Комунікація без фальшивих нот

Кому має подобатися суддя-спікер та чому репутація Феміди залежить не тільки від ЗМІ

Чим частіше володарі мантій будуть спілкуватися із журналістами, тим більше шансів, що про діяльність суду та прийняті ним рішення суспільство дізнаватиметься не від політиків чи так званих громадських активістів. Утім, є один нюанс: у розмові не повинно бути фальшивих нот. Що ж може стати на заваді комунікації служителів Феміди з представниками ЗМІ?

І про погане, і про хороше

Над питанням роздумували учасники першого загальнонаціонального форуму «Незалежні суди та вільні ЗМІ: синергія заради майбутнього». Так, голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк переконаний, що в побудові незалежної судової системи законники та журналісти мають бути колегами.

«Незалежний суд сам по собі нікому не потрібен. Він необхідний для того, щоб належно захищати права громадян. У цій справі ніхто не повинен стояти осторонь. Громадяни, громадянське суспільство і, безперечно, представники ЗМІ мають бути зацікавлені в тому, щоб незалежна судова влада була побудована. На цьому шляху ми шукаємо колег і однодумців, щоб відновлення довіри до судової влади відбувалося не тільки завдяки суддям, ВРП, Раді суддів, іншим органам та установам судової влади. Це має робити все суспільство», — зауважив І.Бенедисюк.

На його думку, про те, що в храмах Феміди відбуваються позитивні зміни, ухвалюються справедливі рішення, що судам можна довіряти, повинні сказати журналісти. «Вони мають сказати про це професійно, відверто й чесно», — наголосив очільник ВРП. Утім, невідомо, чи володарі мантій теж будуть щирими.

У свою чергу голова РСУ Валентина Сімоненко пообіцяла не приховувати недоліків Феміди. «Судова влада стала більш відкритою, але сьогодні суди зробили лише перші кроки на цьому шляху. Сподіваюсь, що в кінці нього буде взаєморозуміння між ЗМІ, громадськістю і суддями. Ми будемо об’єктивно подавати інформацію — як позитивну, так і негативну — задля неупередженості, відновлення довіри», — наголосила очільниця РСУ.

А от керманич Верховного Суду України Ярослав Романюк не зміг оминути, очевидно, болюче для нього питання — реформування Феміди. «Напевно, за всі роки нашої незалежної держави судова система ще ніколи не перебувала в такому важкому становищі, в якому перебуває зараз. На 40% судових посад правосуддя не здійснюється. Судова система стикнулася з новими викликами, проявами тиску, впливу, які дозволяють собі представники як державної влади, так і громадянського суспільства», — зазначив «верховник».

Прикметно, що він брав активну участь у реформуванні, адже є членом Ради з питань судової реформи. А більш ніж півроку тому Пленум ВСУ просив Конституційний Суд перевірити на відповідність Основному Закону необхідність проведення конкурсу до ВС. Нині очільник ВСУ сам змагається за крісло в новій установі.

Хто говорить від імені Феміди?

Також представники судової влади поділилися комунікаційними досягненнями та проблемами. Так, Тетяна Суярко з Господарського суду Харківської області розповіла про інститут володаря мантії — спікера (у 675 храмах Феміди їх уже налічується 730). Останніх обирають збори суддів, яким ніхто не дає рекомендацій, кому доручити спілкуватися з представниками мас-медіа, не встановлює критеріїв вибору.

«Тому інколи колективи обирали суддів, які мають авторитет серед колег як професіонали, разом з тим мають імідж з негативним забарвленням у суспільстві. Досвід показує, що такої практики необхідно уникати, оскільки ключовим у виборі судді-спікера має бути його сприйняття суспільством, а не судовою та навіть не юридичною спільнотою», — наголосила Т.Суярко.

До того ж як судді-спікери, так і журналісти мали дещо завищені очікування стосовно один одного. «ЗМІ очікують сенсаційних, емоційно забарвлених новин та коментарів, які суди просто не можуть надати, виходячи з функції, яку виконують у суспільстві, та у зв’язку з обмеженнями, які накладає на суддю виконання таких функцій. А суди очікують від ЗМІ ретрансляції позитивної інформації про діяльність суду, яка, на жаль, є не настільки цікавою для суспільства, а отже, і для мас-медіа», — пояснила Т.Суярко.

Через це і з’являються розчарування, зневіра у можливість налагодження корисної для обох сторін комунікації. Але, наголосила доповідачка, іншого шляху у Феміди та ЗМІ, крім як співпраці задля порозуміння і довіри, просто не існує.

«Враховуючи, що відповідно до прогнозів учених-футурологів уже в найближчому майбутньому саме комунікатор стане найбільш затребуваною професією, а питання довіри до суду з боку суспільства стануть ще більш актуальними, можна спрогнозувати: інститут судді-спікера розвиватиметься. Вже сьогодні статус судді-спікера набуває престижу в суддівських колективах», — зробила висновок Т.Суярко.

