Ох уже ці критики…

Провокативні припущення не можуть уважатися наклепом

Чи може політик використовувати зв’язки в поліції у власних інтересах? Мабуть, усе залежить від ступеня демократії в державі. А чи може журналіст безкарно критикувати подібний мезальянс? Тут двох думок бути не може, що підтвердив Європейський суд з прав людини.

Як посварилися Майкл і Майкл?

Справа «Falzon v. Malta» примітна вже тим, що в ній по різні боки опинилися політики з однаковими іменами та прізвищами. Один Майкл Фалзон 20 років був членом парламенту і 9 (у той же період) — міністром. Другий на момент виникнення конфлікту — заступник голови Лейбористської партії Мальти.

Посварив їх анонімний е-мейл, який отримав останній (далі для зручності іменований М.Ф.). У ньому політик побачив погрози для себе та звернувся безпосередньо до комісара поліції. Причому, коли цей факт став надбанням громадськості, він присоромив журналістів і звинуватив у втручанні в особисте життя, оскільки не повідомляв про лист навіть членам сім’ї.

М.Фалзон-перший, котрий готував щотижневі колонки в газеті Maltatoday, інакше подивився на ситуацію. На його думку, та й на думку інших журналістів, у самому листі не було нічого такого, що вимагало б уваги поліції. Та поцікавився, чи не допомогли політикові особисті відносини з комісаром добитися проведення розслідування та встановлення особи людини, котра відправила лист. Мовляв, звичайний мальтієць на таку увагу не спромігся б.

Більше того, М.Фалзон порівняв дії мальтійської поліції з методами роботи німецької штазі, показаними в кінофільмі «Життя інших», який незадовго до цього вийшов на світові екрани. «Використання поліції з метою контролю за свободами людей є основною ознакою типової поліцейської держави, навіть якщо ви введете слово «демократичне» в офіційну назву вашої країни», — підкреслив журналіст.

«Ці події, схоже, указують на те, що в лавах ЛПМ є люди, які можуть утручатися в дії поліції та впливати на її рішення. Причому це відбувається, коли вони перебувають в опозиції. Питання в тому, що відбудеться, коли вони опиняться в уряді», — написав М.Фалзон. І закликав міністра внутрішніх справ «дістатися дна цієї брудної мильної опери».

Межі для критики

Проте і його тезко вирішив не відставати. У липні 2007 року він порушив справу про наклеп проти заявника й редактора газети. Мовляв, витяги із цієї статті дискредитували його.

У суді комісар заперечував, що М.Ф. якось уплинув на його рішення. Нібито при зустрічі політик лише показав йому лист, який поліцейський визнав «шкідливим і повним погроз». М.Ф. поцікавився, чи буде відкрито справу, оскільки для цього потерпіла сторона мала би подати скаргу. Далі він передав отримані документи у відділ кримінального розшуку й більше не контактував з М.Ф.

У травні 2010 року суд магістрату визнав заявника винним у наклепі й зобов’язав виплатити тезкові €2500 як компенсацію моральних збитків. Ще €1000 стягнули з редактора газети.

Через 5 місяців апеляційний суд підтвердив це рішення. В основу аргументації були покладені свідчення комісара поліції. Хоч і М.Фалзон, і редактор стверджували, що висновок про вплив політика на керівника поліції можна було зробити з публічного виступу М.Ф., де він розповів про своє звернення до комісара.

Утім, апеляційний суд вирішив, що коментарі та критика М.Фалзона, «не можуть уважатися об’єктивно розумними, добросовісними та збалансованими, оскільки вони ґрунтувалися на певному припущенні». Тобто були перевищені межі справедливої критики.

Не допомогло і звернення до Конституційного суду країни, і колумніст відправив скаргу в Страсбург.

«Охолоджувальний ефект»

У рішенні від 20.03.2018 ЄСПЛ нагадав, що «поведінка політика й можливі наслідки, якщо такі виникли, поза сумнівом, є питаннями, які становлять суспільний інтерес». Разом з тим від журналіста вимагається, щоб у своїх матеріалах він покладався на достатньо точну й надійну фактичну основу. І чим серйознішим є твердження, тим твердішою повинна бути фактична основа (див. серед іншого рішення від 10.07.2012 у справі «Björk Eiðsdóttir v. Iceland»).

У цьому випадку Суд вирішив, що вислови заявника не містили серйозних нападок, здатних нашкодити приватному життю політика. Хоча, посилаючись на відмінність між заявами про факти й оцінними думками, КС Мальти встановив, що частина думок містила декларації, подані як факти та твердження у формі питань, які не відображали реальності.

Однак ЄСПЛ нагадав, що ст.10 конвенції захищає не тільки суть висловлених ідей та інформації, а й форму, в якій вони передані. Отже, ні Європейському, ні національним судам, якщо на те пішло, не дозволено застосовувати власні погляди відносно того, який метод подання інформації повинен бути використаний. «Журналістська свобода також охоплює можливе використання перебільшення або навіть провокації», — підкреслили у Страсбурзі.

Дійсно, прецедентна практика ЄСПЛ демонструє широке й ліберальне тлумачення поняття «оцінні судження», коли мова йде про журналістську свободу з питань, які становлять суспільний інтерес, особливо щодо політиків. Тому, на думку Суду, допускається стиль, в якому використовується певна частка провокації, «видається правдоподібним, що заявник підвищував обізнаність (суспільства) про можливість будь-якого зловживання, здійснюваного заступником лідера опозиційної партії», та закликав міністра провести розслідування.

Навіть якщо заява являє собою оцінне судження, пропорційність утручання може залежати від того, чи існує достатня фактична основа для оспорюваного твердження. Оскільки навіть оцінне судження без якої-небудь фактичної основи для його підтримки може бути надмірним. Але в даному випадку поставлені питання були законними та ґрунтувалися на виступі М.Ф.

Крім того, Євросуд відзначив, що присудження компенсації в розмірі €2500 може мати «охолоджувальний ефект» для журналістів.

ЄСПЛ уважає, що у справі про дифамацію національні суди повинні знаходити баланс між необхідністю захисту репутації та стандартом конвенції, що вимагає дуже вагомих підстав для обмежень на дебати з питань публічного інтересу. Відповідно, відбулося порушення ст.10 конвенції.

Тепер уже держава буде зобов’язана відшкодувати сплачені ображеному політикові €2500 компенсації. Крім того, М.Фалзон отримає ще €4000 за нематеріальні збитки, завдані йому особисто таким обмеженням прав, а також €6340 як відшкодування судових витрат.