Закон і Бізнес


Нарікайте на казначейство


№36 (1334) 23.09—29.09.2017
6603

На Державну казначейську службу поширюються норми закону щодо обов’язку перерахувати кошти в триденний строк. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №760/11577/15-ц , текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

5 липня 2017 року                             м.Київ                                №760/11577/15-ц

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., ГУМЕНЮКА В.І., КРИВЕНДИ О.В., ЛЯЩЕНКО Н.П., ОХРІМЧУК Л.І., ПРОКОПЕНКА О.Б.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до управління Державної казначейської служби в Солом’янському районі м.Києва про стягнення коштів, за заявою Особи 1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016,

ВСТАНОВИЛИ:

У червні 2015 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до УДКС у Солом’янському районі м.Києва про стягнення з управління на свою користь пені в розмірі 13915,71 грн. відповідно до п.32.2 ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», а також 3% річних у розмірі 1143,76 грн. та інфляційних витрат у розмірі 6609,96 грн. відповідно до ст.625 Цивільного кодексу, мотивуючи свої вимоги тим, що, на порушення вимог п.8.4 ст.8 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» УДКС у Солом’янському районі м.Києва не виконало зобов’язання перед позивачем щодо перерахування коштів за розпорядженням державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції в м.Києві у строк до трьох операційних днів.

Заочним рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 11.08.2015 в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2015 заочне рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 11.08.2015 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з УДКС у Солом’янському районі м.Києва на користь позивача 6609,96 грн. інфляційного відшкодування та 1143,76 грн. — 3% річних; у решті заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 13.04.2016 рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2015 скасовано, а заочне рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 11.08.2015 залишено без змін.

У червні 2016 року Особа 1 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали ВСС від 13.04.2016 і просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.625 ЦК та ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду від 21.05, 23.06.2015 та постанови ВСУ від 14.11.2011, 6.06.2012, 30.10.2013, 1.10.2014, 30.03.2016.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах; невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи, що переглядається, суди встановили, що на виконанні у ВДВС Солом’янського РУЮ в м.Києві перебувало виконавче провадження на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м.Києва за позовом Особи 1 до ПАТ «Міський комерційний банк» про стягнення заборгованості за депозитним вкладом у розмірі 347892,83 грн.

7.10.2014 зазначена сума з рахунку боржника надійшла на рахунок депозитних сум ВДВС Солом’янського РУЮ в м.Києві, який обслуговується УДКС у Солом’янському районі.

9.10.2014 державним виконавцем було оформлено та передано до УДКС у Солом’янському районі розпорядження про перерахування відповідної суми на рахунок стягувача. 10.10.2014 вказане розпорядження було отримане відповідачем, а 13.10.2014 було оформлене відповідне платіжне доручення. Переказування ж коштів на рахунок стягувача було проведено тільки 24.11.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.02.2015, яка набрала законної сили, визнано протиправною бездіяльність УДКС у Солом’янському районі м.Києва щодо несвоєчасного перерахування коштів на рахунок Особи 1 згідно з розпорядженням державного виконавця ВДВС Солом’янського районного управління юстиції в м.Києві №44749780 від 9.10.2014 та відповідно до платіжного доручення від 13.10.2014 №6803 з 16.10 до 23.11.2014.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідальність за порушення строків на перерахування коштів, передбачена ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», до УДКС у Солом’янському районі не підлягає застосуванню, оскільки для органів ДКС не визначено строків для здійснення переказу коштів на виконання рішення суду, а правовідносини, що виникли між сторонами з примусового виконання рішення, не вважаються грошовими зобов’язаннями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове — про задоволення позову в частині стягнення 6609,96 грн. інфляційного відшкодування та 1143,76 грн. 3% річних, апеляційний суд зазначив, що правовідносини, які виникли між сторонами, вважаються саме грошовими зобов’язаннями, оскільки, отримавши платіжне доручення, відповідач зобов’язаний був переказати кошти на рахунок позивача у строк не пізніше 16.10.2014.

ВСС не погодився з висновком суду апеляційної інстанції, скасував рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2015, а заочне рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 11.08.2015 залишив без змін.

Разом з тим в ухвалах ВАС від 21.05 і 23.06.2015 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскільки Державне казначейство є учасником системи електронних платежів, то на нього поширюються норми закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у тому числі й щодо обов’язку здійснити перерахунок коштів у триденний строк.

Отже, існує неоднакове застосування судами положень закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

У наданих заявником постановах ВСУ від 14.11.2011, 6.06.2012, 30.10.2013, 1.10.2014 та 30.03.2016 міститься правова позиція, відповідно до якої зобов’язання виникають у випадках, установлених законом, у тому числі і з рішення суду. Грошовим є зобов’язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті), тобто будь-яке зобов’язання щодо сплати коштів. Таким чином, правовідношення, в якому передбачено передання коштів, є грошовим зобов’язанням.

