На вибір потерпілого
Право на відшкодування збитків реалізується шляхом подання позову безпосередньо на винну в ДТП особу або на страхову компанію. Такий висновок зробив ВС в постанові №754/1114/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
14 лютого 2018 року м.Київ №754/1114/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. (суддя-доповідач) —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2015 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2015,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2015 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 11638,70 грн.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 5.02.2013 на вул. Данькевича в Києві сталася ДТП за участю транспортних засобів Mazda CX-7, під його керуванням та Lexus GX 470 під керуванням Особи 3.
Цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Статус» згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Постановою Деснянського районного суду м.Києва від 13.03.2013 Особу 3 визнано винною в ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
У результаті ДТП автомобіль №2, що належить позивачу на праві приватної власності, було пошкоджено, вартість збитків, завданих власнику зазначеного автомобіля, становить 11238,70 грн., що підтверджується актом виконаних робіт від 3.02.2014. Також позивач сплатив за складання висновку автотоварознавчого дослідження кошти в розмірі 400 грн.
Посилаючись на зазначені обставини та положення ст.1187, ч.2 ст.1188 ЦК, просив позов задовольнити.
У березні 2015 року відповідач надала суду заперечення, в яких зазначила безпідставність позовних вимог, виходячи з того, що відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ДТП, повинна здійснювати страхова компанія, а в разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої особою шкоди, зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (ст.1194 ЦК).
Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2015 у задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 3, третя особа — ПрАТ «СК «Статус», про відшкодування шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги Особи 1 є необґрунтованими, а обставини, за наявності яких відповідальність за завдану шкоду має нести Особа 3, судом не встановлено, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача як власника наземного транспортного засобу та особи, винної в ДТП, була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Статус», а тому питання відшкодування шкоди, завданої ДТП, необхідно вирішувати саме зі страховиком.
Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2015 рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2015 залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, оскільки позивачем не пред’явлено вимог до страховика, підстави для задоволення позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди відсутні.
Особа 1, в інтересах якого діє Особа 2, у касаційній скарзі, поданій у листопаді 2015 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2015 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2015 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач мав обов’язково звертатися до третьої особи — страхової компанії, з вимогою щодо отримання від останньої суми виплаченого страхового відшкодування, оскільки відповідальність відповідача було застраховано.
Зазначає, що відповідно до рішення Конституційного Суду від 9.07.2002 №15-рп/2002 кожна особа має вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, а тому така можливість не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту.
Також указує, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність страхового полісу у відповідача не відповідає обставинам справи та зроблено на припущеннях.
25.12.2015 суддею ВСС відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів ВСС від 24.03.2016 справу за позовом Особи 1 до Особи 3, третя особа — ПрАТ «СК «Статус», про відшкодування шкоди призначено до судового розгляду.
У ст.388 ЦПК (у редакції закону від 3.10.2017 №2147-7111, що набув чинності 15.12.2017) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
У п. 4 ч.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
12.01.2017 вказану справу передано до ВС.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати КЦС уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на так.
Згідно з вимогами ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до положень ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи суди встановили, що 5.02.2013 о 10:50 Особа 3, керуючи автомобілем марки Lexus GX на вул. Данькевича, 7 у Києві, під час руху не дотрималася безпечного бокового інтервалу до автомобіля, під керуванням водія Особи 1, внаслідок чого відбулося зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постановою Деснянського районного суду м.Києва від 13.03.2013 Особу 3 було визнано винною в учиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності шляхом накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу Lexus GX, застраховано в ПрАТ «СК «Статус» на підставі договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з відомостями з ЄДР ПрАТ «СК «Статус» зареєстрована 13.04.2004, місцезнаходження юридичної особи: м.Полтава, вул. Фрунзе, 225/Ветеринарна, 22.
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження щодо визначення розміру збитків, завданих власнику транспортного засобу, складеного 20.12.2013, вартість збитків, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження в ДТП, становить 11336,20 грн.
Згідно з актом виконаних робіт від 3.02.2014 на ремонт автомобіля позивач заплатив 11238,70 грн., та згідно з квитанцією від 20.12.2013 за складання експертного висновку щодо автомобіля — 400 грн.
Відповідно до вимог ст.3 ЦПК 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень чч.1 та 2 ст.509 ЦК зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають із підстав, установлених ст.11 цього кодексу.
За загальним правилом, відповідальність несе особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки — особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов’язок.
Так, відповідно до ст.999 ЦК законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним законом «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004 №1961-IV.
Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності закон №1961-IV (ст.3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 закону №1961-IV).
Згідно зі ст.6 закону №1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.
За змістом закону №1961-IV (стст.9, 22—31, 35, 36), настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але, якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено ст.1194 ЦК, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов’язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника — відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника — в договірному зобов’язанні ним є страховик.
Зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання — первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування — виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок щодо страхового відшкодування.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК).
Відповідно до ст.511 ЦК зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, установлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно із чч.1 та 4 ст.636 ЦК договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене право потерпілого на відшкодування за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобов’язанні.
Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань — деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування, або шляхом звернення до страховика, в якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК підстав.
Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди й цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст.599 ЦК виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі ст.1194 ЦК — відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (стст.36, 37 закону №1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за ст.1194 ЦК.
Таким чином, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі ст.1194 ЦК, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2808цс15.
З урахуванням установлених обставин справи суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в спорах про відшкодування шкоди, завданої особі джерелом підвищено небезпеки, право потерпілої особи на відшкодування завданих збитків реалізовується нею на власний розсуд, шляхом пред’явлення позову безпосередньо до винної особи або до страхової компанії, цивільно-правову відповідальність в якій застраховано завдавачем такої шкоди.
Враховуючи викладене, колегія суддів уважає, що висновок судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для відшкодування збитків, завданих унаслідок ДТП, безпосередньо винною особою, не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає фактичним обставинам справи.
Разом з тим, вирішуючи питання про права позивача, на порушення вимог ч.4 ст.10, ст.179 ЦПК 2004 року, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що матеріали справи не містять відомостей про особу власника пошкодженого в ДТП транспортного засобу.
Так, з постанови про притягнення Особи 3 до адмінвідповідальності вбачається, що Особа 1 значиться як водій.
Позивачем при пред’явленні позову зазначено, що автомобіль належить йому на праві приватної власності, однак на підтвердження вказаного факту відповідних доказів ним не надано.
Оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу в матеріалах справи відсутнє, суди зобов’язані були встановити в даному випадку: чи порушено майнові права позивача саме як власника пошкодженого транспортного засобу.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначене, не встановили суб’єктного складу осіб, яких стосується спір, не визначили характеру спірних правовідносин учасників справи, у зв’язку із чим дійшли передчасного висновку про відмову в позові з підстав, зазначених у рішенні.
Відповідно до ч.3 ст.400 ЦПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до положень п.3 ч.3 ст.411 ЦПК судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд установив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Відповідно до ч.1 ст.415 ЦПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, установлених у ст.35 та гл.9 розд.III цього кодексу, з особливостями, зазначеними в ст.416 цього кодексу.
З огляду на наведене колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п.3 ч.3 ст.411 ЦПК.
Керуючись стст.400, 409, 411, 415, 416 ЦПК, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м.Києва від 18.06.2015 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.11.2015 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.