Закон і Бізнес


Долаючи перепони банкрутства

Стягненню коштів з боржника, стосовно якого порушено справу про неспроможність, посприяє закон про інформацію


Навіть із ситуацій, що видаються безнадійними, можна знайти вихід, якщо вміло скористатися законодавчими положеннями.

№34 (1332) 01.09—15.09.2017
Андрій САГАЙДАК, адвокат, партнер АО «Кулаков, Біднягін і партнери»
15323
15323

Як захистити права та інтереси конкурсного кредитора, якщо ініціюючий кредитор не опублікував оголошення про порушення справи про банкрутство, а суд зупинив відповідне провадження? Здавалося б, важелів впливу немає. Проте ефективні дії кредитора вплинули на боржника та змусили його самостійно повернути кошти. Такі приклади відомі в судовій практиці.


Провадження загальмувало

Торік одне товариство звернулося за правовою допомогою адвоката в стягненні коштів, які завинило комунальне підприємство «Д». За наявності чинного судового рішення про їх стягнення поверненню боргу перешкоджали справа про банкрутство боржника та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів. Причому провадження в цій справі порушено ще у 2013 році за заявою іншого комунального підприємства «К». З того часу державна виконавча служба зупинила всі стягнення коштів, у тім числі відносно даного товариства.

Хоча справі про банкрутство виповнилось 3 роки, але вона тривала без виявлення конкурсних кредиторів боржника. Господарський суд продовжував строки її розгляду і щоразу зобов’язував заявника подати оголошення про порушення справи про банкрутство та надати докази публікації. Реєстр містить 14 таких ухвал, де констатовано відсутність у справі зазначених доказів.

За законом, при невиконанні заявником вимог щодо публікації такого оголошення у визначений строк суд залишає заяву про порушення справи про банкрутство без розгляду (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18.12.2009 №15). При цьому суд першої інстанції «повинен вчиняти дії, спрямовані на формування активу та пасиву боржника, його представницьких органів та прийняття рішень щодо переходу до наступної процедури банкрутства».

Зазначених дій суду в даній справі не вчинялось.

Урешті-решт у 2016 році суд задовольнив клопотання боржника та виніс ухвалу, якою зупинив провадження у справі про банкрутство, мотивуючи це тим, що між комунальними підприємствами (ініціюючим кредитором та боржником) порушено спір в іншій справі. Мораторій на задоволення вимог кредиторів, як відомо, з таким зупиненням не припиняється й не зупиняється.

Для задоволення своїх вимог кредитори повинні заявитись у справі про банкрутство.

Звернувшись до суду із заявою про наявність грошових вимог до боржника, товариство-кредитор зіткнулося з відсутністю в матеріалах справи про банкрутство доказів публікації оголошення про її порушення. Однак без такої публікації конкурсні кредитори не можуть заявляти свої вимоги до боржника, а заява з вимогами поверталася без розгляду як передчасно подана. Спроби оскаржити рішення у справі також не увінчались успіхом. Адже, не набувши статусу сторони у справі, кредитор не мав права на оскарження ухвалених рішень (на думку суду, у товариства було відсутнє право на оскарження як в апеляційному порядку, так і за нововиявленими обставинами).

Тож боржник, прикрившись мораторієм, уважав себе на 100% захищеним від усіх конкурсних кредиторів, не врахувавши, що гроші люблять тишу, яку такий кредитор здатен порушити в будь-який момент.

Публікація на замовлення

Захищаючи свої права, що були перекреслені невиконанням ініціюючим кредитором свого обов’язку, товариство самостійно звернулося до газети «Урядовий кур’єр» та замовило оголошення такого змісту: «Повідомляємо всіх зацікавлених осіб та всіх, кого це може стосуватися, що господарським судом порушено (дата) провадження у справі (№*) про банкрутство комунального підприємства «Д» (адреса, код ЄДРПОУ, п/р) за заявою комунального підприємства «К». Повноваження розпорядника майна у справі (№*) покладено на арбітражного керуючого, свідоцтво №** (адреса)».

Звернімо увагу, що для здійснення замовлення кредитору необхідно надати газеті копію ухвали господарського суду, якою порушено провадження у справі про банкрутство, а також ухвалу, в якій вказані банківські реквізити боржника: номер розрахункового рахунку, МФО банку (ухвала суду має бути чинною та в публічному доступі).

