Спір на власні очі
У чому полягають переваги та ризики запровадження інституту свідка в господарському процесі
Тетяна СТЕФАНІВ, суддя Господарського суду Івано-Франківської області, к.ю.н.Запровадження інституту свідків — одна з найбільш обговорюваних новацій проекту Господарського процесуального кодексу. При цьому вона викликає й низку зауважень, адже може призвести до затягування процесу. За таких умов необхідно визначити сильні та слабкі сторони цих змін. А також те, які додаткові корективи можуть удосконалити правила залучення свідків під час розгляду господарських справ.
Нова людина
Важливу роль у забезпеченні ефективності господарського судочинства відіграють норми Господарського процесуального кодексу як основного процесуального закону. В парламенті було зареєстровано кілька проектів ГПК, зокрема проект від 2.04.2004 №0904 і проект від 6.03.2008 №2178. Також було ініційовано внесення численних змін до кодексу.
Нині ж обговорюється можливість ухвалення нового варіанта кодексу (проект №6232). У зв’язку із цим постає питання щодо втілення в життя нових підходів до інституту доказів у господарському процесі.
Запропонований проект розширив перелік засобів доказування та змінив традиційний підхід до ролі свідка. Спроба запровадження інституту свідків у господарському процесі не нова, її вже намагався здійснити народний депутат ВР VI скликання Дмитро Притика.
На відміну від цивільного, кримінального, адміністративного процесуального законодавства, чинний ГПК не передбачає інституту свідків як засобу доказування у процесі. Так, пояснення свідків не можуть бути належними та допустимими доказами в розумінні ст.32 кодексу, а в суду відсутні правові підстави виклику та допиту свідків. Господарські суди відповідно до ст.30 ГПК можуть самостійно або ж за клопотанням сторони викликати осіб для надання пояснень.
Згідно з визначенням науковців свідки — це люди, які не є безпосередніми учасниками матеріально-правових відносин, в присутності яких, власне, ці правовідносини виникають, змінюються, припиняються на підставі фактів. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об’єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися.
Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У зв’язку із цим суд може дійти висновку про недоведеність можливості встановлення на підставі пояснень осіб фактів, які будуть мати значення для правильного вирішення спору.
Натомість ст.88 проекту передбачає, що показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. При цьому не є доказом показання свідка, котрий не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або показання, які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть установлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у певних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть установлюватися на підставі показань свідків. Сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Введення такого інституту є позитивним, оскільки, як засвідчує судова практика, така потреба хоч і рідко, але виникає. Очевидно, що ця норма дає більше можливостей для доведення перед госпсудом тих обставин, на які сторони посилаються на підтвердження своїх вимог. Але водночас новація викликала велику полеміку й потребує особливої уваги, оскільки досить сумнівною видається процесуальна користь від участі свідків у господарському процесі у багатьох спорах, наприклад при стягненні боргів у сфері господарювання, у кредитних спорах, при визнанні правочинів недійсними з підстав порушення закону та в інших випадках, коли всі факти, необхідні для обґрунтування вимог, можуть бути доведені виключно на підставі письмових доказів. Є побоювання, що в разі реалізації нововведень господарський процес втратить одну зі своїх головних переваг — оперативність вирішення справ.
Вчитись на досвіді
За таких умов необхідно запроваджувати виважені, апробовані процесуальні елементи, які забезпечували б прийняття законних рішень, а не створювали додаткові можливості для ухилення від відповідальності шляхом затягування розгляду справ. Аби новела не завдала господарському процесу нових проблем, варто звернутися до вивчення досвіду країн зі схожими правовими системами.
У господарському процесі Білорусі до показань свідків вдаються не так часто, як до письмових чи речових доказів, проте ст.72 ГПК цієї країни відносить показання свідків до засобів доказування. Свідком у господарському процесі може бути будь-яка особа, котрій відомі певні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Слід зауважити, що більшість норм, які стосуються правового статусу свідків у ГПК Білорусі, ідентичні нормам арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації. Зокрема, положення щодо явки свідка та наслідків неявки, відповідальності за надання завідомо неправдивих свідчень або необґрунтовану відмову в їх наданні. А також перелік осіб, які мають абсолютний імунітет свідка, умови відносного імунітету.