Однак зазначені судові рішення ухвалені при встановленні судом інших фактичних обставин справ та в інших правовідносинах, а тому вони не можуть бути прикладом неоднакового застосування судами ст.625 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційних інстанцій положень закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ виходять із такого.

Згідно з преамбулою закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» цей закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб’єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайту) за платіжними системами.

Відповідно до п.5.1 ст.5 цього закону суб’єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

Пунктом 1.43 ст.1 вказаного закону встановлено, що учасник/член платіжної системи — юридична особа, яка на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства має право надавати такі послуги.

Згідно з п.11.4 ст.11 цього закону для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національному банку банки-резиденти, ДКС, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в НБУ.

Указом Президента від 13.04.2011 №460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України.

Відповідно до п.1 положення казначейство є учасником системи електронних платежів НБУ.

Згідно з п.1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах ДКС, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 22.06.2012 №758 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 18.07.2012 за №1206/21518, розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом казначейства і клієнтами (додатки 1 та 2 до цього порядку).

Умови й порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені законом «Про виконавче провадження».

Відповідно до чч.1, 3 та 5 ст.45 закону «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу ДВС. Стягувачу — юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Статтею 3 закону «Про державну виконавчу службу» визначено, що районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи ДВС відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах ДКС для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку. Мін’юст, ГУЮ МЮ в Автономній Республіці Крим, областях, мм.Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах ДКС для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

Відповідно до пп.12.1—12.2 п.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МЮ №512/5 від 2.04.2012, органи ДВС мають відповідні рахунки в органах ДКС для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.

Положеннями пп.12.12 п.12 зазначеної інструкції закріплено, що в разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов’язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Крім того, згідно пп.12.13 п.12 інструкції №512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

Відповідно до пп.12.15, 12.18, 12.21 п.12 цієї інструкції підготовка розрахункових документів про переказування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами ДВС, казначейства та стягувачем.

Отже, на ДКС у цих відносинах, як на учасника системи електронних платежів НБУ, поширює свою дію закон «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Нацбанку від 21.01.2004 №22.

Відповідно до пп.8.1, 8.4 ст.8 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

За приписами п.2.19 інструкції №22, розрахункові документи (документи на паперовому носії, що містять доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача), що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Відповідно до п.32.2 ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі порушення банком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу цей банк зобов’язаний сплатити отримувачу пеню в розмірі 0,1% суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10% суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У цьому випадку платник не несе відповідальності за прострочення перед отримувачем.

За розрахунком позивача, який перевірений судом, сума пені за кожний день прострочення становить 13915,71 грн. (347892,83×01%×40 днів прострочення).

За приписами ч.1 ст.614 ЦК, відповідальність за порушення зобов’язання несе саме та особа, яка порушила зобов’язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як установили суди попередніх інстанцій, постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.02.2015, яка набрала законної сили, бездіяльність УДКС у Солом’янському районі щодо своєчасного перерахування коштів стягувачу визнано протиправною.

Таким чином, вина УДКС у Солом’янському районі щодо несвоєчасного перерахування коштів є доведеною.

Отже, суди неправомірно не застосували до спірних правовідносин приписи вищенаведених законодавчих актів та безпідставно відмовили в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з УДКС у Солом’янському районі пені в розмірі 13915,71 грн. відповідно до п.32.2 ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

З огляду на зазначене, оскільки судові рішення в частині вимог про стягнення сум, передбачених ст.625 ЦК, не переглядаються ВСУ, у зв’язку з відсутністю неоднакового застосування судами статті цієї норми права, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка є предметом перегляду, підлягають скасуванню в частині відмови у стягненні пені в розмірі 13915,71 грн. з прийняттям у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Ураховуючи те, що позовні вимоги Особи 1 підлягають частковому задоволенню, судові витрати відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: 156,44 грн. зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 78,22 грн. за подання апеляційної скарги, 187,72 грн. за подання касаційної скарги та 203,37 грн. за подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції, тобто всього 625,75 грн., які підтверджені документально.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву Особи 1 про перегляд судових рішень задовольнити частково.

Заочне рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 11.08.2015, рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.09.2015 та ухвалу ВСС від 13.04.2016 скасувати в частині відмови в стягненні пені.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов Особи 1 до УДКС у Солом’янському районі м.Києва задовольнити частково.

Стягнути з УДКС у Солом’янському районі м.Києва на користь Особи 1 13915,71 грн. пені, а також 625,75 грн. у рахунок оплати судових витрат.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.