Крім того, потрібно вказати:

• найменування та адресу господарського суду;

• номер справи про банкрутство;

• відомості про розпорядника майна, арбітражного керуючого, номер його свідоцтва та дату видачі;

• код ЄДРПОУ, адресу боржника (є в публічному доступі на сайті Міністерства юстиції).

Оголошення (у разі його опублікування), яке міститиме всі необхідні дані, є для конкурсного кредитора належним і допустимим доказом, необхідним для заявлення своїх вимог. Адже таке оголошення основане виключно на достовірній інформації, до якої є публічний доступ.

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.92 №2343-XII не забороняє іншим кредиторам (окрім ініціюючого) замовляти в офіційному друкованому органі публікацію оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Остаточне рішення щодо публікації приймає редакція газети.

У ч. 1 ст.5 закону «Про інформацію» закріплено, що кожен має право на інформацію. Це передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту відомостей, необхідних для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. У ч.1 ст.7 закону вказано, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб’єктам інформаційних відносин рівні права та можливості доступу до інформації.

Згідно із ч.2 ст.2 закону «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше від наступного дня після їх виготовлення й підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог вищевказаного закону.

У ч.1 ст.6 цього закону визначено, що кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, засобах масової інформації, створення електронних баз даних.

З огляду на наведені норми та відсутність єдиної позиції в положеннях закону про банкрутство щодо процедури публікації відповідного оголошення потрібно виходити саме з пріоритету обнародування в офіційному друкованому органі, про що було зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду від 26.10.2011 №01-06/1481/11. При цьому відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається саме з дня оприлюднення відповідного оголошення.

Замовлене товариством оголошення відповідало формальним вимогам стст.11, 14 закону №2343-XII (у редакції, чинній до 19.01.2013). Обставина, що не ініціюючий, а конкурсний кредитор замовив оголошення, пояснюється тим, що для можливості подання заяви кредитора з вимогами до боржника у справі про банкрутство закон визначає ключовим факт опублікування оголошення саме в офіційному друкованому органі.

Розглянувши звернення товариства — конкурсного кредитора, редакція «УК» прийняла рішення надрукувати таке оголошення. У встановлений 30-денний строк з моменту публікації копія газети з відповідним оголошенням була надана суду разом із заявою про наявність грошових вимог.

Спроба спростування

Зауважимо, що боржник упевнено контролював процес свого банкрутства. Заяву конкурсного кредитора про визнання грошових вимог, подану після публікації оголошення (як і ті заяви, що були подані раніше), ухвалою господарського суду було повернуто без розгляду як передчасно подану, ухвала залишена без змін апеляційним судом.

Як з’ясувалося, з подачі боржника в газеті «УК» з’явилась інша публікація: «Вважати оголошення в газеті «Урядовий кур’єр» (текст оголошення кредитора) таким, що не відповідає дійсності та стану справи (№*) на момент публікації».

Суди перших двох інстанцій прийняли її наче спростування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, яке замовив конкурсний кредитор. Це змусило товариство поскаржитися до ВГС, доводячи, що замовлена боржником публікація не є спростуванням попереднього оголошення в розумінні ч.3 ст.37 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16.11.92 №2782-XII.

Касаційна скарга була розподілена на колегію суддів, які вже неодноразово переглядали справу. Тож кредитор заявив їм відвід з обґрунтуванням, що справа про банкрутство (до появи в ній товариства) переглядалась у ВГС неодноразово за участю зазначеного складу суду. Заява була відхилена, проте з метою усунення будь-яких сумнів у неупередженості суду під час чергового касаційного розгляду справи колегія задовольнила заяву про самовідвід у повному складі.

Новосформована колегія дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство опубліковано в газеті «УК». Згідно з даними з ЄДР боржник перебуває в процесі провадження у справі про банкрутство. Тому відповідно до приписів закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» ці відомості є достовірними та можуть бути використані в спорі з третьою особою.

ВГС зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на матеріалах справи та нівелюють вимоги чинного законодавства про банкрутство. Відзначено, що спеціальне законодавство про банкрутство визначає особливий порядок розгляду грошових вимог кредитора в процедурі банкрутства шляхом їх визнання (відхилення) внаслідок розгляду по суті, що унеможливлює застосування загальних положень Господарського кодексу про залишення без розгляду заяви про грошові вимоги кредитора та вимагає прийняття судового акта про визнання (невизнання) вимог кредитора за наслідком розгляду спірних грошових вимог.

