Закон і Бізнес


Психіатрична допомога в ув’язненні

Як має дотримуватися право засуджених на охорону здоров’я в контексті практики ЄСПЛ


В ЄСПЛ наполягають, аби держава створювала такі умови тримання за гратами, що відповідали б психічному стану здоров’я особи.

№35 (1333) 16.09—22.09.2017
Олександр ДРОЗДОВ, адвокат, голова ВКДКА, перший проректор Вищої школи адвокатури, к.ю.н.; Олена ДРОЗДОВА, адвокат, помічник першого проректора Вищої школи адвокатури
5508

У преамбулі Основ законодавства України про охорону здоров’я проголошено, що «кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я». На жаль, в Україні поширені випадки, коли ця гарантія не діє. Насамперед тоді, коли йдеться про засуджених до позбавлення волі, особливо тих, хто потерпає від психічних розладів.


Невтішна ситуація

У спільному наказі Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі» сказано, що надання психіатричної допомоги засудженим здійснюється відповідно до закону «Про психіатричну допомогу». Із цього випливає, що порядок надання стаціонарної психіатричної допомоги є загальним і не повинен суттєво відрізнятися для засуджених до позбавлення волі та решти громадян.

Для забезпечення контролю за дотриманням прав людини та громадянина, додержання вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізації законних прав засуджених і осіб, узятих під варту, на охорону здоров’я в структурі Державної кримінально-виконавчої служби діє управління медичного забезпечення. Саме цей підрозділ зобов’язаний забезпечувати своєчасне та якісне надання засудженим медичної допомоги. Й у випадку звернення таких осіб слід невідкладно реалізовувати їхнє конституційне право.

Наскільки ефективно в Україні реалізується право осіб на охорону здоров’я? Дослідивши проблему, можемо констатувати: відповідь невтішна. Проте така ситуація характерна не тільки для нашої держави, а й для інших європейських країн. Для обґрунтування висновку необхідно звернутися до практики Європейського суду з прав людини в контексті дотримання прав засуджених, які страждають від психічних розладів.

Норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюються на всіх громадян, незалежно від стану їх здоров’я. Тому звернення до ЄСПЛ є ще однією гарантією належного захисту прав людини.

В одній камері з іншими

Приділимо увагу інформаційно-тематичному листу ЄСПЛ «Право засуджених на охорону здоров’я».

Відповідно до матеріалів справи «Dybeku v. Albania» (рішення від 18.12.2007) у 2003 році Ілір Дибеку був засуджений до довічного позбавлення волі за вбивство й незаконне зберігання вибухових речовин. Після вироку протягом кількох років він лікувався від хронічної параноїдальної шизофренії в різних психіатричних закладах. Заявник був поміщений у звичайну тюрму, в одну камеру зі здоровими ув’язненими. З ним поводилися як зі звичайним засудженим.

Батько й адвокат заявника поскаржилися, що адміністрація тюремної лікарні не надавала І.Дибеку належної медичної допомоги, в результаті чого стан його здоров’я погіршився. Скаргу відхилили.

Натомість Євросуд установив порушення ст.3 конвенції, вказавши, зокрема, що з огляду на психологічний стан І.Дибеку був більш уразливим, ніж звичайний в’язень. Тож тримання під вартою могло загострити його почуття страху й занепокоєння. Влада Албанії, визнавши факт, що в буцегарні із заявником поводились, як і з іншими в’язнями, тобто без урахування стану його здоров’я, тим самим підтвердила недотримання рекомендацій Ради Європи щодо поводження із засудженими, які мають психічні захворювання.

Довели до самогубства

У справі «Renolde v. France» (рішення від 16.10.2008) було встановлено такі обставини. У 2000 році Жозеліто Ренольд, якого обвинувачували в катуванні своєї співмешканки та їхньої спільної дочки, наклав на себе руки, перебуваючи в місці попереднього ув’язнення. За кілька тижнів до цього він уже намагався піти із життя. Йому було поставлено діагноз «гострий напад божевілля».

Встановлено, що в минулому він мав психіатричні проблеми. Ж.Ренольду прописали антипсихотичне лікування. Препарати йому видавали двічі на тиждень. Приймати їх він міг без стороннього спостереження. Через кілька днів після спроби самогубства чоловік скоїв напад на наглядача. Дисциплінарна комісія призначила йому покарання у вигляді 45 діб штрафного ізолятора.

ЄСПЛ констатував порушення ст.2 конвенції («Право на життя»). Адже, попри спробу самогубства й діагноз, який свідчив про наявність у людини психічних розладів, питання про переведення до психіатричного закладу ніколи не ставилося. Крім того, на думку експертів, незадовільна організація процесу лікування могла сприяти тому, що Ж.Ренольд учинив самогубство, перебуваючи в стані божевілля. Суд дійшов висновку, що відсутність щоденного спостереження за тим, як в’язень приймає препарати, почасти послужило причиною смерті останнього.

Отже, було одноголосно встановлено порушення ст.3 конвенції. Суд вразив той факт, що на арештанта наклали максимально суворе дисциплінарне покарання, яке передбачало заборону на всі відвідування й будь-які контакти з іншими ув’язненими. Психічний стан людини враховано не було. Тому в Страсбурзі нагадали, що ув’язнені із серйозними психічними розладами та схильні до самогубства підлягають особливому поводженню, відповідно до їхнього стану.

Подбати про захист

Звичайно, існують випадки, коли Суд констатує відсутність порушень з боку держави. Наприклад, у справі «Кравченко проти України» (рішення від 23.02.2012) заявник скаржився на те що був засуджений на підставі показань, даних без присутності адвоката. Він також стверджував: попри те що самостійно відмовився від такої допомоги, його психічний стан (шизофренія) перешкоджав усвідомленню наслідків відмови.

При розгляді справи ЄСПЛ урахував, що ця вимога дотримана Україною, а адвокат був призначений, тільки-но слідчого поінформували про історію хвороби. Тож Суд не знайшов жодних підстав, аби важати, що право на захист було порушено. Тому скаргу щодо порушення п.1 ст.6 конвенції визнали необґрунтованою та відхилили.

Проте випадки, коли ЄСПЛ фіксує відсутність порушень прав психічно хворих засуджених є поодинокими.

Органи державної влади та їхні посадові особи досліджуваній проблемі, на жаль, приділяють недостатню увагу. Через це в нашій державі зберігається негативне, подекуди навіть упереджене ставлення до людей, котрі мають психічні розлади. Такі особи відчувають постійні утиски, невпевненість у собі, нездатність захистити себе самостійно, що може призвести до погіршення стану їх здоров’я.

Саме тому кожен адвокат, який має такого клієнта, зобов’язаний з особливою прискіпливістю ставитися до питань щодо забезпечення прав людини на охорону здоров’я та недопущення їх порушення.