Дуже дороге побиття

Які наслідки матимуть недоліки розслідування фактів насильства поліції проти демонстрантів

Під час вуличних боїв антиглобалістів із правоохоронцями понад 200 осіб дістали поранення різного ступеня тяжкості, одна людина загинула.

Розгін демонстрантів, які в липні 2001 року зібрались у Генуї, де якраз проходив саміт G8, хай і з запізненням, але все-таки був оцінений Європейським судом з прав людини. Оскільки винні особи не понесли належного покарання, потерпілі звернулись у Страсбург, де й отримали рішення на свою користь.

8 років — на розслідування

Акції антиглобалістів, що проходили 16 років тому паралельно із самітом G8, виявилися настільки масовими, що для всіх затриманих не вистачало в’язниць. У протестах, за різними оцінками, взяло участь від 200000 до 300000 громадян різних країн. Під час демонстрацій відбулися зіткнення з правоохоронними органами, в яких постраждали сотні людей з обох боків. Також зазнали пошкоджень цілі квартали міста.

Усіх затриманих доставляли до тимчасових центрів. Зокрема, 59 осіб, які згодом звернулися в Страсбург, потрапили в казарми Больцането й залишалися там протягом одного-двох днів до переведення в тюрми. За словами скаржників, у цьому центрі вони зазнали насильства з боку як поліції, так і медичного персоналу. Зокрема, йшлося про тілесні ушкодження, розпилювання дратівного газу, зіпсовані речі, а також образи та інші форми жорстокого поводження. Не дістали люди й належного лікування.

Після цих подій прокуратура м.Генуї відкрила кримінальне провадження проти 145 осіб, включно із заступником комісара поліції, працівниками поліції та медичного персоналу. Проте воно тривало аж 7 років. І тільки в липні 2008-го 15 осіб були засуджені на різні строки — від 9 місяців до 5 років ув’язнення, а також тимчасово усунені з державних посад. При цьому 10 із них отримали відстрочення виконання вироку, троє — повне скасування і двоє — пом’якшення вироку до 3 років тюрми.

Хоча суд установив, що потерпілі дійсно зазнали нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, виникли труднощі з виявленням усіх винних. Крім того, італійське законодавство не містило такого складу злочину, як катування, що ускладнювало процес засудження.

Ще через 2 роки апеляційна інстанція частково скасувала вказане рішення на підставі того, що стосовно низки злочинів закінчилися строки давності. Проте апеляційний суд наголосив, що довіра до заяв свідків і серйозність насильства не викликали сумнівів.

Нарешті, у червні 2013 р. касаційна інстанція пристала на цю позицію, водночас зауваживши, що практично стосовно всіх злочинів вибігли строки притягнення до кримінальної відповідальності.

Власне цей факт, а також відсутність у кримінальному праві Італії відповідальності за катування були покладені в основу 59 заяв до ЄСПЛ, згодом об’єднаних у справи «Blair and others v. Italy» та «Azzolina and others v. Italy». Щоправда, 11 скаржників пристали на пропозицію уряду, який погодився виплатити кожному по €45000, а також компенсувати витрати, понесені на процедури в Європейському та національних судах.

Місце «беззаконня»

Під час слухань у справі «Azzolina and others v. Italy» Рим намагався довести, що заявники вже одержали принаймні часткове визнання стверджуваних порушень і відповідну компенсацію збитків. Як наслідок, не могли вимагати визнання за ними статусу потерпілих. Крім того, не були вичерпані національні засоби захисту, оскільки заяви буди подані до того моменту, як відповідні рішення переглянув касаційний суд.

Натомість ЄСПЛ зауважив, що за умов майже 8-річного очікування заявникам не можна дорікати тим, що вони не дочекалися рішення касаційної інстанції. Тим більше з огляду на застосування положень про строк давності та пом’якшення вироків стосовно винних осіб.

