Закон і Бізнес


Мати спадщини не позбавить?


№20 (1318) 20.05—26.05.2017
12225

Для встановлення наявності стану, коли громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент укладення угоди, суд повинен призначити судово-психіатричну експертизу. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №359/8368/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

13 березня 2017 року            м.Київ           №359/8368/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до Особи 6, Особи 7, третя особа — приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Лідія Євгенівна, про визнання заповіту недійсним, за заявою Особи 5 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7.11.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року Особа 5 звернулася до суду з позовом до Особи 6 та Особи 7 про визнання заповіту недійсним.

Позивачка зазначала, що Інформація 3 померла її мати Особа 9. Вона є єдиною дочкою померлої та спадкоємцем за законом першої черги.

24.03.2015 року подала приватному нотаріусу Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л.Є. заяву про прийняття спадщини та дізналася, що існує заповіт від 5.08.2014, складений на користь відповідачів, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалось, Особа 9 заповіла відповідачам.

Посилаючись на те, що заповіт від імені матері підписаний не Особою 9, а іншою особою, його зміст не відповідав її волі, за станом здоров’я мати не усвідомлювала значення своїх дій, на підставі стст.203, 215 та 225 Цивільного кодексу позивачка просила визнати заповіт недійсним.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25.10.2016, у задоволенні позову Особи 5 відмовлено.

Ухвалою ВСС від 7.11.2016 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Особи 5 на підставі п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень Особа 5 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбачених пп.1 та 2 ч.1 ст.355 ЦПК підстав — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема ст.225 ЦК, та неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, а саме — ст.145 ЦПК.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви Особа 5 посилається на ухвали ВСУ від 16.01 та 10.12.2008, 11.02 та 25.03.2009, 2.02, 2.06 та 7.07.2010, 26.01 та 26.10.2011, ухвали ВСС від 15.04.2015 та 6.07.2016.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому цим кодексом.

За положеннями пп.1, 2 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Інформація 3 у віці 64 роки померла Особа 9, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії №1, виданим повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції в Київській області 17.03.2015.

5.08.2014 Особа 9 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Лазоренко Л.Є. за реєстровим №651, яким на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе її майно, що буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, а також усе те, на що вона за законом матиме право, заповіла Особі 6, Інформація 1, та Особі 7, Інформація 1. Позивачка Особа 5, Інформація 2, є дочкою Особи 9.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові Особи 5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що Особа 9, діючи вільно та відповідно до своєї внутрішньої волі, вчинила заповіт, який було складено з дотриманням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. Підпис на заповіті зроблений нею особисто, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 6.05.2016. Надана позивачкою та досліджена в судовому засіданні медична документація не містить висновків щодо наявності в спадкодавця психічного або іншого захворювання, внаслідок якого Особа 9 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди виходили з того, що для встановлення наявності стану, коли громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною із цих підстав розглядаються з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи, призначення якої є обов’язковим.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст.225 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті — за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для встановлення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною із цих підстав розглядаються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно з вимогами п.2 ч.1 ст.145 ЦПК призначення експертизи є обов’язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

Проте зазначені вимоги залишилися поза увагою судів.

Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми ст.225 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування судових рішень у частині визнання заповіту недійсним на підставі ст.225 ЦК.

Наведені в заяві доводи щодо порушення норм процесуального права не свідчать про наявність підстав для перегляду судових рішень згідно з п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення вимог про визнання заповіту недійсним на підставі ст.225 ЦК слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.

Керуючись пп.1, 2 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА :

Заяву Особи 5 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 7.11.2016, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25.10.2016 та рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.07.2016 в частині позовних вимог про визнання заповіту недійсним на підставі ст.225 ЦК скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.