Новаціям кодекси писані

Коли заявнику повертається 50% сплаченого судового збору та хто матиме право на повний доступ до рішень у реєстрі

Мета законопроекту про внесення змін до трьох процесуальних кодексів — не тільки викласти ці акти в новій редакції. Є велика кількість новел, які вплинуть на судову систему в цілому. Так, законодавець пропонує стимулювати учасників процесу до подання документів у електронній формі, зменшити перелік органів, які мають право на пільги при сплаті судового збору. Втім, деякі норми, що також потребують удосконалення, залишилися поза увагою законотворців. Однак це не означає, що положення кодексів не можна буде покращити вже після прийняття їх у новій редакції.

Плата за розгляд

Проектом «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 23.03.2017 (№6232) передбачається підкорегувати окремі нормативно-правові акти в частині справляння судового збору.

Так, початкові ставки цього збору збільшуються з 1,5 до 2%, при цьому встановлюється «верхня межа» — 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ставки судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг збільшуються зі 110, 120 до 150% та 200% відповідно.

Позитивним моментом є визначення ставок судового збору залежно від кількості позовних вимог, щодо яких розпочато процедуру апеляційного чи касаційного оскарження. Якщо скарга (заява) стосується перегляду судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), то судовий збір за її подання обчислюється та сплачується лише щодо перегляду рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Цілком виправданим є впровадження зрозумілих механізмів розподілу судових витрат у випадках укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем. Проект пропонує повертати скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50% сплаченого судового збору.

Кому пільги?

Питання звільнення від сплати судового збору завжди неоднозначно вирішувалося судами. Визначення законодавчих критеріїв для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору виглядає логічним. Як передбачено в законопроекті, суду надається право прийняти відповідне рішення у випадках, якщо:

1) розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача — фізичної особи за попередній календарний рік;

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки) при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;

д) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, компенсація шкоди здоров’ю.

На першому етапі запропонований перелік не переобтяжений великою кількістю пільговиків. У подальшому ці критерії можуть бути вдосконалені.

Додатковий запобіжний механізм

Змінами також передбачається звільнити від сплати судового збору осіб, які звернулися із заявою про видачу копії судового рішення у справах, що розглядалися судами, розташованими на тимчасово окупованій території або в районі проведення антитерористичної операції. Разом з тим за повторну видачу копії рішення в таких справах справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.

Також пільг при сплаті збору позбавляються Пенсійний фонд і його органи, органи Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Фонду соціального страхування. Позбавлення їх пільг вочевидь спричинено тим, що досить часто саме ці органи зловживають правом на оскарження рішень у справах, в яких судова практика є однозначною.

Якщо говорити про недоліки проекту, то, напевно, варто було б позбавити відповідних пільг і органи праці та соціального захисту населення.

Прикметно, що не змінилися норми законодавства, які звільняють від сплати судового збору обидві сторони у справах про притягнення осіб до відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень. Право на таке звільнення випливає з положень ч.4 ст.288 Кодексу про адміністративні правопорушення. Нею передбачено: особа, яка оскаржила постанову у справі про адмінправопорушення, звільняється від сплати державного мита.

У свою чергу Верховний Суд України у постанові від 13.12.2016 у справі №21-1410а16 зазначив: «За подання позивачем або відповідачем — суб’єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у порядку і розмірах, установлених законом №3674-VI («Про судовий збір». — Прим. ред.), сплаті не підлягає».

До прийняття такого рішення ВСУ існувала практика, коли органи поліції змушені були сплачувати понад 1300 грн. судового збору для підтвердження законності накладення штрафу в розмірі 425 грн. При цьому суди першої інстанції в одних випадках вимагали сплати судового збору від позивача, в інших — ні.

Сьогодні левову частку таких справ становлять справи про накладення органами поліції штрафів за порушення правил дорожнього руху. Відсутність обов’язку щодо сплати судового збору в цих справах призводить до того, що майже всі справи проходять три судові інстанції. Їх особливістю є те, що фактично у кожній справі суд переглядає відеозаписи фіксації правопорушення, і це займає багато часу.