У рішеннях від 26.10.2017 в обох справах у Страсбурзі констатували, що факти жорстокого поводження із заявниками докладно встановлені національними судами. Заяви свідків підтверджені показаннями працівників поліції та державних службовців, частковими зізнаннями винних осіб, медичними висновками та експертизами, призначеними судом. Тому ЄСПЛ уважає, що фізичні та словесні образи, яких зазнали заявники, а також наслідки, які випливають із цього, мали місце.

Також Євросуд зазначив, що таке поводження тривало протягом значного періоду часу без зменшення інтенсивності насильства. Крім того, це відбулося в загальному контексті надмірного й нерозбірливого застосування сили, яке було явно невідповідним.

Наголошено й на серйозному порушенні поліцейськими свого професійного обов’язку захищати осіб у ситуації, в яких опинилися заявники під час перебування під вартою. Всі ці фактори, на думку ЄСПЛ, були поєднані для того, щоб зробити місце тримання під вартою заявників місцем «беззаконня», де були знехтувані основні гарантії.

Отже, Суд установив порушення державою ст.3 («заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирок без покарання

Визнавши зусилля, докладені національними судами під час розслідування, ЄСПЛ відзначив і деякі неприйнятні особливості в поведінці правоохоронних органів. Зокрема, відсутність співпраці з органами правосуддя в поєднанні з тим фактом, що заявникам не дозволяли дивитися на працівників поліції під час тримання під вартою. Адже це ускладнювало, якщо не унеможливлювало встановлення більшості злочинців, які залишалися безкарними.

Із 45 осіб, притягнутих до відповідальності, касаційний суд підтвердив вирок тільки стосовно 8 поліцейських або старших посадових осіб. Однак усі засуджені дістали або пом’якшення покарання, або зупинення виконання рішення. Як наслідок, жодна винна особа не провела і дня у в’язниці.

Втім, у Страсбурзі наголосили, що тривалість провадження та застосування строку давності до більшості злочинів не були наслідком зловживання службовим становищем або недбалістю органів прокуратури та національних судів. Вони пов’язані зі структурними недоліками в правовій системі Італії. Проблема виникла через відсутність у кримінальному законодавстві кваліфікації злочину, який міг охопити питання, викликані можливими актами катування осіб.

У рішенні від 7.04.2015 у справі «Cestaro v. Italy» ЄСПЛ уже звертав увагу на цю прогалину в праві цієї держави. Тоді було відзначено, що Італія повинна запровадити таке юридичне регулювання, що уможливило б призначення покарання винним у скоєнні актів катування або жорстокого поводження. Також було рекомендовано передбачити, аби такі особи не могли уникнути відповідальності через збіг строку притягнення до кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання.

З 18 липня 2017 року в Італії набули чинності нові законодавчі норми, що запроваджували відповідальність за катування.

Суд також зауважив, що працівники поліції не були відсторонені від виконання службових обов’язків під час судового розгляду. А із зауважень уряду не було зрозуміло, чи зазнали вони дисциплінарних стягнень. Тож ЄСПЛ нагадав: якщо державним службовцям висунені обвинувачення в скоєнні злочинів, пов’язаних із жорстоким поводженням, важливо, аби вони були відсторонені від виконання своїх обов’язків на час розслідування або судового розгляду, а також були звільнені з посад у разі засудження.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що заявники в цих справах не отримали користі від ефективного офіційного розслідування. Отже, відбулося порушення ст.3 конвенції.

Розплата за неефективність

У справі «Blair and others v. Italy» Страсбург постановив, що Італія повинна виплатити по €10000 пані Менегон і пану Спінджі та по €70000 іншим 22 заявникам як відшкодування моральної шкоди, а також €40320 як компенсацію судових витрат 13 заявникам.

Скаржникам у справі «Azzolina and others v. Italy» держава має відшкодувати моральну шкоду: €85000— пану Аццоліні та по €80000 іншим 23 особам.