Закон і Бізнес


«Цифрові» аргументи

Відсутність порядку збору, забезпечення, дослідження електронних доказів ускладнить застосування нових норм


№44 (1342) 18.11—24.11.2017
Микола СОКОЛОВ, адвокат, юрист АО «ЮФ «Аріо»
17248
17248

Розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій привів до використання електронних документів у всіх сферах суспільного життя. Тому формування практики їх застосування як доказів у судах є дуже важливим етапом розвитку правової системи держави.


Куди рухатись

Тривалий час інформація з Інтернету й листування електронною поштою не сприймались як доказ у справі. Правові акти не містять чітких вказівок щодо процедури використання даних в електронному вигляді. Склалася й неоднозначна практика судів різної юрисдикції щодо визнання електронних доказів належними та допустимими.

Зокрема, в рішеннях Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 14.08.2017 у справі №337/603/17 та Господарського суду Донецької області від 18.09.2017 у справі №905/1508/17 було визначено, що роздруківки електронного листування не є належними та допустимими доказами. Проте Галицький районний суд м.Львова у справі №461/7094/16-ц узяв до уваги доводи позивача, що надана роздруківка є доказом.

Проблема визначення електронних доказів згадувалась у Звіті щодо України від 3.11.2016 №2016/DGI/JP/3608, підготовленому офісом програми боротьби з кіберзлочинністю на основі підтримки експертів Ради Європи. У документі містяться певні рекомендації та висновки щодо визначення електронних доказів.

По-перше, запровадження такої дефініції значно спростило б процес розроблення процесуальних заходів. Це особливо важливо, оскільки інші норми законодавства визначають доказ як фізичний або матеріальний об’єкт. По-друге, запровадження терміна «електронні докази» посилить правову чіткість і передбачуваність закону. Ухвалення спеціальних законів та відповідні процесуальні заходи дозволять установити правила щодо прийнятності електронних доказів.

Яких «цифрових сюрпризів» чекати?

Зміни до процесуального законодавства (проект №6232), крім іншого, передбачають, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), котрі мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами доказування: письмовими, речовими та електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Пропонується єдине визначення електронного доказу, закріплюється порядок надання їх суду. Вони подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону «Про електронний цифровий підпис», або в іншому порядку, передбаченому законодавством.

У проекті сказано, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, встановленому законом. При цьому учасник справи, який подає копію, повинен повідомити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Також визначається, що у випадку подання копії суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал.

Новелою є введення додаткових принципів оцінки доказів, у тому числі електронних. Окрім належності та допустимості доказів, ураховується їх «достовірність» і «достатність». Достовірним визнається доказ, на підставі якого можна встановити дійсні тих чи інших обставини. Достатніми є докази, які в сукупності дозволяють дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Певні зміни стосуються порядку дослідження доказів у судовому процесі. Так, передбачено, що письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Вітчизняні фахівці виділяють певні ознаки, притаманні електронним доказам. По-перше, це їх нематеріальний вигляд. По-друге, неможливість безпосереднього сприйняття інформації, що зумовлює необхідність використання технічних і програмних засобів для отримання даних.

По-третє, наявність технічного носія інформації. При цьому мають значення ознаки, що ідентифікують носій інформації, зокрема тип, марку, модель, індивідуальний серійний номер носія, на якому записаний файл. По-четверте, можливість копіювання або переміщення на інший носій без утрати характеристик. По-п’яте, особливий статус «оригіналу», який може існувати в кількох місцях.

Плюси та мінуси нововведень

Унесення відповідних змін є позитивною тенденцією. Адже наділення електронних доказів самостійним процесуальним статусом та розроблення їх загального визначення сприятимуть установленню дійсних обставин справи та повному та всебічному з’ясуванню обставин справи.

Однак є певні питання щодо застосування даних норм на практиці. У законодавстві чітко не визначено порядку збирання та забезпечення доказів у електронній формі, а також способів їх дослідження, процедури встановлення особи, відповідальної за розміщення інформації (ідентифікації). Важливо зазначити, що інформація постійно змінюється, тобто є динамічною. Як наслідок, постає питання стосовно автентифікації як підтвердження незмінності інформації в момент формування відповідних даних.

Також доказова сила електронного документа багато в чому залежить від можливості його дослідити в процесі оцінки доказів. Чинні норми недостатньо чітко регламентують дослідження електронних документів як доказів. Законодавство не містить положень, на основі яких можна визначити, що є оригіналом, а що копією документа, отриманого за допомогою електронного зв’язку.

Ці складні питання можна вирішити тільки в процесі правозастосовної діяльності судів шляхом формування єдиної судової практики. Разом з тим забезпечення єдності практики є реалізацією принципу правової визначеності, який гарантує прогнозованість судових рішень і стабільність правового регулювання. І це, у свою чергу, сприятиме ефективності правосуддя.