Закон і Бізнес


Презумпція непрофесійності

Попри гарантії незалежності та міжнародні стандарти, судді отримують різну винагороду за однакову працю


№43 (1341) 11.11—17.11.2017
Наталія БОГАЦЬКА, голова Асоціації суддів господарських судів України, голова Одеського апеляційного господарського суду
417552
417552

У розвинутих демократичних державах діють загальновизнані гарантії незалежності суддів. І рівень винагороди — одна з таких. Проте в Україні суддів розчерком пера поділили на професійних і непрофесійних, установивши різну винагороду за однакову працю.


Базис захисту

У Загальній декларації прав людини одночасно знайшли своє відображення належні людині основні права та ключовий базис захисту цих прав — справедливий, незалежний і безсторонній суд. Водночас установлена заборона будь-якої дискримінації в оплаті праці: у ч.2 ст.23 чітко визначено, що кожна людина «має право на рівну оплату за рівну працю».

Питання суто суддівської винагороди окремо в декларації не визначені. Проте, з одного боку, її рівень базується на основних правах кожної людини, а з другого — є однією зі складових незалежності, що в подальшому знайшло своє відображення в низці міжнародних правових актів.

Так, в Європейській хартії про закон «Про статус суддів» визначені засади винагороди та соціального забезпечення суддів. Зокрема, наголошено на необхідності встановлення винагороди на такому рівні, що забезпечить суддям незалежність, неупередженість і захист від тиску при прийнятті рішень. Так само вказано на те, що при виході у відставку їм має надаватися пенсія на рівні, максимально наближеному до розміру їхньої останньої зарплати, одержаної на посаді судді.

У висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 1.01.2001 сказано, що незалежність судової влади повинна гарантуватися національними стандартами на максимально можливому високому рівні. КРЄС визначила, що оплата праці суддів повинна відповідати їхній ролі та відповідальності й має передбачати виплати допомоги у зв’язку з хворобою та виходом на пенсію. Причому така оплата праці на основі конкретного законодавчого положення має бути захищена від зниження, а також повинні існувати положення, що передбачають підвищення винагороди відповідно до зростання вартості життя.

Нерівні умови

Незважаючи на офіційне визнання Україною міжнародних стандартів у частині суддівської незалежності та винагороди, нині ситуація з нарахуванням та розміром суддівської винагороді є доволі складною.

У ст.130 Конституції визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Нова редакція закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII встановлює, що:

• суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;

• суддівська винагорода складається з посадового окладу та відповідних доплат;

• базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року.

Проте право на отримання винагороди в розмірах, передбачених цим законом, мають лише судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим законом (п.22 «Прикінцевих та перехідних положень»).

Кваліфоцінювання згідно зі ст.83 закону №1402-VIII проводиться ВККС із метою визначення здатності судді (кандидата) здійснювати правосуддя у відповідному суді за встановленими критеріями:

• компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо);

• професійна етика;

• доброчесність.

Таким чином, фактично закріплена презумпція непрофесійності, неетичності та недоброчесності всіх суддів України, крім тих, хто пройшов кваліфоцінювання. Хоча вперше воно було проведене в тому самому 2016 році, а швидкість і черговість його проходження всіма діючими суддями залежить не від їхньої волі та вибору, а від можливостей ВККС.

Отже, судді, які не проходили кваліфоцінювання, зазначеним законом поставлені в нерівні умови порівняно з тими, хто його пройшов. А це порушення норм міжнародного права в частині заборони будь-якої дискримінації в оплаті праці.

Проігнороване рішення

Крім того, дискримінаційним є й порядок обчислення розміру винагороди для суддів, які не пройшли кваліфоцінювання. Адже для них у силу п.23 «Прикінцевих та перехідних положень» закону №1402-VIII вона повинна  визначатися за нормами ст.133 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI — 10 мінімальних зарплат та відповідні доплати за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, науковий ступінь і роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Водночас у п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 1.01.2017, встановлено, що «мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат». І до внесення змін до законів щодо незастосування мінімальної зарплати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн.

Тобто, якщо загалом мінімальна зарплата як обов’язкова державна соціальна гарантія, яка щороку визначається профільним законом про державний бюджет на відповідний рік, станом на 1.01.2017 дорівнювала 3200 грн., то для певних категорій посадовців і суддів, які не пройшли кваліфоцінювання, вона застосовується в розмірі 1600 грн.

Тим часом норми закону №1774-VIII у частині п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» не є змінами до профільного закону про судоустрій. Відповідно, не повинні враховуватися для визначення розміру посадового окладу судді до проходження ним кваліфоцінювання.

Проте фактично на підставі саме цих змін Державна судова адміністрація в листі «Про оплату праці» від 13.01.2017 №11-256/17 дала роз’яснення щодо порядку обчислення розміру посадового окладу суддів місцевих та апеляційних судів до проходження ними кваліфоцінювання. Це призвело до безпідставного звуження з 1.01.2017 конституційних гарантій незалежності суддів у частині виплати винагороди.

Позачерговий XІV з’їзд суддів не погодився з позицією ДСАУ. У своєму рішенні найвищий орган суддівського самоврядування констатував, що при визначенні розміру посадового окладу суддів до проходження ними кваліфоцінювання починаючи з січня 2017 року мають застосовуватися положення ст.133 закону №2453-VI та ст.40 Бюджетного кодексу. Ними, зокрема, передбачено застосування як розрахункової величини для визначення розміру суддівської винагороди мінімальної зарплати в розмірі, встановленому законом про державний бюджет на відповідний рік (у 2017-му — 3200 грн.).

Результати за наслідками рішення з’їзду на даний час відсутні. Врешті, незважаючи на конституційні гарантії суддівської незалежності та міжнародні стандарти, судді, котрі не пройшли кваліфоцінювання, отримують винагороду в безпідставно звуженому, дискримінаційному розмірі. Тож ця ситуація потребує об’єктивного та якнайшвидшого вирішення.

P.S. На загальних зборах членів Асоціації суддів господарських судів України, які відбулися 26—27 жовтня цього року, прийнято резолюцію про звернення до Ради суддів з приводу забезпечення гарантії незалежності суддів з урахуванням розміру та порядку нарахування в поточному році суддівської винагороди.