Норма ч.2 ст.72 ГПК Білорусі закріплює таке положення: відомості, надані свідком, не вважаються доказами, якщо свідок не може вказати джерело своєї обізнаності. Тим самим законодавець уточнює обставини, коли показання свідків не можуть уважатися доказами у справі. Аналогічне положення закріплене в ст.88 нового проекту вітчизняного ГПК, яка передбачає, що не є доказом показання свідка, котрий не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або показання, які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. Тобто можемо говорити про певну вторинну природу показань свідка, оскільки в суді він зобов’язаний посилатися на першоджерело інформації, тим самим надаючи реальне підтвердження своїм словам, які можна перевірити.
Натомість у Німеччині, на відміну від України, немає поділу на цивільні та господарські суди. Цивільний процес визначає особливості розгляду так званих комерційних спорів, але вони розглядаються в рамках принципів єдиного процесу — цивільного. Показання (der Zeugenbeweis ) свідка як докази у справі регулюються §§373—401 ГПК ФРН та є найбільш уживаним засобом доведення, який досліджується судом з особливою обережністю. Річ у тому, що в німецькій теорії доказів показання свідків оцінюються як найважливіше і одночасно як найгірше із засобів доведення. Як пояснюють фахівці, це положення засноване на тому, що світогляд людини, її мислення, відчуття, фантазія та інші джерела дії відіграють важливу роль при наданні свідчень.
Попри те що стст.22, 32 чинного ГПК не встановлюють права сторін використовувати цей вид доказу, еволюція засобів доказування в господарському судочинстві вимагає більш чіткої та оновленої їх фіксації, підкреслюють експерти.
Отже, показання свідків допускаються для доказування тільки тих обставин, які неможливо довести іншими засобами доказування. При цьому обговорюваний проект ГПК не містить дієвого механізму забезпечення явки свідків. Це може спричинити проблеми із затягуванням розгляду справ, відомі з практики адміністративних та загальних судів. Тому суддя повинен мати інструменти покарання за зловживання процесуальними правами, зокрема у сфері виклику свідків.
У ст.91 проекту ГПК передбачено, що учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї 10 запитань іншому учаснику про обставини, що мають значення для справи. Учасник, якому поставив питання інший учасник, зобов’язаний дати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті. Учасник справи має право відмовитися від відповіді на запитання, якщо воно не стосується обставин, що мають значення для справи.
Практична реалізація цієї новели викликає великі сумніви. Фактично з її змісту вбачається, що на свідка покладається обов’язок з’ясування того, чи мають значення для справи обставини, про які його запитує інший учасник. Головна роль в оцінці обставин належить суду. Тому доцільніше було б установити, що питання, які ставить свідку учасник справи, мають бути погоджені судом. Суддя повинен оцінювати необхідність допиту свідка, на якому наполягає сторона, і відхиляти прохання, якщо для цього немає підстав.
При цьому надмірна диспозитивність сторін у господарському процесі створює чимало можливостей для недобросовісних учасників.
Очікувані гарантії
В новому ГПК варто визначити правовий статус свідка та відмежувати його від прав та обов’язків інших учасників процесу, чітко прописати процедуру попередження свідка про кримінальну відповідальність. Основний обов’язок свідка — дати правдиві свідчення, тому його слід попереджати про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань і відмову від свідчення (стст.384 і 385 Кримінального кодексу).
Специфіка господарської діяльності часто обумовлює залежність свідка від юридичної особи, на користь якої він свідчить. Наприклад, працівник підприємства є підлеглим керівника юридичної особи і може давати неправдиві показання через побоювання втратити роботу або конфлікт інтересів.
Тому слід передбачити імунітет свідка (групи осіб, яких не можна допитувати як свідків; випадки, коли особа має право відмовитися від свідчення), закріпити правила допиту свідка.
Важливість установлення картини подій явно переважає можливі складнощі виклику свідків, пояснюють науковці. Останнім часом господарські відносини все більше ускладнюються, тому використання у господарському судочинстві нових технологій, професійних й спеціальних знань має важливе значення у процесі доказування.
Показання свідків можуть та повинні слугувати важливим джерелом установлення обставин справи. Але введення інституту свідка доцільне лише за умови чіткого врегулювання процедури, розуміння відмінності господарського процесу від цивільного та адміністративного. Це сприятиме економії коштів сторін та держави, часу розгляду справи, а також зменшить можливості затягування слухання та вдосконалить процедуру доказування, що позитивно позначиться на розвитку господарських відносин.