Закон і Бізнес


По секрету всьому світу

ЄСПЛ захистив конфіденційність психічно нездорового юриста


Вільнюська психіатрична лікарня мала забезпечити пацієнтці не тільки лікування, а й право на заняття медитацією.

№10 (1360) 10.03—16.03.2018
Валентина МИХАЙЛОВА
5671

Жалісливі історії, прикриті пеленою таємничості та приправлені сексом, — коник багатьох телевізійників. Однак чи замислюються журналісти про шкоду, яку можуть заподіяти такі ток-шоу? Після цього вердикту зі Страсбурга вони будуть змушені принаймні дотримуватися прав героїв таких передач на конфіденційність інформації про їх здоров’я та релігійні переконання.


Легко впізнаваний псевдонім

У червні 2003 року канал LNK анонсував документальний фільм «Srovės» («Течії»). Глядачам обіцяли розкрити секрети нового релігійного центру медитації «Ojas» («Ви молитесь») — філії релігійної організації «Ошо». Як наочний приклад наводилась історія якоїсь Віолети, яка потрапила до психіатричної лікарні після того, як почала відвідувати центр.

У самій програмі своїми думками ділилися лікарі Вільнюської психіатричної лікарні, де в цей момент перебувала Віолета. Так, завідувач відділення Д.Ш. відзначив, що його пацієнтка навряд чи стала би брати участь в оргіях, які, за словами журналіста, нібито практикувалися в центрі. Мовляв, у неї високі моральні принципи, вона кілька років училась у США, де здобула ступінь магістра права.

А ось мати й 17-річна сестра, котрі приїхали на програму з Шауляя, раптовий нервовий зрив Віолети пов’язували саме з впливом центру. І, за словами журналіста, якраз після двох місяців медитації дівчину помістили в психіатричну лікарню. У свою чергу лідер ЦМ у Вільнюсі в ході передачі заявив, що мати тероризувала свою дочку за відвідини центру.

Лікар Д.Ш. припустив, що люди, котрі є членами сект, стають замкнутими, прагнучи приховувати факт відвідин подібних організацій. А журналіст, підсумовуючи, відзначив, що випадок з Віолетою «змушує замислитися над тим, як практика центру медитації може вплинути на тих, хто постійно прагне звільнити свою душу».

Хоча під час передачі прізвище пацієнтки не називалося, її матір і сестру показали в кадрі під їхніми справжніми іменами. Та й не так уже багато, мабуть, у Литві юристів, котрі навчались у США, займають високі посади на державній службі та потерпають від психічних розладів. Усе це дозволяло досить точно ідентифікувати «Віолету».

Надмірна турбота

Через 2 місяці Нерінга Мокуте (а саме так звали «Віолету») опублікувала на сайті центру відкритий лист. Вона звинуватила журналістів у спотворенні її історії та заперечувала будь-який зв’язок між нервовим зривом і медитацією.

Річ у тому, що дівчина перебувала під спостереженням психіатра з 19 років. Тоді лікарі виявили в неї гострий параноїдальний розлад. І знову ж таки батьки, які привезли її в лікарню, пов’язували це з відвідинами дочкою секти.

Через 2 роки їй встановили діагноз «параноя». При цьому вказувалося на поліпшення, яке лікарі пов’язували з перебуванням в іншому релігійному співтоваристві. У той же час психіатри відзначили, що в дівчини спостерігався внутрішній конфлікт — вона була не задоволена гіпертурботою з боку матері.

Улітку 1996 року, після проходження курсу лікування, їй поставили діагноз «помірно важка ендогенна депресія». Тільки-но психічний стан поліпшився, Нерінга відмовилася від подальшого лікування й була виписана з клініки.

Паралельно вона отримала диплом юриста, а в 1997-му виграла конкурс на навчання в аспірантурі США, де провчилася 2 роки. Проте, на жаль, за білою смугою знову настала чорна...

У травні 2002 року в батька дівчини діагностували рак. Вона настільки болісно відреагувала на цю новину, що погано спала та врешті-решт потрапила в автомобільну аварію. Якихось істотних ушкоджень не дістала, але мати все ж таки відвезла дочку в приватну клініку, де її стан описали як посттравматичний стрес.

Це не завадило Н.Мокуте влаштуватися юристом на роботу в Міністерство економіки. Проте невдовзі стався інцидент із керівництвом, після якого вона втекла з роботи, зачинилась у квартирі й, вийшовши на балкон, повністю роздяглася та стала щось кричати.

Родичі викликали швидку, і дівчину помістили у Вільнюську психіатричну лікарню, де її протримали
52 дні під цілодобовим контролем з боку медперсоналу. У цей час і вийшов документальний фільм «Течії»…

Примусова госпіталізація

Отямившись після стресу, юрист узялась обстоювати свої права в національних судах. У Вільнюському обласному суді їй вдалося домогтися компенсації моральної шкоди в розмірі 110 тис. литів (близько €32 тис.) за розголошення лікарнею конфіденційної інформації.

