Про щире каяття

Розкаяння лише перед живим потерпілими не звільняє від відбування покарання. Це зазначається у вироку Апеляційного суду Херсонської області від 20.03.2018.

Крадій проник у будинок і поцупив чавунну плитку. Далі він відправився на кладовище, де присвоїв кілька металевих підпорок з під пам’ятників та металеву хвіртку з місця поховання.

У ході провадження крадій свою вину визнав, покаявся перед власником плитки та зголосився погасити збитки. А от родичів похованих злодюжка проігнорував. Не зважаючи на це суд першої інстанції присудив йому 4 роки позбавлення волі та звільнив від відбування покарання з іспитовим строком.

М’якість вироку спонукала прокурора звернутись до апеляційної інстанції.

В обґрунтування своїх доводів прокурор посилався на те, що суд не взяв до уваги, демонстрацію злодюжкою негативного ставлення до суспільних принципів та соціальних цінностей щодо поваги до пам'яті померлих та місця їх поховання, вчинення ряду умисних тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 297 Кримінального кодексу та тяжкого корисного злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

У вироку № 663/707/17 апеляційний суд вказав, що будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді. Оскільки крадій не вжив будь-яких заходів щодо залагодження своєї провини та відшкодування заподіяної злочинами шкоди, його щире каяття у нарузі над могилами, слід розцінювати як формальне.

Зважаючи на зазначене, суд присудив злодюжці 4 р. позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.