доповнень до Закону № 1402-VIII.

Лише відповідні зміни до чинного законодавства забезпечать авторитет держави, незалежність судової влади, приведуть її у відповідність із конституційними засадами, а також вирішать питання кадрового забезпечення найвищого судового органу.

Верховний Суд України готовий до напрацювання та обговорення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства України.

Закон і Бізнес