Витрати держави на зарплати працівників апарату судів кожної інстанції, суддів, які розглядають відповідні справи, порівняно із сумою штрафів, що можуть бути стягнуті (425 грн.), є явно непропорційними.

Установлення судового збору в цій категорії справ буде додатковим запобіжним механізмом від зловживання правом на оскарження відповідного рішення органу державної влади про притягнення до адміністративної відповідальності як позивачем, так і органом держвлади. Тому ч.4 ст.288 КпАП необхідно виключити.

Електронне судочинство

Позитивним є те, що автори проекту пропонують стимулювати учасників процесу до подання документів у електронній формі та використання сучасних засобів платежів через Інтернет. Так, при поданні до суду певної категорії процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для зниження ставки судового збору.

За подання до суду процесуальних документів у електронній формі судовий збір сплачується виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) та з використанням платіжних систем через Інтернет у режимі реального часу.

На етапі запровадження елементів електронного судочинства це цілком виправдано, оскільки працівники апарату суду менше часу витрачатимуть на оцифрування документів, поданих у паперовій формі. Крім того, проходження інтернет-платежів, їх перевірка також дають суттєву часову економію.

Сподіваємося, що намагання законодавця запровадити ЄСІТС у всіх органах судової влади досягне своєї мети. Ця система має стати єдиною не тільки для судів, а й для Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Державної судової адміністрації, їх органів та підрозділів. З її допомогою, крім процедур автоматизованого розподілу справ, також визначатимуться правила ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, порядок надання повного доступу до рішень.

Прогресивним є надання фізичним та юридичним особам, державним та іншим органам права на повний доступ до рішень у реєстрі, ухвалених у справах, в яких вони брали участь. Таке ж право закріплене за особою, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо вирішено питання про її права, свободи, інтереси чи обов’язки. Це здешевить витрати на надсилання рішень сторонам процесу.

Виконавчі новації

Суттєве розширення процедур розгляду справи в режимі відеоконференції є також позитивним моментом, однак практика показує, що ці процедури мають вади. Суди недостатньо забезпечені залами засідань, а тим більше залами, обладнаними системами відеоконференцзв’язку. Як наслідок, розгляд справи в режимі відеоконференції призводить до того, що замість однієї зали засідань використовуються дві, три, а то й більше.

Коли сьогодні суддя виносить ухвалу, якою зобов’язує два інші суди забезпечити розгляд справи в такому режимі, фактично паралізується робота трьох залів засідання. Саме тому відповідні процедури мають бути переглянуті.

Судова повістка — це не запрошення в театр чи кіно, коли особа має право вибору. З’явитися до суду за повісткою чи викликом — один з головних процесуальних обов’язків особи, яка бере участь у справі. Звільнення від такого обов’язку має відбуватися за вмотивованим рішенням суду за наявності об’єктивних підстав.

Змін зазнає й процедура виконання судових рішень. Запроваджується Єдиний державний реєстр виконавчих документів. Передбачено, що виконавчий документ скріплюється електронним цифровим підписом уповноваженої посадової особи та вноситься до згаданого реєстру. Також уводиться система автоматизованого арешту грошей. Вона забезпечує накладення арешту на кошти на банківських рахунках. Ця система є складовою ЄСІТС.

Скарга на відмову

Законодавець планує запровадити нову процедуру: розгляд суддею заяви про надання повного доступу до судового рішення у ЄДРСР. Законопроектом передбачено: така заява розглядається суддею, який ухвалив рішення, невідкладно, а якщо вона потребує додаткового вивчення — протягом 3-х робочих днів.

Про результати розгляду заяви повідомляється не пізніше наступного дня з дня її надходження. Рішення про відмову в наданні доступу викладається в письмовій формі та повинне бути вмотивованим. Надання дозволу на доступ до судового рішення або відмова в цьому можуть бути оскаржені до голови відповідного суду або до суду в порядку, передбаченому законом.

Сама ідея впровадження подібних процедур виглядає досить цікавою, однак очевидними є певні недоліки її правового регулювання. Так, суддя, котрий ухвалив рішення, не завжди може бути на робочому місці. Виникає запитання: хто розглядатиме відповідну заяву? Термін її розгляду обчислюється в робочих днях, а що стосується строків повідомлення заявника про результати розгляду, то там такої вказівки немає.

