Розпізнай активіста

ВРП зголосилася прочитати закон «між рядків» заради відновлення довіри

Учасником акцій протесту можна бути... в душі. І лише через деякий час заявити про це, коли зникне загроза посилення покарання. У Вищій раді правосуддя фактично погодилися з такою ідеалістичною філософією, застосувавши найсуворіше покарання до судді, яка не розгледіла за протоколом про адміністративне правопорушення активіста «автомайдану». Хоча врешті-решт ВРП не звільнила її з посади.

Від центру до Богатирської

Тиждень тому, як розповідав «ЗіБ», члени ВРП вже вдавалися до суб’єктного підходу для визначення санкції за допущене суддею дисциплінарне порушення. Тоді служительку Феміди врятував від звільнення той факт, що скаржник не виявися учасником акцій протесту.

Проте її колезі — голові Дніпровського районного суду м.Києва Нелі Ластовці — не пощастило, бо довелося мати справу з порушником Правил дорожнього руху, котрий, як виявилося пізніше, був активістом. Особливістю розгляду її скарги на рішення третьої дисциплінарної палати ВРП від 27.03.2017 можна вважати той факт, що суддя наполягала на незаконності ініціювання самої перевірки стосовно неї.

Згідно з п.4 ч.1 ст.3 закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» така перевірка могла стосуватися виключно рішень «про накладення адміністративних стягнень на осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21.11.2013 до дня набрання чинності цим законом», тобто до 10.04.2014. Н.Ластовка дійсно ухвалила постанову від 23.01.2014, якою наклала стягнення на водія у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на 4 місяці.

Згодом, 8.04.2014, тобто у день прий-няття парламентом згаданого закону, Апеляційний суд м.Києва скасував її рішення «у зв’язку з відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення». Однак не тому, що він був учасником акцій протесту, а через брак «належних доказів, які підтверджували б вину» особи.

Лише у грудні 2014-го водій вирішив поскаржитися на суддю до ТСК. Він розповів, що 29.12.2013 брав участь у заїзді автоколони до Межигір’я. Того ж дня був складений рапорт про те, що він не зупинився на вимогу інспектора ДАІ на перехресті вул. Сагайдачного та Андріївського узвозу, про що й було повідомлено у телефонному режимі іншим нарядам. 9 січня 2014 року з’явився протокол про адмінправопорушення, проте додані до нього дані фотофіксації руху цієї колони були зафіксовані кількома хвилинами пізніше — на вул.Богатирській.

Як намагався довести захисник у судовому засіданні, на фото не видно ні цієї машини, ні інспектора ДАІ, який подавав би жезлом сигнал про зупинку. Втім, суддя не звернула увагу на ці суперечності та визнала водія винним за ст.122² Кодексу про адміністративні правопорушення.

Однак, як убачається з попередніх виступів самих членів ВРП, Рада і не повинна виконувати функцію вищої судової інстанції стосовно рішення. Втім, дискусія оберталася довкола і фактичних обставин справи, і моральних питань.

Зазирніть у душу

Зокрема, Н.Ластовка, доводячи своє твердження про безпідставність перевірки, пояснила, що у судовому засіданні 23.01.2014 водій не згадував про те, що брав участь в якійсь акції протесту. Не наведені такі відомості й в апеляційній скарзі. Навпаки, і він, і його дружина, допитана як свідок, стверджували, що їхали до друзів у Лютіж, аби визначитися з місцем святкування Нового року.

Крім того, в іншому провадженні водій домагався визнання протиправним складання самого протоколу, але 21.01.2014 у позові було відмовлено. Отже, факт, що того дня він був і на перехресті в центрі, і згодом — на вул.Богатирській, як можна було зрозуміти з дискусії на засіданні ВРП, не заперечувався.

«Учасником акцій протесту він «став» тільки у грудні 2014 року», — зауважила суддя. Натомість на засіданні ТДП ВРП у березні 2017 року він зазначив, що вважає себе учасником акцій протесту, оскільки разом з усім офісом регулярно їздив на майдан.

Н.Ластовка також звернула увагу Ради, що закон не містить жодного визначення того, кого вважати «учасником акцій протесту». Тож склалася загальна практика звільнення від відповідальності всіх осіб лише на підставі часу скоєння правопорушення (з 21.11.2013 до 10.04.2014) та застосування ст.122² КпАП.

Сам водій підтвердив, що не говорив у суді про причетність до акцій протесту, бо, мовляв, його про це не питали. Але цей факт можна було б з’ясувати з постів у соціальних мережах. Як пояснив його представник, такі були часи і чоловік не хотів отримати максимальне покарання. І взагалі, на його думку, закон не вимагає, аби людина була протестувальником на момент вчинення правопорушення, вона може усвідомити це згодом.

Деякі члени ВРП намагалися розвинути цю тему і уточнити, чи було відомо судді, що відбувалося в столиці в той час, зокрема про автопробіг до Межигір’я? Але Н.Ластовка пояснила, що перебувала тоді у відпустці.

