Чотири сезони реформ

Героєм 2010 року став Конституційний Суд, який розвернув державу в президентський бік

Від моменту прийняття Акта проголошення незалежності України жодного року не було стільки крутих віражів, у які мала вписатись і ще буде вписуватися державна машина. Особливо — третя гілка влади, яку то виносило на роздільну лінію між зустрічними смугами по¬літики, то підкидало на законодавчих вибоїнах реформ.

Зимовий ВАльС

Майже весь рік третя гілка влади перебувала у вирі бурхливих суспільних подій. На гребінь уваги виносило то одну, то іншу судову установу, від якої очікували останнього слова в спорах політиків чи вона сама чекала розсудливості від можновладців.
З початком зими (з грудня 2009-го) «завіяло» навколо Вищого адміністративного суду та його очільника. На деякий час крісло під Олександром Пасенюком захиталось і навіть з’явилася друга печатка суду. Але вчасно своє слово сказав КС, позбавивши Раду суддів України права призначати та звільняти керівників судів.
Проте це була тільки прелюдія. Справжні полі¬тичні вихори здійнялися довкола ВАС у лютому, коли Юлія Тимошенко принесла до нього позовну заяву щодо недійсності протоколу ЦВК про результати другого туру президентських виборів. Майже весь склад суду мав вирішити долю найвищої держаної посади.
Проте «тур-вальс» перервався на півоберті: «партнерка» відмовилася від подальших правових «піруетів», відкликала заяву, принагідно дорікнувши служителям Феміди за упередженість, оскільки вони не задовольнили деяких її клопотань. Утім, в історії лютий 2010-го запам’ятається першим процесом, в якому одночасно брали участь 55 суддів.

Розквіт ВРЮ

За зимою так чи інакше приходить весна. А з весною — генеральне прибирання. Новообраний Президент Віктор Янукович, як годиться, почав його з Кабміну та обласного ке¬рівництва. Маючи трохи часу (до рішення КС від 6.04.2010), реальну парламентську більшість при формальній сумарно-фракційній меншості, нова команда взялася розчищати шляхи в законодавчому полі.
Стати перепоною для цього «законоукладача» та й узагалі для руху всієї державної машини до намічених цілей могла хіба що непередбачувана третя гілка влади. І її приструнили законом з промовистим уточненням у назві: «щодо недопущення зловживань правом на оскарження».
Дійсно, «зловживати» намаганнями захиститися і захистити своїх колег служителям Феміди стало майже неможливо. Усі функції нагляду за несумлінними законниками де-юре перейшли до Вищої ради юстиції. Єдине й останнє слово в разі спору з ВРЮ суддя міг почути тільки від п’ятої палати ВАС.
За цим законодавчим поворотом служителів Феміди чекав «контрольно-пропускний пункт», на якому почали прискіпливо придивлятися до судових рішень окремих законників. І відбирати права (тобто мантії). Як наслідок, за два наступні місяці парламент за поданнями ВРЮ звільнив з посад за порушення присяги майже 20 суддів.

Верховна «спека»

30 липня стовпчик термометра в Києві ще не долав рекордних позначок. Але той день запам’ятається завершенням кількамісячних найпалкіших суперечок щодо принципів «капітального ремонту» всієї судової системи.
Новий закон, проти якого до останнього бився з парламентарями Голова Верховного Суду Василь Онопенко, все-таки був підписаний Президентом і офіційно оприлюднений. Реформа почалася…
З одного боку, було завершено добудову вертикалі новим вищим спеціа¬лізованим судом. З другого — від ВС залишилася фактично тільки вивіска. Та й за неї згодом ще відбуватимуться баталії. Наразі ж система отримала три фактично автономні підсистеми, які вже не мають загального керманича в особі найвищого судового органу. І ВРЮ, яка одержала вагомі важелі впливу, включаючи право призначати голів судів та їхніх заступників.
Щоправда, після виснов¬ків Венеціанської комісії стосовно реформеного закону ВС можуть повернути певні повноваження. Та навряд чи вони будуть такими ж «керівними», як до літа цього року.

Конституційний «вітер»

За збігом обставин також 30 числа, але першого осіннього місяця сталася найвизначніша для держави подія: конституційний «вітер» перегорнув назад сторінки Основного Закону, повернувши його пер¬вісну редакцію. Відповідно, Україна знову стала президентсько-парламентською республікою.
Напевне, цю дату варто було б відзначати як другий день народження Конституції. Адже наслідки «віднесеного вітром» закону №2222 мають для системи влади більше значення, ніж 28 червня 1996 року. Тому, безперечно, героєм осені й, напевне, всього року слід усе ж уважати Конституційний Суд. Саме його правові дороговкази мали вплив на рух державної машини. Хіба що підпри¬ємницький майдан міг скласти йому конкуренцію, але його перемога радше тимчасова, ніж остаточна.
На тлі рішень КС ні Податковий кодекс, ні оголошена перебудова виконавчої вертикалі, ні пенсійна реформа, ні щойно прийнятий бюджет-2011 не ви¬глядають так яскраво. Із цим уходимо в рік наступний і вже за наслідками просувань цими шляхами зможемо визначати нових героїв.

Роман ЧИМНИЙ