Закон і Бізнес



10449


Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 

Узагальнення

практики розгляду судами деяких питань, пов’язаних із відновленням втраченого судового провадження, у тому числі на тимчасово окупованій території і в зоні АТО

(Закінчення. Початок у №10)

4. Проблемні питання судового розгляду в справах про відновлення втраченого судового провадження, у тому числі пов’язані з ухваленням судового рішення

Розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження та ухвалення судового рішення в такій категорії справ здійснюється за загальними правилами, встановленими для розгляду й вирішення справ позовного провадження (розд.ІІІ Цивільного процессуального кодексу) з урахуванням особливостей, які передбачені стст.407—408 ЦПК.

Враховуючи зазначене, заява про відновлення втраченого судового провадження розглядається в судовому засіданні з викликом заявника та всіх заінтересованих осіб. При цьому слід звернути увагу, що розгляд справи здійснюється суддею одноособово і в тих випадках, коли розгляд утраченого провадження здійснювався колегіально.

Разом з тим під час розгляду цієї категорії справ судді не завжди дотримуються загальних вимог щодо порядку судового розгляду.

Так, Апеляційний суд м.Києва, скасовуючи ухвалу Оболонського районного суду м.Києва про закриття провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження від 17.11.2015 в справі №756/7872/15-ц, зазначив, зокрема, що судове засідання щодо розгляду питання про відновлення провадження в цій справі судом першої інстанції не призначалось, позивач для надання документів, необхідних для відновлення провадження, не викликався.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.408 ЦПК, справи розглядаються «у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження». Однак з матеріалів, надісланих для проведення узагальнення, вбачається, що розгляд судами цієї категорії справ, у тому числі провадження в яких відкрито за ініціативою суду, в багатьох випадках здійснюється за відсутності учасників процесу (належним чином повідомлених про розгляд справи) у зв’язку з їх неявкою або поданням ними заяв про розгляд справи без їх участі. Водночас звертаємо увагу, що судам у кожному окремому випадку слід установлювати, чи відсутність заявника та заінтересованих осіб у судовому засіданні не перешкоджає розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження. Наприклад, якщо зібраних судом матеріалів та відомостей достатньо для відновлення втрачених матеріалів цивільної справи, суд може розглянути це питання за відсутності учасників цивільного процесу щодо утраченого провадження за умови належного їх повідомлення про розгляд справи.

Слід зауважити, що нормами розд.ІХ ЦПК не визначено, як учасники цивільного процесу щодо відновлення втраченого судового провадження беруть участь у справі, тобто який статус у судовому процесі вони мають. Результати аналізу судової практики в цій категорії справ засвідчили, що суди в процесуальних документах в основному правильно вказують учасників процесу в такій категорії справ, а саме — заявника та зацікавлених осіб (наприклад, рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 13.03.2012 в справі №2114/2-в-5/11). Однак є непоодинокі випадки, коли сторони звертаються до суду із заявою про відновлення матеріалів справи позовного провадження, зберігаючи за собою статус сторони, який вони мали у втраченому провадженні, а суди не звертають на це уваги, неправильно зазначаючи статус учасників процесу в процесуальних документах.

Так, Куйбишевський районний суд Запорізької області у справі №244/842/14-ц (№2-в/319/1/2015) за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження 3.11.2015 постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Після усунення недоліків заяви та відкриття провадження, розглянувши справу, суд постановив ухвалу про часткове задоволення заяви про відновлення втраченого судового провадження, зазначивши в тексті ухвали процесуальний статус учасників процесу — позивач і відповідач.

Особливість судового розгляду у справах про відновлення втраченого судового провадження, виходячи зі змісту норм розд.ІХ ЦПК, полягає у відтворенні раніше існуючих матеріалів судового провадження. Так, в ухвалі від 16.01.2013 в справі №6-21069св12 ВСС, зокрема, зазначив, що за результатами розгляду заяви про відновлення втраченого провадження суд не збирає нових матеріалів справи, а відновлює документи, які були наявні у справі (у тому числі й процесуальні). Враховуючи зазначене, звертаємо увагу, що суд під час розгляду цієї категорії справ не збирає та не досліджує нових доказів, не робить висновків щодо правильності тверджень суду, який розглядав справу, та про обґрунтованість вимог заявника по суті раніше пред’явленого позову за втраченим судовим провадженням, тобто не здійснює судового розгляду у його класичному розумінні, а лише виконує функцію щодо технічного відтворення раніше існуючих матеріалів провадження.