Етичні стандарти

А от Олександр Сасевич із Львівського окружного адміністративного суду звернув увагу на те, що є види комунікації, з якими не під силу впоратися багатьом, якщо не всім служителям Феміди. «На моє глибоке переконання, участь суддів у ток-шоу є апріорі провальною. Бо, як правило, на таких заходах присутні політики, які працюють на свій рейтинг. Суддя звик говорити мовою закону. Він не готовий до гнучкості, не готовий підлаштовуватися під ту чи іншу аудиторію», — зауважив О.Сасевич.

На його думку, суддям варто брати участь у телевізійних програмах, в яких до дискусії запрошені професіонали-юристи, а не політики.

Суддя-спікер Апеляційного суду Кіровоградської області Світлана Яковлєва торкнулася теми етичних стандартів у діяльності представника ЗМІ очима володаря мантії. «Не тільки судді зобов’язані дотримуватись етичних стандартів. Журналісти так само повинні діяти етично під час збирання та поширення інформації на судову тематику», — наголосила доповідачка.

За її словами, спілкування з учасниками судового процесу має свої особливості. Так, служитель Феміди не має права коментувати справу чи давати будь-які оцінки до ухвалення рішення. «Іншим учасникам не заборонено коментувати обставини, які стали їм відомі під час відкритого процесу. Однак слід враховувати: під час судового процесу всі спірні факти не є «абсолютною істиною», поки суд не ухвалить рішення і не пройде строк для його оскарження. А оприлюднення ЗМІ матеріалів з думкою тільки однієї сторони без вагомих застережень і ретельного дотримання об’єктивності також є порушенням стандартів журналістики», — вважає С.Яковлєва.

На її погляд, якщо володарі мантій і представники мас-медіа дотримуватимуться етичних норм, то можна розраховувати на взаємоповагу, взаємодію та порозуміння.

Короткі пояснення

Часто зрозуміти, де шукати комунікаційні точки дотику, допомагає досвід інших країн. Так, присутні на заході експерти з Канади розповіли про особливості комунікації законників та ЗМІ в їхній країні. Як зауважили фахівці, в Канаді розуміють: журналісти не мають часу та ресурсів, аби відвідувати ту кількість засідань, які можуть проводитися в межах розгляду однієї справи. Тому храми Феміди готують для преси відповідні судові нотатки: якого питання стосувалася та чи інша справа, які сторони брали в ній участь, яке рішення прийняв суд. Ці короткі записи викладені простою мовою, аби всі зрозуміли, що відбувалося під час вирішення справи.

У свою чергу професор політології, права і кримінології Університету Торонто (Канада) Пітер Соломон розповів про міжнародні комунікаційні традиції. Так, за його словами, до кінця 1990 років існувало дві домінантні моделі взаємодії мас-медіа та судів: європейська — комунікаційні функції здійснює голова суду, американська — служитель Феміди, який займається зв’язками з громадськістю, є ключовою фігурою в цих питаннях.

«За останні два десятиріччя деякі країни Європи поєднали ці два підходи. Зазвичай взаємини між судами та ЗМІ є доволі хорошими, адже обидві сторони докладають зусиль, аби вони були якомога кращими. У багатьох державах Європи вважають, що саме судді мають взаємодіяти з мас-медіа. У Німеччині є прес-судді, які частину робочого часу приділяють публічним зв’язкам, тобто 25% часу відводять на проведення прес-конференцій, інтерв’ю тощо», — проінформував П.Соломон.

Прикметно, що в Нідерландах існує гібридний підхід: поєднуються європейські та американські традиції. «Кожен суд у Нідерландах має більше, ніж одного прес-суддю. З кінця 1990 років їм стали більше допомагати інші працівники суду, щоб отримувати слушні поради, як взаємодіяти з мас-медіа», — наголосив фахівець.

Як поводяться, так і презентують

За його словами, як показує міжнародний досвід, у питаннях публічності роботи вищих рад юстиції в різних країнах не все так однозначно. Є держави, які афішують майже всі аспекти, що стосуються суддівської кар’єри. Втім, деякі країни проводять певну межу публічності: не розголошують розгляду дисциплінарних питань (або ж не персоніфікують інформацію про володаря мантії, щодо якого приймається якесь проміжне рішення, аби не кидати тінь на його репутацію).

Крім того, з обережністю в деяких іноземних державах ставляться до відкритості проведення конкурсів (особливо коли мова йде про те, що служитель Феміди претендує на посаду у вищій інстанції), щоб не підривати довіру до компетенції законника. Міжнародна практика знає також приклади того, як можна штучно обійти чіткі законодавчі вимоги про обов’язкову публічність у діяльності судової системи.

