Закон і Бізнес


Таємне залишиться таємним

Слідчі Мін’юсту не мають змоги проводити досудові розслідування


Злочини, які вчиняються в пенітенціарних установах, не розслідуються через неузгодженість дій слідчих Мін’юсту та прокуратури.

№44 (1342) 18.11—24.11.2017
ОЛЕКСАНДРА ГРЕСЬ
7058

З початку 2016 р. діє інститут слідчих органів Державної кримінально-виконавчої служби. Він створювався, аби пришвидшити розслідування злочинів, скоєних усередині пенітенціарної системи. Та на практиці виявилося, що слідчі не мають змоги здійснювати свої безпосередні функції.


Порада від адвоката

Практично рік тому автори закону «Про Вищу раду правосуддя» зробили новорічний подарунок команді Міністерства юстиції, включивши до перехідних положень проекту норму, якою були внесені зміни до ст.216 Кримінального процесуального кодексу. Відповідно до цих змін слідчі органів ДКВС уповноважені проводити досудове розслідування злочинів, скоєних на території або в приміщеннях служби.

У самому Мін’юсті створення слідчого підрозділу обґрунтували необхідністю розв’язати проблеми пенітенціарної системи, пов’язані з оперативним реагуванням на кримінальні правопорушення з боку як адміністрації закладів відбування покарань, так і засуджених. А ось на те, чим насправді обернувся цей непримітний абзац, адвокати звернули увагу в ході засідання комітету з кримінального права Асоціації правників України.

Екс-керівник Державної пенітенціарної служби Сергій Старенький, розповів, що вже як адвокат зіткнувся зі слідчими ДКВС на практиці. Його клієнт був запрошений для відібрання показань. Однак ця слідча дія завершилася на запитанні, хто є процесуальним керівником розслідування. Оскільки такого керівника не виявилося, свідок відмовився давати показання.

Якщо адвокат опиниться в подібній ситуації, упевнений С.Старенький, таке запитання може стати маленькою хитрістю. Адже процесуальні керівники в зазначеній категорії справ з’являться не скоро.

Щоб зрозуміти чому, варто розглянути саму норму детальніше.

Слідчі без повноважень

Оскільки закон про ВРП приймався під Новий рік, на зміни в ст.216 КПК практично не звернули уваги. Зате потім правова спільнота, обурена нахабністю законотворців, розкритикувала цю норму та стала вимагати її вилучення.

Найпильнішу увагу привернуло до себе те, що врозріз зі світовою практикою відмов силових структур від самостійного розслідування внутрішньовідомчих порушень, із приводу чого не раз висловлювався Європейський суд з прав людини, Мін’юст створив своєрідну «річ у собі», надавши повноваження щодо розслідування злочинів, скоєних працівниками відомства, їхнім же колегам. А тут уже йдеться про конфлікт інтересів, на наявність якого вперто не звертає уваги Національне агентство з питань запобігання корупції.

Далі — більше. Створивши власний слідчий відділ, міністерство не доклало зусиль, аби забезпечити роботу слідчих належними правовими засобами. Так, посади слідчих не передбачають атестації, їхня діяльність не регламентується жодним актом, окрім перехідних положень закону про ВРП. І навіть у КПК вони не згадуються ніде, крім ст.216. Отож не дивно, що деякий час після створення інституту слідчі навіть не мали змоги вносити відомості про злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань, оскільки були позбавлені доступу до нього.

Таким чином, в Україні склалась абсолютно парадоксальна ситуація, за якої окрема категорія злочинів просто не могла бути розслідувана.

Зважаючи на ґвалт, який здійняли із цього приводу правники, Мін’юст спромігся отримати ключі до ЄРДР. Проте проблеми це не вирішило: Генеральна прокуратура відмовляється призначати процесуальних керівників, що в принципі унеможливлює проведення досудового розслідування. Причому фахівці говорять, що найближчим часом позиція ГПУ із цього приводу залишиться незмінною.

Ціна та результат

Як наслідок, практично за рік цілий слідчий інститут спромігся на реєстрацію досить незначної кількості проваджень, які не мали подальших перспектив. Разом з тим нульова результативність слідчих ДКВС не позбавляє державу обов’язку їх утримувати.

За інформацією, одержаною адвокатами, заробітна плата слідчого в столиці становить близько 20 тис. грн. Усього в Києві працює 18 слідчих, ще по 15 — на кожну з двох умовних частин країни, тобто загалом — 48. Отже, щомісяця на утримання штату із 48 правоохоронців витрачається 960 тис. грн., або 11,5 млн на рік. І це не кажучи про виплату премій, необхідність оплати роботи працівників апарату, матеріально-технічне забезпечення й такі забаганки, як гелікоптер і два бронетранспортери, про які, за інформацією адвокатів, веде перемовини Мін’юст.

Таке співвідношення результату й ціни викликає запитання: навіщо в міністерстві наполягали на створенні слідчого органу?

Деякі фахівці припускають, що відповідь на це запитання варто шукати у вищезгаданому абзаці. Якщо вчитатись у написане, стає зрозуміло, що під територією та приміщеннями ДКВС слід розуміти не лише тюрми та СІЗО, а й адміністративні будівлі, в яких розміщуються керівні органи. А там можуть учинятись і корупційні правопорушення, скажімо при проведенні тендеру у сфері закупівлі харчування, одягу чи медикаментів для осіб, котрі перебувають у місцях позбавлення волі.

Таким чином, припускають фахівці, слідчі ДКВС є своєрідним щитом для посадовців. Адже ніхто, крім цих слідчих (працівників Мін’юсту) не може розслідувати злочини, скоєні працівниками Мін’юсту. І навіть якщо порушенням зацікавиться Національне антикорупційне бюро чи Спеціалізована антикорупційна прокуратура, у суді провадження, відкрите ними, не пройде.

До того ж п.6 ст.216 КПК не передбачає спеціального суб’єкта злочину. Тож невідомо, чи можна тепер говорити про корупцію в ДКВС або про перевищення службових повноважень її співробітниками.

Виправити ситуацію може виключення зі ст.216 КПК п.6. На цьому наполягають представники всіх секторів правничої спільноти (крім Мін’юсту), а також європейські експерти. Адвокати ж закликають колег сформувати позицію із цього приводу. Та от чи змусить думка більшості переглянути законодавчі норми, експерти не впевнені.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Сергій СТАРЕНЬКИЙ,
адвокат, екс-керівник Державної пенітенціарної служби:

— Відповідно до п.6 ст.261 КПК спеціальний суб’єкт у зазначеній категорії злочинів не передбачений, а підслідність прив’язана до територіальності. Таким чином, виникає конфлікт у визначеннях. З одного боку, кримінальний закон говорить про спеціальні злочини, для яких визначена спеціальна підслідність. А з другого — у п.6 ст.216 ідеться про всі злочини, скоєні на території або в приміщеннях ДКВС. Такий конфлікт був закладений від початку. І в результаті всі провадження, які можуть бути відкриті, у тому числі й за фактом отримання працівниками неправомірної вигоди, за фактом продажу ними наркотичних засобів, мають передаватися слідчим ДКВС.