Предметом доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження, як випливає зі змісту ч.1 ст.405 ЦПК, є:

1) факт втрати судового провадження;
2) факт того, що судовий розгляд у втраченому провадженні було завершено (ухвалено рішення по суті справи або постановлено ухвалу про закриття провадження);
3) зміст втрачених документів, матеріалів справи.

Водночас слід ураховувати, що, за змістом ч.2 згаданої статті, заявник подає до суду документи, що збереглися в нього або у справі. За відсутності у заявника документів та інших доказів на підтвердження зазначених фактів суд має сприяти заявнику в їх отриманні. Такий висновок узгоджується з роз’ясненнями, викладеними в п.38 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, відповідно до яких у разі, якщо необхідні відомості або документи є в інших осіб, які заявник не може отримати, суд за його клопотанням має сприяти в їх збиранні.

Особливістю цього виду провадження є те, що суду відведена в ньому досить активна роль і навіть за відсутності відповідних клопотань заявника суд має вживати всіх можливих заходів для витребування необхідних документів, матеріалів, допиту свідків тощо, оскільки в разі, якщо провадження не буде відновлене, особа втратить можливість реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу. Це також випливає з висновків ВСС у справі №6-51905св12, де в ухвалі від 12.06.2013 зазначено, що для вирішення питання про відновлення провадження суддя повинен був ужити всіх заходів для витребування інших (крім тих, які були подані заявником) необхідних документів, у тому числі витребування документів зі справ, які були виділені в окреме провадження. Проте суди не завжди це враховують і трапляються випадки закриття судом розгляду заяви про відновлення втраченого провадження у зв’язку з ненаданням заявником доказів у справі.

Так, ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 26.11.2014 (провадження №22-ц/796/12754/2014) скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 18.08.2014, якою закрито провадження у справі №761/14524/14-ц (провадження №2 в/761/4/2014) за заявою банку про відновлення втраченого судового провадження. В ухвалі суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначив, що підставою для закриття провадження у справі було те, що заявником не надано доказів того, що канцелярією суду проводилася службова перевірка щодо пошуку цивільної справи №2 14629/2010, проте закриття провадження у справі з таких підстав, суперечить вимогам ЦПК. Приписи процесуального закону не передбачають такої підстави закриття провадження за заявою про відновлення втраченого провадження, як недоведеність його втрати. Тим більше що сам факт втрати може бути встановлений судом на підставі проведеної під час розгляду заяви перевірки шляхом витребування цивільної справи з канцелярії (або архіву) суду. Суд першої інстанції не допитав суддю (секретаря, помічника судді), який розглядав цю справу та ухвалював судове рішення, не з’ясував наявності в комп’ютері цього судді тексту зазначеного заочного рішення. Тобто суд першої інстанції відповідно до вимог ст.407 ЦПК не вжив усіх можливих заходів для відновлення втраченого судового провадження та дійшов передчасного висновку щодо недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження.

У зв’язку із цим звертаємо увагу, що в такій категорії справ суд на підставі ч.4 ст.10 ЦПК має сприяти встановленню фактів та обставин, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, у тому числі шляхом отримання інформації зі статистичної картки у справі, реєстру відправлення кореспонденції, копій документів, які збереглися в суді, а також інформації, що міститься в автоматизованій системі документообігу суду Д-3 та в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зокрема, рішенням Таращанського районного суду Київської області від 11.06.2015 в справі №379/543/15-ц (провадження №2-в/379/1/15) було відновлено втрачене судове провадження. При цьому рішення, як зазначено судом, прийняте в тому числі на підставі електронних примірників ухвал про залишення позовної заяви без руху від 3.04.2015, відкриття провадження від 10.04.2015 та заочного рішення від 24.04.2015 у справі №379/543/15-ц, які збережені в комп’ютерній програмі Д-3 в стані «Оригінал» та засвідчені електронним підписом.

