«Тріски» реформи

Колишніх «касаційників» поставили перед вибором: або робота, або сім’я

Судді вищих господарського та адміністративного судів не бажають покидати Київ. Лише кілька законників не виявили непоборної твердості, і члени комісії зловили їх на півслові. Можливо, і решта кандидатів тільки тимчасово стримує натиск і сподівається на фарт. Водночас і «кваліфікаційники» розуміють: за кожною «кар’єрною довідкою» — людська доля.

Місце зустрічі

Біля зали на 5-му поверсі будинку, в якому розміщується Вища кваліфікаційна комісія суддів, стоять володарі мантій, котрі мають великий досвід. У костюмах, светрах і дехто навіть з рюкзаком… Розмовляють одне з одним, посміхаються й доброзичливо вітаються з усіма. Тут вони — спільнота. До зали заходять по 8—10 осіб і наче відразу одягають мантії: стають зосереджені та стримані. Такого ж характеру й відповіді. Тут уже кожен сам за себе та ще й наче на іспиті: слід бути переконливим і уникати незручних запитань.

Так триває 3 дні — поки комісія заслуховує довідки й побажання представників трьох колишніх касаційних судів. Їх, за законом «Про судоустрій і статус суддів», мають перевести до «іншого суду того самого або нижчого рівня без конкурсу».

Як повідомляв «ЗіБ», першими тут уже побували судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Тоді з 26 у списку на засідання прийшли 18. Як бажане місце роботи всі вказували Апеляційний суд м.Києва або області. І відмовлялись від переїзду навіть до колишнього місця роботи, мовляв, там уже й житла не залишилось. Крім того, до комісії не прийшли «верховники». І це також кадровий резерв.

Тепер настала черга законників з вищих господарського та адміністративного. Загалом — понад 60 осіб. На засідання з’явилися не всі, зате майже кожен, хто прийшов, висловив бажання залишитись у столиці. А із заяв відсутніх стало зрозуміло, що й вони хочуть того самого.

«Прошу розглянути заяву»

Більшість «господарників» — або кияни, або не один десяток років працюють у столиці. Понад 30 законників виявили намір продовжити кар’єру в Київському апеляційному господарському суді. Проте там тільки 21 вакансія. Тоді як в інших містах не вистачає кадрів.

Кожного з присутніх члени ВККС запитували, чи вважають вони можливими для себе інший регіон або навіть іншу спеціалізацію. «Маю трьох дітей, житло у власності, батьки тут. Не розглядала й зміну спеціалізації — раніше працювала юристом і адвокатом у господарському суді», — відповіла Ірина Кондратова.

Багато хто із суддів має 3—4 дитини. А якщо дітей менше, то вже є й онуки. У більшості поряд проживають батьки поважного віку. Одна із суддів має тяжкохворого чоловіка, який щомісяця проходить лікування в київському медичному закладі. Навіть якщо немає сімейних обставин, то 23 роки стажу в господарському суді та все життя в Києві, як в Інни Алєєвої, — це теж поважна причина відмовитися від переїзду та зміни фаху. Лариса Іванова висловилася відверто: «Вік такий, що не планую їздити по Україні».

Члени ВККС шукали будь-якої зачіпки, аби змінити настрій суддів: «Чому лише вчора подали заяву про переведення?», «Це ви висловили бажання, а якщо не буде можливості?», «А якщо комісія прийме інше рішення про переведення?». Чимало суддів відповідало на це коротким і неприступним: «Прошу розглянути мою заяву».

Інших відповідей було значно менше, але й вони проблеми вибору не знімали. Так, Геннадій Кравчук заявив: «Можу працювати в будь-якому суді господарської юрисдикції. Але прошу врахувати, що я — киянин, живу з батьками, яким за 80, і буду змушений забирати їх із собою. Не виключаю також переходу до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, маю технічну освіту».

Невелике полегшення для комісії: відправити суддю з батьками похилого віку в інше місто з проживанням у гуртожитку або зачекати результатів конкурсу на посади в спецсуді, де на кожну вакансію також по кілька претендентів.

До першої інстанції не бажаєте?

Подовжити роботу в Києві воліє також щонайменше 17 суддів ВАС. Але в Київському апеляційному адміністративному суді, куди вони прагнуть, вакансій ще менше — лише 4. І тут ті самі баталії, що й у «господарників».

Серед сімейних і особистих обставин: 32 роки стажу та поганий стан здоров’я — інвалідність II групи; самостійне виховання неповнолітньої дитини; син з інвалідністю, який потребує лікування в столиці; догляд за мамою та маленькою донькою. Судді зазначають, що переїзд для них — украй небажаний та важкий.

Дехто подає це як рішення після сімейної наради. Бо питання таки стосується кар’єри дружини або чоловіка. Дехто готовий змінити спеціалізацію на господарську чи з питань інтелектуальної власності.

І тут члени комісії озвучили питання, що весь час електризувало повітря: «А першу інстанцію як варіант розглядали?» — «Ні, не розглядала. Мабуть, у мене не вистачить фізичних сил для цього… Можливо, я помиляюсь», — відповіла Євгенія Усенко. Утім, двоє суддів таки зголосилися повернутися до самих низів.

Психологічні стратегії

Тож за результатами трьох днів засідання комісія вислухала понад 100 «кар’єрних довідок» і тепер має прийняти рішення. Тут розуміють: за кожним резюме — доля людини та її родини. Шкода, що про це не думали автори реформи, рубаючи судоустрійний «ліс».

З одного боку, ВККС не може всіх рекомендувати до тієї установи, що вказана в заяві. Бо там не вистачає вакансій. Водночас і критеріїв для вибору в неї обмаль: «касаційники» не проходили кваліфоцінювання, якщо не брали участі в конкурсі до Верховного Суду, тож не мають певних балів, за якими можна було б принаймні розставити їх за ранжиром.

Тож комісія оголосила перерву та взяла час на роздуми. Кому й що запропонувати: повернутись туди, звідки приїхав 10, а то й 15 років тому? перейти в районний суд? змінити спеціалізацію? І хто із суддів яку рекомендацію, попри всю свою стриманість і сімейні обставини, готовий прийняти?

Та, схоже, якщо запропонований варіант не влаштує, колишні «касаційники» швидше оберуть сім’ю, ніж роботу. Проте країна втратить досвідчені кадри. Чи на це й був розрахунок?