Закон і Бізнес


Ерзац європейського захисту

Чого не догледіли реформатори, створюючи IP justice в Україні


Залишається невирішеним питання, яким чином можна підтвердити досвід представництва в суді.

№39 (1337) 14.10—20.10.2017
Ганна РЕЗНІКОВА, старший юрист Law Firm Oleh Rachuk, к.ю.н.
3989
3989

Фахівці з інтелектуальної власності з нетерпінням очікують початку діяльності вищого спеціалізованого суду. Недавно побачили світ нормативні акти, покликані забезпечити створення цього органу. Однак і досі невирішеними залишаються багато питань. Наприклад, за якою процедурою суд розглядатиме справи, чому до його складу не потраплять науковці.


За господарським процесом

Комплексний правовий інститут інтелектуальної власності покликаний врегулювати специфічні суспільні відносини. Для цього об’єктивно необхідні особливі правові інструменти та інституції. Однією з таких, тобто юрисдикційним органом, який здійснює захист прав та інтересів осіб у галузі інтелектуальної власності, є Вищий суд з питань інтелектуальної власності — окремий спеціалізований орган у судовій системі України, створений 29.09.2017 указом Президента «Про утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності» на виконання положень судової реформи. Зауважимо, що Велика Британія, Туреччина, Таїланд, Австралія, Російська Федерація та ін. держави давно втілюють у життя різні моделі спеціалізації судових органів у зазначеній сфері.

Нині справи про захист прав інтелектуальної власності вирішуються судами, які розглядають цивільні, господарські та адміністративні справи. За відсутності врахування специфіки, а також тенденції до постійного якісного та кількісного збільшення правових проблем, пов’язаних із регулюванням суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності, захист відповідних прав залишається на незадовільному рівні. Безсумнівно, реформування судової влади в напрямі спеціалізації судів є позитивним і перспективним для України. Втім, як і в будь-якій галузі правовідносин, які останнім часом піддаються перетворенням, необхідним є застосування лише апробованої моделі спеціалізованого суду.

Чинне законодавство не дає прямої відповіді, яким саме процесуальним законодавством буде керуватися новостворений ВСІВ. У п.2 ч.6 ст.37 закону «Про судоустрій і статус суддів» установлено, що в Касаційному господарському суді обов’язково створюється окрема палата для розгляду справ про захист прав інтелектуальної власності, що опосередковано вказує на Господарський процесуальний кодекс. У ч.2 ст.21 проекту ГПК, внесеного Президентом у вигляді законопроекту №6232 та прийнятого Верховною Радою 3.10.2017, визначено компетенцію ВСІВ.

Наука поза конкурсом

На етапі старту роботи нового судового органу можливо побачити низку недоліків у законодавчому проектуванні його моделі. Так, незрозуміло, чому поряд з визнанням необхідності подолання корупції як суспільно небезпечного явища (задля чого утворено нові правоохоронні органи: САП, НАБ — і планується створення Вищого антикорупційного суду) до орбіти законодавчих пошуків спеціалізованих судових інституцій потрапили саме суспільні відносини з питань захисту інтелектуальної власності, які, до речі, за чисельністю значно поступаються, наприклад, податковим спорам. Скажімо, у 2016 р. до судів першої інстанції надійшло близько 440 справ, для порівняння: у 2015-му — 444.

Утворення ВАКС і ВСІВ підкреслює, що держава переймається питаннями боротьби з корупцією та захистом прав інтелектуальної власності. Також засвідчується фактичне визнання поточного стану справ з розглядом корупційних справ і спорів, пов’язаних із порушенням прав інтелектуальної власності, незадовільним.

Звертають на себе увагу й термінологічні пошуки законодавця. Зокрема, використання в назві слова «вищий» спричинило розширення системи судових інституцій та формальне ототожнення ВСІВ із судом касаційної інстанції. Хоча, за логікою законодавця, це суд першої інстанції, що не відповідає ні назві, ні законодавчо утвердженій ієрархічності інституцій та, відповідно, повноваженням органів судової влади.