Разом з тим досить поширеною є практика судів, коли відсутність відомостей про справу в ЄДРСР або в АСДС була підставою для закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Так, у справі №433/506/16-ц (провадження №2-в/433/10/16) Троїцький районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження за заявою заступника прокурора Луганської області в інтересах Луганського міського центру зайнятості, посилаючися на те, що в програмі Д-3 Жовтневого районного суду м.Луганська відсутня електронна копія судового рішення у справі №2-874/12, а в обліково-статистичній картці на цю справу зазначено лише, що результатом її розгляду було винесення заочного рішення про задоволення позову.

Цікавим прикладом є ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області від 21.01.2014 в справі №450/4271/13-ц (провадження №2-в/450/1/14), якою провадження у цивільній справі за заявою Ш.Т.І. про відновлення втраченого провадження в цивільній справі про розірвання шлюбу закрито.

Закриваючи провадження, районний суд виходив з того, що заявником не представлено та судом не здобуто достатньо матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, а саме — рішення суду про розірвання шлюбу. Такого висновку суд дійшов на підставі довідки цього ж суду про те, що згідно з алфавітними покажчиками цивільних справ за 1999—2004 роки цивільна справа за позовом Ш.Н.В. до Ш.Т.І. про розірвання шлюбу не реєструвалася. При цьому, як правильно вказав Апеляційний суд Львівської області, суд не врахував, що сам по собі факт відсутності в суді справи про розірвання шлюбу без відповідної перевірки підстав учинення органом РАЦС актового запису про розірвання шлюбу (копія свідоцтва про розірвання шлюбу, отриманого дружиною заявника, міститься в матеріалах справи) ще не свідчить, що таке рішення судом не приймалося.

Звертаємо увагу судів, що сам по собі факт відсутності інформації про справу та ухвалене в ній судове рішення в АСДС або в ЄДРСР не може бути підставою для висновку про неможливість відновлення втраченого судового провадження, а особливо у випадках, якщо судове рішення у втраченому провадженні було ухвалене до запровадження цих електронних баз даних. Суд під час розгляду такої категорії справ має використовувати інформацію, у тому числі копії документів, що збереглися в суді, наявні в учасників такого судового провадження або третіх осіб, які можуть свідчити про факт існування судового провадження та ухвалення в ньому судового рішення.

Так, усупереч наведеному у справі №409/1547/16-ц (провадження №2-в/409/62/16) Білокуракинський районний суд Луганської області закрив провадження у справі про відновлення втраченого судового провадження в цивільній справі Артемівського районного суду м.Луганська №2-4366/09 про стягнення аліментів, посилаючись на те, що рішення в цій справі було ухвалене у 2009 році, тобто до запровадження в Артемівському районному суді м.Луганська електронної системи документообігу суду. При цьому суд не взяв до уваги надані заявницею документи, зокрема фотокопію виконавчого листа, виданого на підставі рішення суду.

Особливості засобів доказування в цій категорії справ передбачені ст.407 ЦПК. Так, відповідно до ч.1 цієї статті під час розгляду справи суд використовує ту частину провадження, що збереглася, документи, видані зі справи фізичним чи юридичним особам до втрати провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, що стосуються справи, виконавчого провадження. Як вже зазначалося, суд має сприяти заявнику в отриманні доказів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, на що звернув увагу ВСУ у своїх роз’ясненнях, викладених у постанові Пленуму ВСУ №2.

Водночас під час розгляду цієї категорії справ у судів досить часто виникають проблеми з отриманням письмових доказів стосовно втраченого судового провадження у справах, розглянутих у період, коли не було можливості робити копії матеріалів справ, записувати такі копії на цифрові носії, а ті документи, які збереглися в суді або в осіб, які брали участь у таких справах, пошкоджені, тому є пошкодженими або нерозбірливими. Це в основному стосується справ, провадження в яких здійснювалося ще за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки і до 2006 року. У таких випадках для встановлення змісту таких документів, що є можливим лише із застосуванням спеціальних знань, суд може розглянути доцільність призначення у справі відповідної експертизи.