Втім, подальшого розвитку це питання не отримало. Однак, схоже, воно  не надто турбувало ні ТДП ВРП, ні членів Ради. Їм виявилося достатньо, що водій поскаржився на суддю з посиланням на свій особливий статус.

Істотна упередженість

З огляду на характер питань складалося враження, що члени ВРП намагалися знайти додаткові аргументи щодо упередженості чи низької кваліфікованості судді на підтвердження висновку про необхідність її звільнення.

Одних цікавило, чи посилалася суддя «на той недолугий рапорт під час винесення постанови»? Та чи може протокол бути складений не на місці скоєння правопорушення, через тривалий проміжок часу та ще й на підставі рапорту?

Скаржник разом з представником стверджував, що на суд тиснули щодо розгляду такої категорії справ. Але Н.Ластовка заперечила: «Мені не відомо про такі випадки». А відмову в задоволенні клопотання про залучення представника ДАІ як свідка пояснила тим, що «з показань водія та його дружини були встановлені всі фактичні обставини справи, що було достатньо для притягнення до відповідальності».

Втім, визнала, що, можливо, припустилася помилки, постановляючи такі рішення. Та за помилки не звільняють, що Рада довела тижнем раніше. Тож, аби визнати цей дисциплінарний проступок «істотним», необхідні були якісь аргументи.

Як наголошувалося у скарзі, ТДП ВРП указала, що враховує наслідки, які настали для правопорушника, хоча не уточнила, який саме негатив мається на увазі. Адже рішення не було виконане, оскільки водій оскаржив його, а постановою від 28.02.2014 був звільнений від відповідальності на підставі закону про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час масових зібрань.

«Характер проступку має відповідати покаранню. Посвідчення водія не вилучалося, тож чоловік не був позбавлений права керування транспортним засобом», — наголосила суддя.

І, знову ж таки, у справі її колеги тижнем раніше Рада не вважала «тяжкими наслідками» необґрунтоване задоволення клопотання про взяття під варту пересічних громадян. Натомість позбавлення посвідчення особи, яка згодом ідентифікувала себе як протестувальника, тягне на «найвищу міру».

Більше того, якщо судді члени Ради дорікали тим, що вона не взяла до уваги особу правопорушника, обмежившись загальними фразами, то й ТДП ВРП також не обтяжувала себе врахуванням особистих якостей законниці чи аналізом тяжкості наслідків, які настали для водія. Хоча і майже 20-річний стаж, і довіра колег, які у квітні 2015 року обрали Н.Ластовку головою установи, повинні мати бодай якесь значення, якщо дійсно дбати про авторитет правосуддя.

Час грає на користь судді

Продискутувавши у нарадчій кімнаті майже годину з чвертю, Рада прий-няла «соломонове рішення»: погодилася з висновками ТДП ВРП в частині оцінки дій судді та запропонованого покарання у вигляді звільнення з посади. Однак через сплив трирічного строку дисциплінарне провадження припинила.

Це питання детально аналізувалося й у рішенні ТДП ВРП. І члени ВРП дійшли висновку, що у даному випадку слід застосовувати строк, передбачений ч.4 ст.96 закону «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції закону «Про забезпечення права на справедливий суд»): три роки, за винятком періоду перебування судді на лікарняному чи у відпустці. Натомість строк самого дисциплінарного провадження до уваги не повинен братися. Власне, тривалий розгляд скарги у ВРП і допоміг судді залишитися на посаді. Щоправда, один із членів ВРП виклав окрему думку до такого рішення.

Скаржник та його представник на момент проголошення рішення вже залишили залу засідань. Тож не мали можливості публічно висловити свою оцінку такому вердикту. Втім, не важко припустити її тональність.

Євростандарти не для всіх

Які висновки можна зробити з цього провадження на майбутнє? З одного боку, і дисциплінарні палати, і окремі члени Ради послуговуються посиланнями на європейські стандарти справедливого розгляду щодо осіб, які притягаються до юридичної відповідальності. З другого — коли мова заходить про санкції для суддів, про них начебто забувають.

Відмінність підходів можна простежити на прикладі рішення Конституційного Суду від 20.12.2017 №2-р/2017. В ньому КС нагадав, що принцип правової визначеності є елементом верховенства права. Тому неоковирні законодавчі формулювання не повинні використовуватися за принципом: всі знають, що мається на увазі. Особливо якщо йдеться про позбавлення певних прав чи роботи.

Натомість члени ВРП, схоже, погодилися з тим, що закон можна читати «між рядків» і брати до уваги те, що хотів сказати законодавець, а не те, як він це виклав на папері. Усе — заради відновлення довіри до судової системи.

Чи можна такий приклад наслідувати суддям під час розгляду справ і чи не поставить ВРП їм за провину таке правозастосування — питання риторичні.

Так само сумнівно, що судді, визначаючи міру адмінсанкції чи запобіжний захід, повинні зважати, чи є особа учасником акції протесту. Інакше Вищій кваліфікаційній комісії суддів доведеться додати до відбіркових тестів перевірку кандидатів на здатність зазирнути у душу правопорушника. Адже невідомо, чи не доведеться новоспеченим володарям мантій опинитися в аналогічній ситуації й не помилитися в ідентифікації активіста.