Дилема цифрової фортеці

Електронні докази: що вважати оригіналом, а що — копією?

Уже протягом багатьох років існувала потреба на законодавчому рівні врегулювати використання цифрової інформації як засобу доказування. Утім, з появою в процесуальних кодексах такого виду доказів, як електронні, в учасників судового провадження можуть виникнути труднощі з їх поданням.

Прогрес у визначенні

Відсутність достатнього правового регулювання цього питання тією чи іншою мірою компенсувалося судовою практикою. Щоправда, був відсутній єдиний підхід до використання цифрової інформації як доказів.

Якщо поглянути на практику Вищого господарського суду, то в одних справах там дотримувалися позиції, що електронне листування є неналежним та недопустимим доказом (постанова від 17.01.2017 у справі №924/473/16). В інших випадках воно визнавалося належним і допустимим доказом (постанова від 3.10.2017 у справі №903/821/16).

Так, при дослідженні цифрової інформації через відсутність у процесуальних кодексах такого виду доказів, як електронні, суди були змушені відносити звуко- та відеозаписи до речових доказів, а електронне листування, електронні документи — до письмових. При цьому залишалося відкритим питання щодо достовірності таких доказів. Адже процесуальне законодавство не враховувало особливостей їх дослідження.

Законодавець спробував урегулювати проблему в проектах нових процесуальних кодексів (№6232), які були ухвалені 3 жовтня цього року та направлені на підпис Президентові. Так, запроваджується новий вид доказу — електронний. Відповідні положення є аналогічними для всіх трьох кодексів, що має сприяти єдності та послідовності правозастосовної практики.

Відповідно до їхніх положень електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (у тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, в інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет).

Таке визначення є досить прогресивним, оскільки містить широкий перелік видів електронних доказів і джерел інформації. Причому він не є вичерпним, що важливо, зважаючи на стрімкий технічний прогрес і появу нових видів електронних доказів та джерел інформації, на яких такі докази можуть зберігатися.

«Захмарні» записи

Однак, попри прогресивність визначення поняття «електронні докази», у сторін можуть виникнути суттєві труднощі з їх поданням. У проектах кодексів передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом (чи в іншому порядку, встановленому законом), або паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Порядок засвідчення електронних копій на законодавчому рівні не визначений. Те саме можна сказати й про порядок посвідчення паперових копій електронних доказів. З огляду ж на специфіку деяких електронних доказів (відео-, звукозаписів) вони не можуть бути виражені в паперовому вигляді.

Отже, до врегулювання на законодавчому рівні питання щодо засвідчення копій електронних доказів у сторін судового провадження буде існувати можливість подати електронні докази тільки в оригіналі. Порядок такого подання теж у достатній мірі не врегульований. Тому залишається відкритим питання, що саме вважати оригіналом електронного доказу. Як наслідок, у суду можуть виникнути питання щодо оцінки зазначених доказів.

Наприклад, чи буде вважатися оригіналом відеозапис, поданий на оптичному диску або іншому носії, якщо він був зроблений за допомогою веб-камери спостереження з автоматичним збереженням на хмарному сервісі через Інтернет і в подальшому скопійований на оптичний диск? Аналогічні запитання можуть виникнути щодо відео- або звукозапису, зроблених під час прямої трансляції в сервісі Youtube або у Фейсбуку і, відповідно, збережені на серверах таких сервісів. Чи вважатиметься оригіналом копіюванням такого відео на оптичний диск?

Огляд у мережі

Частково розв’язати вказану проблему покликана ще одна новела, що полягає в можливості проведення огляду електронних доказів за їх місцезнаходженням у разі неможливості їх доставлення. Зокрема, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи матиме можливість оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в Інтернеті з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду може залучатися спеціаліст. Суд управі призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних у мережі за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Застосування вказаної процедури матиме сенс за умови, якщо електронний доказ не був вилучений (видалений) автором або іншою особою з місця збереження даних. Адже в такому разі суд не отримає доступу до оригіналу електронного доказу. А через відсутність чіткого визначення поняття «оригінал електронного доказу» можуть виникнути сумніви щодо допустимості останнього, який був скопійований на оптичний або інший носій. Адже такий доказ може бути розцінений як електронна копія, а не оригінал.

Зважаючи на специфіку певних видів електронних доказів (відео-, звукозаписи, цифрове зображення тощо), їх копії повністю ідентичні оригіналу. Отже, такі електронні копії доцільно прирівняти до оригіналу.

Для того щоб сповна гарантувати учасникам судових справ право на подання електронних доказів, законодавцю варто в найстисліші строки регламентувати на рівні закону порядок засвідчення цифрових копій електронних доказів, у тому числі електронним цифровим підписом, та паперових копій. Водночас потрібно врахувати специфіку деяких видів електронних доказів.

Також важливу роль в оцінці належності та допустимості електронних доказів, зокрема в питанні, що саме вважати оригіналом, матимуть правові позиції Верховного Суду.