Відповідно до ч.2 ст.407 ЦПК суд може допитати як свідків осіб, які були присутні під час учинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у справі, а в окремих випадках — осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення. Тобто в цій нормі чітко визначено коло осіб, які можуть бути допитані судом як свідки і, відповідно, чиї показання можуть бути засобами доказування у справах про відновлення втраченого судового провадження.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, а також з аналізу матеріалів справ, надісланих для підготовки узагальнення, доказами в цій категорії справ можуть бути показання:

1) секретаря судового засідання, судового розпорядника, свідків, експертів, перекладачів, спеціалістів, осіб, які надавали правову допомогу (особи, які були присутні під час учинення процесуальних дій);

2) сторін, третіх осіб, їхніх представників, представників органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (особи (їх представники), які брали участь у справі);

3) у необхідних випадках — суддів усіх ланок судової системи, які брали участь у її розгляді або перегляді, а також народних засідателів (особи, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження);

4) державних виконавців, працівників органів та посадових осіб, які здійснюють примусове виконання рішення відповідно до закону «Про виконавче провадження» (особи, які виконували судове рішення).

Так, у справі №2114/2-в-5/11 Комсомольським районним судом м.Херсона під час розгляду справи про відновлення втраченого судового провадження було допитано як свідків секретарів судового засідання, які були присутні під час розгляду справи, провадження в якій було втрачено, а також головуючого суддю, який постановив рішення в цій справі. На підставі показань зазначених осіб у сукупності з іншими доказами судом було постановлено рішення від 13.03.2012 про відновлення втраченого судового провадження.

Обсяг документів утраченого судового провадження, які підлягають відновленню, законодавцем віднесено на розсуд суду. Так, відповідно до ч.1 ст.408 ЦПК на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд ухвалює рішення про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити. У зв’язку із цим слід ураховувати, що обсяг документів утраченого судового провадження, які підлягають відновленню, залежить від мети такого відновлення.

Як свідчать результати аналізу цієї категорії справ, метою відновлення втраченого судового провадження найчастіше є одержання завіреної копії судового рішення, виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні, апеляційне оскарження судового рішення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасування заходів забезпечення позову, вирішення питань, пов’язаних зі зверненням судового рішення до виконання тощо. У зв’язку із цим в одних випадках є потреба у відновленні всіх матеріалів утраченого судового провадження, а в інших достатнім є лише часткове відновлення втраченого провадження. Так, для оскарження судового рішення, його перегляду за нововиявленими обставинами необхідним є не тільки відновлення самого рішення, а й відновлення письмових доказів у справі, які досліджувалися судом і результати оцінки яких відображені у такому рішенні. Проте для отримання завіреної копії судового рішення, скасування заходів забезпечення позову, для виконання судового рішення зазвичай немає потреби у відновленні інших документів з матеріалів справи, крім самого судового рішення.

Так, Біловодський районний суд Луганської області у справі №427/10455/13-ц (провадження №2-в/408/2/16) за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження дійшов висновку про доцільність відновлення лише рішення суду, що є необхідним для видачі заявнику дубліката виконавчого листа у справі, провадження в якій втрачено.

Слід зауважити, що деякі суди дотримуються позиції, що в окремих випадках допустимим є відновлення не всього процесуального документа з втраченого провадження, а лише певних його частин, наприклад резолютивної частини судового рішення. При цьому практика судів щодо відновлення лише резолютивної частини судового рішення є поширеною, зокрема у випадках, коли метою відновлення провадження є отримання дубліката виконавчого документа у справі (наприклад, рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 11.04.2016 у справі №425/1097/16-ц (провадження №2-в/425/8/16), рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 7.12.2015 в справі №450/2724/15-ц (провадження №2-в/450/3/15)). Звертаємо увагу на те, що, враховуючи призначення інституту відновлення втраченого судового провадження та неможливість особи іншим шляхом реалізувати захист свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу, а також за умови неможливості відтворення повного змісту судового рішення, відновлення лише резолютивної частини судового рішення в таких випадках є допустимим.

