Презумпція спільності
Обов’язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього. Такий висновок зробив ВС в постанові №654/5243/14-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
7 лютого 2018 року м.Київ №654/5243/14-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.,
суддів: БІЛОКОНЬ О.В., ГУЛЬКА Б.І., СИНЕЛЬНИКОВА Є.В., ЧЕРНЯК Ю.В. (суддя-доповідач),
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 2 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30.09.2015 та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26.01.2016,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2014 року Особа 1 пред’явив позов до Особи 2 про визнання житлового будинку за Адресою 1 його особистою власністю. Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 3.10.2003 до 4.10.2004 він з Особою 2 перебував у зареєстрованому шлюбі. Вказаний вище будинок на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.77 придбав його батько Особа 3, а він постійно користується цим будинком із 1999 року.
У 2009 році на підставі заяви Особи 3, поданої до Чулаківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області, про відмову від свого права власності на будинок за Адресою 1 вказаний будинок зареєстровано як об’єкт нерухомості та видано Особі 1 свідоцтво про право власності.
У січні 2015 року Особа 2 пред’явила зустрічний позов до Особи 1 про поділ цього житлового будинку як такого, що набутий під час шлюбу на спільні кошти подружжя.
Зустрічний позов мотивує тим, що вона з Особою 1 перебувала в зареєстрованому шлюбі, просить поділити майно, придбане за час їхнього шлюбу, а саме — будинок за Адресою 1, та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 30.09.2015 позовні вимоги Особи 1 задоволено. Визнано житловий будинок за Адресою 1 його особистою власністю. У задоволенні зустрічного позову Особі 2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у 2009 році Особа 3 та Особа 4 відмовилися від права власності на зазначену нерухомість на користь свого сина Особи 1 і право власності із видачею відповідного свідоцтва та державною реєстрацією було оформлено на Особу 1, то спірний будинок не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те що він зареєстрований в період шлюбу, а є особистою приватною власністю Особи 1.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26.01.2016 рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30.09.2015 в частині задоволення позовних вимог Особи 1 та визнання за ним права власності на житловий будинок скасовано й ухвалено нове рішення.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог Особи 1 до Особи 2 про визнання особистою власністю Особи 1 нерухомого майна, набутого в шлюбі.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано відсутністю правових підстав як для визнання нерухомого майна особистою приватною власністю Особи 1, так і для його поділу як спільного майна подружжя між сторонами у справі, оскільки власник майна Особа 3 (батько позивача) відповідно до положень ч.2 ст.11, стст.346, 347 ЦК не вчиняв дій, спрямованих на припинення свого права власності на спірне нерухоме майно, а подана ним заява про відмову від свого права власності не є правочином, який створює правові підстави для виникнення в позивача права власності на це нерухоме майно. Той факт, що за час шлюбу сторони спору збудували лише господарські споруди та витратили кошти на ремонт вказаного житлового будинку, не є підставою для набуття ними права власності на житловий будинок.
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Особа 2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30.09.2015 в частині відмови в задоволенні її позовних вимог за зустрічним позовом до Особи 1 про поділ спільного майна подружжя та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26.01.2016 у тій самій частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга Особи 2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку про належність спірного майна на праві власності саме Особі 3 з порушенням норм процесуального права, на підставі неналежних доказів, оскільки договір купівлі-продажу від 26.12.77 не містить зазначення адреси та переліку об’єктів нерухомості, а записи в погосподарських книгах сільської ради про проживання батька позивача Особи 3 за адресою спірної нерухомості за наявністю суперечливої інформації щодо року її забудови та відсутності зазначення підстави набуття права на цю нерухомість не мають правового значення.
Ухвалою від 12.04.2016 суддею ВСС відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів ВСС від 14.11.2016 справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час шлюбу, та за зустрічним позовом Особи 2 до Особи 1 про поділ спільного майна подружжя призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК, у редакції закону від 3.10.2017 №2147-7111, що набув чинності 15.12.2017, визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 ч.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
4.01.2018 вказану справу передано до ВС.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ч.1 ст.400 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
I. Заявником оскаржуються судові рішення в частині, що стосується вирішення зустрічних позовних вимог Особи 2 до Особи 6 про поділ спільного майна подружжя. Разом з тим суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.3 ст.400 ЦПК). Так, відповідно до п.8 ч.1 ст.411 ЦПК судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи в мотивувальній частині необхідність скасування рішення суду першої інстанції, вказав у тому числі на те, що до судового розгляду в суді першої інстанції не було залучено батька позивача Особу 3. Водночас при такому самому складі осіб, які беруть участь у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що право власності на спірний об’єкт нерухомості в попереднього власника Особи 3 (батька позивача) не було припинено у встановленому законом порядку. При цьому суд не врахував, що відповідно до ч.2 ст.328 ЦК діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно («право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом»), і не звернув уваги на те, що позивачі (ні за первісним, ні за зустрічним позовами) письмові заяви батьків позивача за первісним позовом — Особи 3 та Особи 4 від 4.02.2009 про відмову від свого права власності на нерухоме майно на користь свого сина Особи 1, а також видане останньому й зареєстроване Херсонським державним БТІ у 2009 році свідоцтво про право власності не оспорювали.