Щодо складу ВСІВ законодавець теж не застосував більш поміркованого підходу. Закон «Про судоустрій і статус суддів» висуває такі кваліфікаційні вимоги до судді цієї установи. Зокрема, суддею може бути особа, яка відповідає критеріям кандидатів на посаду судді, підтвердила здатність здійснювати правосуддя у вищому суді за результатами кваліфікаційного оцінювання, а також:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше ніж 3 роки;
2) має досвід професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності (патентного повіреного) щонайменше 5 років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката щодо здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності щонайменше 5 років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пп.1—3, щонайменше 5 років.

Утім, мати стаж роботи на посаді судді не менше ніж 3 роки — звісно, добре, але це ніяким чином не свідчить про компетентність і досвідченість такого судді у справах щодо інтелектуальної власності. Крім того, залишається невирішеним питання про те, яким чином необхідно підтвердити досвід представництва у справах інтелектуальної власності в суді (продемонструвати договір про надання правової допомоги або рішення суду) й, відповідно, чи має значення якість і кількість такого представництва. Ці питанні стосуються й патентного повіреного. На жаль, констатуємо «зачиненість» дверей ВСІВ для науковців у галузі права інтелектуальної власності, що з огляду на величезний потенціал є невиправданим.

Із ризиком упередженості

Ще однією проблемою для роботи нової установи є територіальна віддаленість. Місцезнаходженням ВСІВ визначено Київ, а, оскільки йдеться про суд першої інстанції, це певним чином утруднить доступ до правосуддя осіб, які проживають в інших місцевостях країни.

Нині справи щодо інтелектуальної власності розглядають суди першої та апеляційної інстанцій, що сприяє захисту прав та інтересів осіб. Водночас спостерігається погіршення якості й ефективності проваджень, оскільки немає окремої спеціалізації, а суттєве навантаження на суддів не дає змоги досить повно вивчити не тільки матеріали справи, а й правозастосовну практику. На жаль, законодавець не врахував і фінансової складової питання, адже здійснення судової реформи, монополія адвокатів і збільшення ставок судового збору не сприятимуть доступності правосуддя в Україні.

Однією з негативних тенденцій у формуванні спеціалізованих судів є високі витрати на створення судів і спеціальну підготовку суддів, їхніх помічників. Також відмічається відсутність значної кількості справ щодо інтелектуальної власності. Крім того, оскільки слухання таких справ планується здійснювати в єдиній установі, у штаті якої буде 21 суддя, це, з одного боку, уніфікує практику, а з другого — дозволить напрацювати певний шаблон для вирішення тих чи інших справ у галузі інтелектуальної власності конкретним складом суддів. Це, у свою чергу, сприятиме типізації рішень. До того ж у ч.3 ст.26 нового ГПК передбачено створення апеляційної палати у ВСІВ, яка переглядатиме рішення, ним ухвалені. Тож є реальний ризик упередженості суддів.

Позитивні тенденції

Справедливим буде вказати й на позитивні тенденції, які очікуються від створення окремого вищого суду. Становлення IP justice є частиною загального процесу судової спеціалізації, характерної для більшості правових держав світу. Справи щодо інтелектуальної власності мають складний та комплексний характер, для успішного та справедливого їх вирішення необхідною є спеціальна підготовка суддів, що включатиме не лише юридичний напрям, а й базовий технічний. Це має гарантувати швидкий та якісний розгляд справ, сприяти вдосконаленню законодавства за рахунок узагальнення прогалин, колізій у процесі правозастосування та уніфікації судової практики, що загалом призведе до правової визначеності, а також стимулює вкорінення розуміння необхідності спеціалізації адвокатури.

Швидкість ухвалення судових рішень має досягатися за рахунок досвідченості суддів, їх обізнаності з вузькими проблемами у сфері інтелектуальної власності, що значно зменшить період розгляду справи та витрати як сторін, так і суду. Досвідчений суддя швидко зорієнтується в предметі доказування, повніше з’ясує обставини справи та її суть, окремі проблеми. Це зменшить ризик судових помилок і навантаження на апеляційну інстанцію.

Нині Україна в питаннях захисту прав інтелектуальної власності згадується тільки в негативних аспектах, зокрема через те, що в країні відсутня спеціалізація судів на інтелектуальній власності, а судді недостатньо обізнані з питаннями інтелектуальної власності. Тому сподіватимемося, що створення ВСІВ змінить на краще не лише ставлення країн Європейського Союзу та інших партнерів до України, а й русло правозастосовної практики.