Не кидайте дітей наодинці!

Держава зобов’язана негайно потурбуватися про неповнолітніх у разі арешту їхніх батьків

Покидаючи батьківщину через політичні переслідування, еммігранти розраховують, що в правовій державі до них ставитимуться прихильно. На жаль, і на новому місці їх, а також їхніх дітей можуть чекати неприємності. Особливо якщо не знати мови та сподіватися на особливе ставлення.

Від тюрми та за ґрати

Джерен Хаджієва переїхала у Варну наприкінці 2001 року разом зі своїми батьками. Її батько — колишній заступник голови Центрального банку Туркменістану — за його словами, був змушений покинути країну, оскільки належав до членів опозиційної партії.

Улітку 2002 року дівчина отримала дозвіл на тимчасове проживання, пішла в школу з інтенсивним вивченням іноземних мов. Глава сім’ї відкрив будівельний бізнес.

Проте в жовтні 2002 року туркменська влада звинуватила Хаджієвих у розкраданні державного майна в розмірі $40 млн. Прокурор Туркменістану направив у Софію запит про затримання й видачу підозрюваних.

4 грудня 2002 року поліцейські нагрянули в будинок, де проживала сім’я, але застали там тільки 14-літню Джерен. Вона подзвонила батькам, які пішли за покупками, і ті повідомили, що скоро приїдуть додому разом з адвокатом. Однак це зайняло деякий час, його офіцери використовували для допиту дівчини. Хоча й бачили її посвідчення особи та знали про неправомірність таких дій за відсутності соціального працівника або психолога.

Як тільки старші Хаджієви прибули, їх негайно заарештували та швидко відвезли. За словами захисника, батькам не дали змоги поспілкуватися з дочкою, проінструктувати її, до кого звернутися або що робити, якщо вони не повернуться. Крім того, поліцейські не пояснили Джерен ні того, куди їх везуть, ні як довго їх не буде. Лише кинули фразу, що її батьків або посадять у в’язницю, або депортують до Туркменістану.

Мабуть, правоохоронці розраховували, що юрист, який був сусідом і другом сім’ї, потурбується про дитину. Проте, за словами останнього, йому було не до цього, оскільки мав організувати захист, розриваючись між двома буцегарнями, до яких помістили затриманих.

Коли «ні» означає «так»

Того ж дня було прийнято постанову про затримання Хаджієвих на 24 год. Наступного дня краєвий суд скасував це рішення, не знайшовши юридичних підстав для затримання. Проте замість звільнення з-під варти подружжя доставили в прокуратуру, де їх ознайомили з постановою про затримання на 72 год. у зв’язку із запитом на екстрадицію. Про дівчину ніхто знову не згадав.

6.12.2002 обоє затриманих постали перед судом. І тут версії сторін розходяться. За словами представника Джерен, коли суддя через перекладача поцікавилася в її матері, чи є хто-небудь, хто потурбується про дитину, та негативно похитала головою. Але в Болгарії це має протилежне значення, і суддя інтерпретував відповідь як «так», що й відмічено в протоколі: «У дитини є хтось, хто потурбується про неї».

Навпаки, уряд наполягав, що в протоколі відображена пряма відповідь матері, а саме: «Ми приїхали сюди, щоб мої діти могли вчитись у Варні, у демократичній країні, тому що Туркменістан — диктатура. Є хтось, хто потурбується про мою дитину». Згідно з протоколом такій заяві передувало зауваження прокурора, який вказав на необхідність дотримувати вимог п.6 ст.152 кримінального процесуального кодексу Болгарії. А саме: якщо сім’я не має родичів або друзів для догляду за дитиною, слід проінформувати муніципалітет, щоб дівчину тимчасово помістили в інтернат.

Однак її долею ніхто з представників влади не поцікавився. За словами неповнолітньої, вона знайшла у квартирі всього 15 левів (близько €7), які використовувала для квитків, щоб доїхати в школу, і на їжу. Проте гроші швидко вичерпалися, і в останні дні відсутності батьків їй банально нічого було їсти. Вона страждала від безсоння, а коли вдавалося заснути, то мучили кошмари, що її можуть повернути до Туркменістану, де її родичі теж перебували в тюрмі.