Виходячи з викладеного, ВГС констатував, що господарський суд може, залежно від наявності чи відсутності доказів своєчасності подання грошових вимог та доказів на обґрунтування заборгованості, тільки визнати та внести до реєстру вимоги кредиторів або відхилити грошові вимоги. Натомість він позбавлений права залишати заяву конкурсного кредитора без розгляду.

Також колегія суддів ВГС відзначила, що відомості про порушення провадження у справі про банкрутство боржника є достовірними, що підтверджується витягом з ЄДР, а замовлена боржником публікація не є спростуванням оголошення кредитора в розумінні ч.3 ст.37 закону №2782-XII. Отже, матеріалами справи підтверджується її перебування на стадії розпорядження майном.

До 19.01.2014 оприлюднення відомостей про порушення справи про банкрутство здійснювалося в офіційних друкованих органах (газетах «Голос України» або «Урядовий кур’єр»). Як убачається з матеріалів справи, ще у 2013 році ухвалою господарського суду зобов’язано заявника — КП «К» — подати до офіційних друкованих органів у 10-денний строк оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а докази такої публікації — надати суду. Однак за 4 роки ініціюючий кредитор не виконав вимог ухвали, яка набрала законної сили та є обов’язковою для виконання.

Ухвала про зупинення провадження порушує приписи ч.17 ст.11 закону №2343-XII (у редакції, що була чинною до 19.01.2013), якою суду заборонено зупиняти провадження у справі про банкрутство. Тож ВГС указав на порушення судами попередніх інстанцій вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав конкурсних кредиторів, та до штучного затягування провадження у справі. Крім того, відзначено, що тим самим порушено принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тож ВГС скасував попередні рішення, а заяву кредитора про визнання грошових вимог направив до суду першої інстанції. Ухвалою ВСУ боржнику було відмовлено в допуску до перегляду його скарги на постанову ВГС.

Після повернення матеріалів із ВГС господарський суд постановив ухвалу, якою поновив провадження у справі та призначив засідання для розгляду заяви кредитора у зв’язку з усуненням обставин, на підставі яких воно було зупинене. Тобто конкурсний кредитор домігся визнання його учасником справи про банкрутство, набувши всіх прав сторони, й міг впливати на в вирішення справи. Такий розвиток подій в спорі з кредитором, вочевидь, зовсім не відповідав планам боржника, тому він повністю погасив основну заборгованість перед цим товариством.

Стягнення спеціальних збитків

Окремо товариство подало позови про стягнення з боржника 3% річних та інфляційних втрат за весь період несплати, починаючи з моменту набрання законної сили рішенням суду, в порядку ст.625 Цивільного кодексу. Суд, який розглядав справу, врахував висновки, наведені в постанові ВГС від 31.01.2017 №916/2227/16, а також постановах ВСУ від 6.06.2012 №6-49цс12 та від 24.10.2011 №6-38цс11, стосовно правозастосування ст.625 ЦК, зокрема те, що «передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції, та відсотків річних є способом захисту його майнових прав та інтересів, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат та знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування коштами, які належать кредитору».

Нарахування на конкурсну заборгованість спеціальних збитків після порушення справи про банкрутство є поточною заборгованістю, на яку не поширюється дія мораторію, тому суд стягнув з боржника суми, передбачені ч.2 ст.625 ЦК. Грошові зобов’язання, відповідальність за які встановлена цією статтею, передбачають насамперед договірні правовідносини. Ухвалення судом рішення у справі про стягнення основної заборгованості, яке не виконане боржником, не припинило зобов’язань кредитора та боржника за договором, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК. Аналогічна правова позиція підтверджена практикою ВСУ (див. «Аналіз практики застосування ст.625 ЦК в цивільному судочинстві», лист ВСУ від 1.07.2014).

Отже, стикнувшись із подібним невиконанням зобов’язання боржником, відносно якого порушено справу про банкрутство, де триває бездіяльність ініціюючого кредитора, для набуття та реалізації своїх прав як учасника та сторони, кредитор не повинен обмежуватися лише положеннями спеціального закону №2343-XII. Застосування інших норм законодавства забезпечить відновлення права кредитора та сприятиме отриманню належної суми боргу з урахуванням спеціальних збитків.