Мільярди на сатисфакцію,

або Як звернення до ЄСПЛ примножує борг держави за невиконані рішення національних судів

Ні для кого не є таємницею, що найбільшою проблемою, яка призводить до констатації Європейським судом з прав людини порушень Україною положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є невиконання вердиктів національних судів. Але назвати точну суму, яку держава заборгувала громадянам, сьогодні ніхто не може: держоргани неохоче діляться такою інформацією.

Загальна картина

Про це йшлося під час слухань «Виконання рішень Європейського суду з прав людини: сучасний стан та перспективи», організованих Комітетом Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя. Так, урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ Іван Ліщина нагадав: Україна займає друге місце за кількістю справ, які перебувають на розгляді в страсбурзькій інституції. Пальма першості — в Туреччини (26,4% загальної кількості звернень).

«Чисельність нерозглянутих заяв проти нашої держави сягає 18700, а це 20,1% загальної кількості справ, зареєстрованих Судом», — повідомив І.Ліщина.

За його словами, станом на червень 2017-го Євросуд ухвалив 1177 рішень щодо порушень Україною конвенції. Нині під контролем Комітету міністрів Ради Європи перебувають 146 рішень, які виявляють системні проблеми в нашій країні. А загалом під пильним оком євроустанови опинилися понад 1000 вердиктів.

Як розповів начальник відділу департаменту виконання рішень ЄСПЛ Генерального директорату з прав людини та верховенства права РЄ Павло Пушкар, ті 146 рішень є «прецедентними з точки зору виконання». «50 з них перебувають на посиленому контролі Комітету міністрів РЄ, з яких 41 — понад 10 років. Тобто середня тривалість виконання заходів загального характеру — 7,5 року», — повідомив П.Пушкар.

Коштів не вистачає

Найбільша проблема нашої держави — невиконання рішень національних судів. Адже нині у страсбурзькій інституції зареєстровано 12 тис. справ, які стосуються невиконання вердиктів. І.Ліщина нагадав: у 2010-му Євросуд прийняв пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», вказавши на структурну проблему невиконання чи надмірно тривалого виконання рішень нацсудів, здебільшого постановлених проти держави або держпідприємств, та брак ефективних засобів правового захисту.

«Євросуд дав час, щоб вирішити проблему. Це було у 2010-му. Зараз 2017 рік, а вона й досі не вирішена», — зауважив І.Ліщина. За його словами, якщо до 2010-го загальна кількість справ щодо невиконання вердиктів була 100—120, то після 2012-го ЄСПЛ почав щороку отримувати більш як 1000 скарг, які стосуються згаданого питання.

Системний характер проблеми призвів до того, що в червні 2016-го КМ РЄ ухвалив рішення щодо необхідності запровадження триступеневої стратегії, яку мала б виконати наша держава. Перший крок — обчислити суму заборгованості за невиконаними рішеннями, другий — запровадити схему виплат з певними умовами або ж таку схему, яка містить альтернативні пропозиції для забезпечення виконання вердиктів, третій — унести зміни до державного бюджету.

«Коли ми намагалися виконати ці три пункти, проблеми виникли вже на першому. На наші запити державні органи дуже довго і невпевнено надають інформацію щодо загальної кількості справ і сум, які держава винна за рішеннями національних судів. Ми зібрали майже всі дані щодо заборгованості центральних органів влади, але що стосується заборгованості органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування, то збирання відомостей триває. Тому я не можу озвучити, скільки держава винна», — зізнався І.Ліщина.

За попередніми підрахунками, заборгованість за вердиктами національних інституцій, тривале невиконання яких стало підставою для звернення до ЄСПЛ та які перебувають на опрацюванні в Міністерстві юстиції, — майже 180 млн грн. А от загальна «грошова повинність» за рішеннями українських судів, відповідальність за які несе держава, становить приблизно 31 млрд грн.

«На жаль, до 2017-го за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачалася невелика сума коштів (у 2015 та 2016 роках — по 144,76 млн грн. — Прим. ред.). Вже в цьому році було виділено 500 млн грн. У першу чергу намагаються сплатити кошти за рішеннями у справах, які стосуються соціальних виплат», — розповів І.Ліщина.

Не виплачуючи боргів, держава сама підштовхує громадян до того, аби вони зверталися до Євросуду. Але останній не може вирішити проблеми, які існують в Україні. ЄСПЛ тільки вказує на них та примножує «невиконаний борг» нашої держави. Тож, очевидно, проблему потрібно розв’язувати на національному рівні. Питання тільки в тому, хто і коли захоче взяти на себе таку важливу місію?

 

ПРЯМА МОВА

ВАСИЛЬ ГУМЕНЮК,
суддя Верховного Суду України:

— Судова влада старається захистити права та інтереси громадян. Ви бачите, що ці старання не марні, оскільки з тих рішень, які потрапили до Європейського суду з прав людини, 65% стосуються невиконання рішень національних судів. Законодавча влада приймає нормативно-правові акти на свій розсуд і обирає ті правовідносини, які хоче сьогодні регулювати. Судова влада незалежно від того, є відповідне законодавство чи немає, недолуге воно чи якесь інше, змушена отриману справу розглянути і постановити рішення. Тому, безперечно, дуже важливо, що є рішення ЄСПЛ. Якщо раніше, у 1998—1999 роках, ми шукали рішення у справах, прийнятих Євросудом проти інших країн, то нині достатньо рішень проти України, які ми використовуємо у судовій практиці.