Однак апеляційна інстанція інакше поставилася до пояснень лікарів і свідчень родичів Н.Мокуте, котрі, як виявилось, і були ініціаторами зйомки фільму. Згадку лікаря Д.Ш. про навчання пацієнтки в США суд визнав недостатньою для ідентифікації та, посилаючись на практику Верховного суду, вирішив, що конфіденційність порушено не було. А надання лікарями близьким родичам інформації про здоров’я пацієнта не може вважатися порушенням права на недоторканність приватного життя.

Також судді не погодилися з ототожненням медитації з релігією. Тим більше що на момент відвідин центру він не був зареєстрований як релігійна організація.

Проте рішення суду першої інстанції залишили в силі, розцінивши поміщення дівчини в лікарню після надання первинної допомоги як позбавлення волі. Оскільки згідно із законом помістити пацієнта в клініку та лікувати без його згоди можна не більше ніж протягом 48 год. Потім необхідно отримати судове рішення про примусову госпіталізацію.

Утім, після врахування відхилених претензій сума збитків була зменшена більш ніж у 5 разів. Причому Н.Мокуте мала відшкодувати лікарні частину витрат на правову допомогу (понад € 900).

У 2009 році ВС Литви не знайшов підстав для перегляду справи, і юрист звернулася зі скаргою до ЄСПЛ.

І матері — ні слова!

У рішенні від 27.02.2018 у справі «Mockutė v. Lithuania» Суд проаналізував дотримання державною клінікою не тільки ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а й ст.9 («Свобода думки, совісті й релігії»).

Перш за все в рішенні відзначено, що Н.Мокуте не давала згоди ні лікареві Д.Ш., ні клініці на обговорення її стану здоров’я, сексуального життя або переконань як із журналістами, так і з матір’ю. І Суд не знайшов юридичних підстав, які б реабілітовували обнародування таких відомостей відповідно чи то до литовського законодавства чи то до положень §2 ст.8 конвенції. Більше того, як внутрішнє, так і міжнародне право прямо забороняють розкриття зазначеної інформації до такого ступеня, що йдеться навіть про кримінальний злочин. Це означає, що відбулося втручання в право на недоторканність приватного життя.

Аналогічним чином Суд розцінив і передання лікарями інформації матері дівчини. Особливо — з урахуванням напружених відносин між ними. Розкривши інформацію як журналістам, так і матері, лікарня, будучи державною установою, не дотрималася міжнародних зобов’язань у частині охорони здоров’я та захисту персональних даних. Отже, відбулося порушення ст.8 конвенції.

Кожен вірить у що хоче…

Значна частина рішення присвячена втручанню в релігійні права заявниці в контексті її «вразливості як психіатричного пацієнта». Ця стаття конвенції не часто трапляється в практиці ЄСПЛ, тому судді постаралися максимально детально пояснити свою позицію.

У Страсбурзі нагадали, що право на «свободу думки, совісті та релігії, закріплене в ст.9, є однією з основ демократичного суспільства». Ця свобода зумовлює, зокрема, свободу дотримуватися або не дотримуватися релігійних переконань, а також практикувати або не сповідувати релігію.

Також у рішенні сказано, що «свобода проявляти свої релігійні переконання включає також негативний аспект, а саме — право не розкривати свою віру або релігійні переконання й не бути змушеним стати на позицію, з якої можна зробити висновок про те, має людина чи ні такі переконання». І держава не може диктувати те, в що людина повинна вірити, або вживати заходів, аби змусити її змінити свої переконання.

Вирішальними для висновку про втручання в право на свободу релігії стали 2 факти. По-перше, дівчину незаконно тримали в лікарні більше ніж 50 днів, де її обмежували в можливості займатися медитацією. Хоча, за словами Н.Мокуте, такі заняття йшли їй на користь, вона відчувала себе набагато спокійнішою та «просвітленішою».

Крім того, лікарі з намови матері намагалися «виправити» її ставлення до центру «Ojas» і переконати відмовитися від своєї релігії. Саме такий висновок можна зробити із записів бесід лікаря й пацієнтки. І вона була змушена підкорятися, щоб не отримати діагноз, який зробив би її безробітною.

Таким чином, було констатовано порушення й ст.9 конвенції. Тепер Н.Мокуте зобов’язані виплатити ще €8000 за завдану моральну шкоду та покрити €900 витрат на розгляд справи у Страсбурзі. Втім, це в 4 рази менше, ніж у рішенні Вільнюського облсуду. І чи знайде юрист роботу після розголошування таких відомостей — питання, напевно, риторичне…