Два дні самоти

У рішенні від 1.02.2018 у справі «Hadzhieva v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини відзначив, що ситуація явно становила ризик для благополуччя заявниці з огляду на її вік. Хоча існували національні правові норми для захисту дітей, в ЄСПЛ немає підстав припускати, що вони застосовувалися в цій справі.

Зокрема, уряд не продемонстрував, що після арешту поліція повідомила відповідні компетентні органи про те, що батьки дівчини взяті під варту. Як наслідок, дитина залишилася без нагляду. Вперше про неї згадали тільки через 2 дні в ході судового засідання.

Таким чином, констатується в рішенні, «влада несе відповідальність за те, щоб або дати батькам можливість організувати догляд за нею в момент узяття під варту, або потурбуватися про стан дитини з власної ініціативи». Встановивши, що неповнолітня особа залишилася без нагляду, влада зобов’язана надати дитині допомогу та підтримку — або в її будинку, або в прийомній сім’ї, або в спеціалізованій установі. Це зобов’язання виникає з моменту взяття батьків під варту.

Оскільки цього не було зроблено, Суд уважає, що в період між арештом батьків і слуханням у зв’язку з їх затриманням влада не виконала свого зобов’язання згідно зі ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стосовно періоду після 6.12.2002 (Хаджієви перебували під вартою до 17.12.2002) ЄСПЛ визнав, що в компетентних органів не було підстав підозрювати, що дівчина залишилася одна. Отже, не виникало й зобов’язання брати її під опіку за відсутності будь-яких дій з боку батьків або від їхнього імені.

З перевагою в один голос Суд дійшов висновку, що відбулося порушення ст.8 конвенції лише в період із 4 до 6 грудня 2002 року. Проте в Страсбурзі визнали, що моральні страждання дівчини повинні бути компенсовані сумою в €3600. Ще €5260 становили судові витрати, з яких €1260 повинні бути відшкодовані Гельсінкському комітету Болгарії, який виступав у ЄСПЛ на боці Джерен.

P.S. 17.12.2002 Апеляційний суд Варни скасував постанову про затримання Хаджієвих. Вони були звільнені під заставу того ж дня. У травні 2003 року прохання про їх екстрадицію було відхилене. Суд установив, що кримінальна справа проти них була пов’язана з політичною діяльністю, а запит про видачу був зроблений з метою переслідування й покарання за політичні переконання.

 

ДОВІДКА «ЗіБ»

Як в Україні регулюється питання встановлення опіки над дітьми, батьки яких узяті під варту?

Ганна ГАРО,
керівник GARO & Partners Law Firm, к.ю.н., сімейний адвокат, медіатор:

— Відповідно до закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» діти, які залишилися без піклування у зв’язку з відбуванням покарання батьками в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, належать до категорії «діти, позбавлені батьківського піклування».

Законодавчо закріплений імператив щодо необхідності повідомлення органами внутрішніх справ та іншими уповноваженими особами й установами про таких неповнолітніх служб у справах дітей за фактичним місцезнаходженням дітей. Особа, якій стало відомо про дитину, котра залишилася без батьківського піклування, зобов’язана негайно повідомити про таку дитину службу у справах дітей або уповноважений орган Національної поліції за місцем її перебування.

Служба у справах дітей разом з уповноваженим органом НП після одержання відомостей про дитину, позбавлену батьківського піклування, зобов’язані негайно провести обстеження умов її перебування й обставин відсутності батьківського піклування та протягом двох місяців ужити заходів щодо надання мало- чи неповнолітній особі статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Установлення фактів відсутності батьківського піклування реєструється в книзі первинного обліку таких дітей.

У разі встановлення факту відсутності батьківського піклування орган опіки та піклування зобов’язаний протягом одного дня забезпечити тимчасове влаштування дитини до вирішення питання про форму такого влаштування.  Зокрема, щодо влаштування дитини в сім’ї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.