Таким чином, правомірність набуття позивачем Особою 1 права власності на майно не оспорювалася; враховуючи заявлені позовні вимоги та положення ч.1 ст.179 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій), предметом доказування у даній справи були обставини, що вказували на приналежність цього майна виключно одному з подружжя чи віднесення майна до категорії спільної сумісної власності подружжя.
На зазначене суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції уваги не звернув, що свідчить про вихід судом за межі заявлених позовних вимог, усупереч положенням ч.1 ст.11 ЦПК 2004 року, та прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов’язки особи, що не була залучена до участі у справі.
II. Судами встановлено, що 26.12.77 Особа 3, батько позивача Особи 1, придбав житловий будинок в с.Чулаківка Голопристанського району Херсонської області на присадибній ділянці 0,25 га відповідно до договору купівлі продажу.
Відповідно до наданих довідок Чулаківської сільради до 2009 року власником будівлі за Адресою 1 по погосподарській книзі зазначено Особу 3.
У лютому 2009 року Особа 3 та Особа 4 відмовилися від права власності на зазначену нерухомість на користь свого сина — Особи 1, і право власності із видачею відповідного свідоцтва та державною реєстрацією 5.02.2009 було оформлено на Особу 1 за рішенням Чулаківської сільської ради Голопристанського району Херсонської області №4 від 5.02.2009.
Встановлено, що Особа 2 та Особа 1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 3.10.2003 до 4.10.2013.
Обґрунтовуючи позовні вимоги за зустрічним позовом, позивач Особа 2 вказувала, що спірний будинок належить їй з Особою 1 на праві спільної сумісної власності, оскільки був побудований сторонами за період перебування в шлюбі, а тому є об’єктом права спільної сумісної власності.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 4.03.2009 власником житлового будинку за Адресою 1 зазначено Особу 1.
Цього ж дня Херсонським державним бюро технічної інвентаризації до державного реєстру внесено відомості про реєстрацію права власності на вказаний будинок.
Відповідно до положень ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За загальним правилом ст.60 СК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина й чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК). У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК). Майно, яке належить до особистої приватної власності дружини, чоловіка, визначено в ст.57 цього кодексу.
Виходячи з аналізу наведених вище норм законодавства, обов’язок довести ті обставини, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій встановили, що Особа 2 разом з Особою 1, як подружжя, здійснювали покращення спірного будинку та ремонтні роботи, а тому відсутні правові підстави для набуття права власності на будинок в цілому. Водночас суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що вказаний об’єкт будівництва набуто одним з подружжя саме в період перебування в шлюбі.
Відповідно до стст.213, 214 ЦПК 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають:
ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про безпідставність набуття Особою 1 права власності на спірне нерухоме майно. Посилаючись на порушення встановленого законом порядку відчуження спірного будинку батьком Особи 1 — Особою 3 на користь свого сина шляхом подання до сільської ради відповідної заяви, апеляційний суд фактично встановив недійсність свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 4.03.2009 та визнав таким чином право власності на нього за попереднім власником, хоча такі позовні вимоги при пред’явленні як первісного, так і зустрічного позовів сторонами справи взагалі не заявлялися на момент пред’явлення позовів до суду, порядок набуття спірного майна в установленому законом порядку ніким оспорено не було, а тому правовстановчі документи на нього були чинними;
суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, а той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Конструкція норми ст.60 СК свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначене, не перевірили змісту заявлених позовних вимог, не встановили належним чином суб’єктного складу осіб, яких стосується спір, не визначили характеру спірних правовідносин учасників справи, у зв’язку зі чим дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для поділу спільного сумісного майна подружжя.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.409 ЦПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково й передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до положень п.8 ч.1 ст.411 ЦПК судові рішення підлягають обов’язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до ч.1 ст.415 ЦПК суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги приймає постанову відповідно до правил, установлених ст.35 та гл.9 розд.III цього кодексу, з особливостями, зазначеними в ст.416 цього кодексу.
З огляду на наведене колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених п.8 ч.1 та п.1 ч.3 ст.411 ЦПК.
Керуючись стст.400, 409, 411, 415, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.
Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 26.01.2016 та рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30.09.2015 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.