Алгоритм спротиву

Якою ж має бути реакція на неправомірні дії щодо судів та суддів?

Попередня публікація в «ЗіБ» щодо здатності вітчизняної Феміди самотужки протистояти тиску на неї викликала неабиякий резонанс, що змусило повернутися до витоків проблеми. Адже нинішня ситуація є логічним наслідком того, що в останні роки органи суддівського самоврядування швидше боролися із наслідками, а не передумовами посягання на незалежність колег. Хоча пропозиції щодо заходів, яких можна вжити для її виправлення, озвучувалися неодноразово.

Тиск є — реакції немає

Ще рік тому Рада суддів доручила своєму комітету стратегічного розвитку розробити рекомендації щодо заходів запобігання та відповідного реагування на неправомірні дії стосовно судів та суддів. Зокрема, і пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства в частині відповідальності за блокування та дезорганізацію роботи органів державної влади, включаючи судові установи, а також заподіяння шкоди життю, здоров’ю судді та інших громадян у суспільно небезпечний спосіб.

Невдовзі в Одесі з ініціативи Асоціації розвитку суддівського самоврядування відбулася стратегічна нарада лідерів судової влади на тему «Безпека та захист суддів». Її учасники констатували, що у період 2014—2016 рр. мали місце непоодинокі випадки втручання в роботу суду шляхом блокування приміщень та залів судових засідань; хуліганські вчинки під час слухань; застосування насильства, публічне приниження честі та гідності суддів, пошкодження їхнього майна. Натомість щодо осіб, які вчиняли протиправні дії, не проведено ефективного розслідування, їх не притягнуто до відповідальності.

Були озвучені й причини критичної ситуації, що склалась із безпекою судів та суддів. Зокрема, неналежне виконання обов’язків щодо охорони судів з боку підрозділів Національної поліції та Національної гвардії, їх самоусунення від оперативного реагування на правопорушення на місці події та безкарність правопорушників.

Водночас до цих причин було віднесено й відсутність швидкого та ефективного реагування органів суддівського самоврядування, судів та органів судової влади на протиправні дії.

Обмежилися законодавством

Із першою причиною начебто розібралися, принаймні на законодавчому рівні. У новій редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено створення Служби судової охорони. Проте у «Перехідних положеннях» заздалегідь застережено, що появи незалежних охоронців не варто очікувати раніше від 1 січня наступного року. І, як свідчить розвиток подій, це ще й доволі оптимістичний прогноз.

З безкарністю правопорушників можна боротися й у межах чинного законодавства. Якби на це була політична воля правоохоронних структур та нетерпимість суспільства і влади до проявів такого тиску на суд. У рекомендаціях учасників одеської наради значиться:

«Домогтися притягнення до юридичної відповідальності:

а) фізичних осіб, причетних до тиску на суд (замовників, організаторів та виконавців);

б) посадових осіб, причетних до невжиття заходів для припинення цих правопорушень».

Проте не те що замовників, а й виконавців правоохоронні органи шукати не поспішають. Бо за наявного розкладу подібні безлади у судах стають ефективним важелем тиску на тих служителів Феміди, які не переймаються інтересами прокуратури чи органів слідства.

Нарешті, третю причину начебто також «знешкодили», поклавши на Вищу раду правосуддя обов’язок вести спеціальний реєстр тиску на вітчизняну Феміду. Те, як вона порається із цією функцією, аналізувалося раніше (див. «Де не тиснуть, там не прогинаються»). Але повноваження ВРП законодавець обмежив реагуванням на той тиск, який можна пов’язати зі здійсненням правосуддя.

Хто має реагувати на інші випадки і чи не станеться так, що порятунок потерпілих від неправомірних дій поза судовим процесом стане справою самих потерпілих?

Рекомендації до запитання?

З другого боку, досягти виконання стратегічного завдання в частині унеможливлення проявів тиску на суд можна і превентивними заходами, передбаченими у рекомендаціях наради, за принципом, що жоден випадок тиску не повинен проходити без інформаційного реагування і має розглядатися як надзвичайна подія.

Деякими із запропонованих рекомендацій уже послуговуються. Проте, на жаль, не усіма й у поодиноких випадках. Наприклад, зі 116 заяв, що зареєстровані на сайті ВРП, інформаційну складову реагування мали близько третини.

Подекуди судді, які потерпіли від зовнішнього тиску, віддають перевагу «внутрішнім» процедурам. Хоча саме демонстрування наростання загрозливої тенденції застосування різноманітних інструментів тиску могло б змінити ставлення суспільства як до тих, хто «замовляє» подібні акції, так і до тих, хто своєю бездіяльністю потурає правопорушникам.

АРССУ як ініціатор наради адресувала напрацьовані її учасниками пропозиції РСУ, аби остання обговорила їх і, можливо, оформила як загальні рекомендації для всіх суддів. Однак, схоже, за рік до цього питання руки так і не дійшли. Чи то в органі суддівського самоврядування вирішили, що законодавець зняв з нього цей тягар, чи то очікують, доки ситуація виправиться сама собою.

І виходить, що сьогодні єдиними, від кого вимагають дотримання закону в частині протидії тиску, є самі судді. Адже за невчасне повідомлення про такі факти на них чекає дисциплінарна відповідальність. Натомість інші, хто зобов’язаний або міг би стати на захист суддівської незалежності, обрали статус спостерігача. Чи, може, так і було задумано?