Як наголосив П.Соломон, свого часу голова Вищої ради юстиції Словаччини, діяльність якої мала б здійснюватися публічно, вирішив проводити засідання не в столиці — Братиславі, а на периферії, в невеликих містечках. Відтак представники громадськості та журналісти не могли відвідувати їх.

«Тобто репутація суддів і судів залежить не тільки від того, яким чином мас-медіа презентують їхню роботу, а й від того, як ведеться управління судовою владою», — назвав він чи не найважливіше правило взаємодії.

Адже часто-густо представники ЗМІ ретранслюють ту картинку, яку їм показують самі судді. Наприклад, володар мантії закриває рукою камеру, вживає фразу «Без коментарів», тікає від преси. Але це не означає, що журналісти можуть нехтувати етичними правилами та не дотримуватися стандартів професії. Тож, як бачимо, є багато нюансів, від яких залежить ефективність комунікації. Втім, головний елемент тільки один — спілкування без жодної нотки фальші.

 

ПРЯМА МОВА

«Часто поза увагою ЗМІ залишаються позитивні факти судової роботи»

Світлана ЯКОВЛЄВА,
суддя-спікер Апеляційного суду Кіровоградської області:

— Одним із принципів журналістських стандартів є дотримання балансу думок і точок зору. Нині у ЗМІ друкують багато критичних статей щодо проблем судової діяльності. Безумовно, факти порушення закону важливо розголошувати, в тому числі через ЗМІ, щоб сформувати в суспільній свідомості нетерпимість до таких проявів. Але водночас часто поза увагою ЗМІ залишаються позитивні факти судової роботи. Таким чином, громадськість отримує одностороннє негативне уявлення про правосуддя. В гонитві за сенсацією журналісти інколи забувають про основне завдання журналістики — висвітлення об’єктивної інформації — і використовують свої навички для безпосереднього впливу на суддів або хід судового засідання. Якщо суддя діє не в той спосіб, який здається журналісту правильним, у ЗМІ розгортається інформаційна кампанія, спрямована на дискредитацію цього судді. І будь-яке рішення, ухвалене таким суддею, навіть законне та об’єктивне, сприймається суспільством як упереджене та незаконне.

«Комунікація допоможе судовій установі мати високий авторитет у суспільстві»

Тетяна СУЯРКО,
суддя-спікер Господарського суду Харківської області:

— Одним зі складних питань запровадження інституту судді-спікера є «конкуренція» з адміністрацією суду. Традиційно у зв’язку з виконанням представницьких функцій саме голова суду та його заступник виступали «обличчям» судової установи. З появою суддів-спікерів ці функції дещо перерозподілилися, що не могло подекуди не створювати напруження у відносинах. Разом з тим обсяг функціоналу та кількість завдань, які стоять перед судовою владою у сфері комунікації, дозволяють працювати в цьому напрямі суддям-спікерам та керівникам судів, не конкуруючи між собою. Тому з головами судів, їхніми заступниками та, в принципі, з усіма суддями необхідно працювати в напрямі розуміння важливості комунікації, доносити позицію, що саме комунікація допоможе судовій установі, всьому колективу отримати той високий авторитет, який повинні мати суд та судді у суспільстві.

«Радники з питань комунікації допомагають суддям, але не заміняють їх»

Пітер СОЛОМОН,
професор політології, права і кримінології Університету Торонто (Канада):

— Для України у сфері комунікації найбільш цікавим є досвід Іспанії. В цій країні була розроблена нова комунікаційна стратегія. Іспанці виходили з наявності низької довіри громадськості до судів. Так само, як і в Україні. Тому вони вважали, що зможуть поліпшити ситуацію, якщо покращуватимуть взаємини з мас-медіа. У 2001-му в судах були введені нові штатні одиниці — співробітники з питань комунікації. Всі вони колишні журналісти. Звичайно, в них були певні знання судової системи. Пізніше Вища рада юстиції Іспанії розробила протокол комунікацій, щоб координувати роботу цих радників. Призначення у судах таких спеціалістів не усунуло суддів від контактів з пресою. Радники допомагають їм використовувати зрозумілу для громадськості мову. Крім того, судді не хотіли б втрачати контроль над тим, яким чином громадськість повідомляється про їхні рішення. Тому радники з питань комунікації допомагають суддям, але не заміняють їх. Чим більше часу мають радники та судді-речники, щоб співпрацювати з мас-медіа, тим більшого результату вони можуть досягти. Коли є штатні працівники з питань комунікації, то вони демонструють активний підхід до цих питань, беруть на себе більше функцій. У них є час не тільки відповідати на запитання журналістів, розповідати про резонансні справи, а й організовувати просвітницькі заходи, працювати в соціальних медіа.