Удосконалюється механізм оскарження рішення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про відмову в наданні такої допомоги. Якщо раніше законодавством не регулювалися питання юрисдикції відповідних спорів, то сьогодні пропонується: рішення центру про відмову в наданні правової допомоги з підстав, передбачених пп.1, 3, 5 ч.1 ст.20 закону «Про безоплатну правову допомогу», може бути оскаржене разом з поданням відповідною особою позовної заяви про захист або відновлення її прав у спорі (справі), для вирішення якого (якої) така допомога запитувалась, до суду, в якому подана така позовна заява.

Така скарга розглядається судом протягом п’яти днів з дня її надходження, а в разі необхідності вона може бути розглянута в судовому засіданні з викликом позивача та/або представника центру. Тобто автори проекту відносять вирішення таких спорів до юрисдикції суду, який розглядатиме відповідну позовну заяву.

Проте тут не врегульовано порядок оскарження відповідних рішень у випадках, коли:

• особа подала неправдиві відомості або фальшиві документи з метою віднесення її до категорії осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу;

• особі раніше надавалася безоплатна вторинна правова допомога з одного і того ж питання (пп.2, 4 ч.1 ст.20 згаданого закону).

Також варто звернути увагу на невизначення порядку обчислення відповідних строків у робочих чи календарних днях.

Виклик на засідання

Проект передбачає надання суддям та адміністратору ЄСІТС доступу до Єдиного державного демографічного реєстру. Це може спростити ідентифікацію осіб, які звернулися до суду, усунути необхідність направлення запитів щодо місця проживання відповідних осіб, що нині потребує досить багато часу і негативно позначається на строках розгляду справ.

Водночас потребують удосконалення зміни, відповідно до яких суд викликає або повідомляє учасників справи, котрі не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання, інших засідань чи вчинення відповідної процесуальної дії у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в ЄДРСР), яке повинне бути розміщене не пізніше ніж за 20 днів до дати засідання.

Такі правила стосуються випадків, коли остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи зафіксована на тимчасово окупованих територіях.

Прагнення врегулювати питання розгляду справ, учасниками яких можуть бути особи, котрі залишилися на таких територіях, зрозуміле, однак запропоновані зміни несуть ризик, що адресат такого повідомлення так і не дізнається про розгляд справи.

Більш доцільним видається створення Єдиного державного реєстру осіб, які повідомляються про виклик до суду. Такий реєстр має давати особі можливість здійснювати пошук, а його результат — відображати інформацію про особу, яка викликається до суду, а також дані про дату, час, місце слухання відповідних справ.

Запровадження такого реєстру буде корисним не тільки для осіб, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, а й для інших учасників справ. Також це буде корисним для суду, якщо особа не з’явиться до нього через участь в іншій справі.

Дисциплінарна відповідальність

Позитивною є норма, що встановлює як одну з підстав дисциплінарної відповідальності державного службовця у вигляді догани або звільнення, прийняття рішення, яке суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах ВСУ, стосовно якого винесено окрему ухвалу. Водночас незрозумілою є позиція авторів проекту про те, що для застосування держслужбовцем правової позиції ВСУ такий суд має винести ще й окрему ухвалу щодо такого службовця.

У законі «Про судоустрій і статус суддів» уточнено одну з підстав притягнення судді до дисциплінарної відповідальності — умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до суттєвих негативних наслідків.

Негативні наслідки та їх суттєвість вочевидь буде визначати практика ВРП.

Також законопроектом підтверджено рішення Ради суддів від 15.09.2016 №56, рішення позачергового XIV з’їзду суддів від 15.03.2017 про можливість одного судді мати кількох помічників. Відповідні зміни пропонується внести до ст.157 закону «Про судоустрій і статус суддів».

Тож з прийняттям закону, яким будуть відкориговані три процесуальні кодекси та інші нормативно-правові акти, судова влада апробовуватиме нові процедури, які мають покращити доступ громадян до правосуддя й підвищити ефективність та якість роботи судів.