Одним із проблемних питань, які виникають під час розгляду цієї категорії справ, є питання щодо доцільності відновлення судових рішень, які були скасовані судом апеляційної або касаційної інстанції, оскільки вони не мають правових наслідків щодо виникнення, зміни чи припинення правовідносин. Під час вирішення цього питання передусім необхідно виходити з мети відновлення втраченого провадження. Крім того, слід ураховувати, що в разі, коли скасоване у справі рішення суду першої інстанції було предметом перевірки апеляційної та  касаційної інстанцій, недоцільно відновлювати зміст цього рішення, оскільки таке рішення не тягне за собою виникнення, зміна чи припинення правовідносин. У разі ж якщо рішення суду першої інстанції було скасоване апеляційним судом з ухваленням нового рішення, однак справа після цього була втрачена, а у справі було подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду, то відновленню підлягає як рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і рішення суду першої інстанції. Це зумовлено тим, що під час касаційного розгляду справи рішення апеляційного суду може бути скасовано і залишено в силі рішення суду першої інстанції або через скасування рішення апеляційного суду справа може бути направлена на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до ч.3 ст.408 ЦПК за недостатністю зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення провадження і роз’яснює особам, які беруть участь у справі, право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. Результати аналізу судової практики в цій категорії справ засвідчили, що суди не завжди правильно застосовують цю норму, що часто призводить до безпідставного закриття розгляду заяви про відновлення втраченого провадження, тобто фактично — до відмови заявнику в захисті його процесуального права щодо відновлення втрачених матеріалів цивільної справи.

Крім того, існують випадки, коли суди за недостатністю зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження, на порушення ч.3 ст.408 ЦПК, ухвалюють інше процесуальне рішення.

Так, у справі №2-в-1/2011 Комсомольський районний суд м.Херсона постановив ухвалу про залишення заяви без розгляду у зв’язку з недостатністю матеріалів для відновлення втраченого провадження. Апеляційний суд цю ухвалу скасував і передав питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на ч.3 ст.408 ЦПК та помилково дійшов висновку про залишення заяви про відновлення втраченого судового провадження без розгляду, порушивши порядок, установлений зазначеною нормою.

Також грубе порушення положень ст.408 ЦПК було допущено Пустомитівським районним судом Львівської області, який у справі №450/1963/14-ц з підстав недоведеності ухвалив рішення про відмову в задоволенні заяви про відновлення втраченого провадження.

Разом з тим ряд проблем правозастосування зумовлений недоліками самої норми ч.3 ст.408 ЦПК. Слід зазначити, що ця норма врегульовує питання щодо процесуальних дій суду в разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження у справі, яка ініційована заявником, але не стосується справ, провадження в яких було відкрите за ініціативою суду. Зазначене призводить до застосування цієї норми за аналогією у ініційованих судами справах про відновлення втраченого судового провадження. У таких випадках суди зазвичай з посиланням на ч.3 ст.408 ЦПК в резолютивній частині ухвал зазначають про закриття розгляду питання про відновлення втраченого судового провадження або про закриття розгляду справи про відновлення втраченого провадження. Беручи до уваги неврегульованість цього питання, така практика судів із застосуванням аналогії є допустимою.

Результати аналізу судової практики в цій категорії справ засвідчили що в багатьох випадках суди закривають розгляд заяв про відновлення втраченого провадження у зв’язку з недостатністю наданих заявниками документів для такого відновлення, ігноруючи при цьому роз’яснення ВСУ щодо сприяння судом заявнику в збиранні та витребуванні таких матеріалів. У таких випадках суди першої інстанції також не використовують передбачені ст.407 ЦПК процесуальні повноваження щодо допиту свідків. Апеляційні суди, як правило, скасовують такі ухвали про закриття розгляду заяв про відновлення втраченого провадження та направляють справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Однією з підстав закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження, як свідчить судова практика, є недоведеність заявником факту втрати судового провадження. Однак судам слід ураховувати, що такої підстави для закриття розгляду заяви ст.408 ЦПК не передбачає, а суд на підставі ч.4 ст.10 ЦПК має сприяти з’ясуванню факту втрати справи, зокрема шляхом витребування матеріалів справи з канцелярії або архіву суду, ініціювання службової перевірки місцезнаходження матеріалів справи, тощо. Зазвичай суди апеляційної інстанції звертають на це увагу та скасовують ухвали судів першої інстанції про закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження з цієї підстави.

Зокрема, Апеляційний суд м.Києва у справі №22 ц/796/12754/2014 ухвалою від 26.11.2014 скасував ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 18.08.2014, зазначивши про неправильне застосування судом першої інстанції ст.408 ЦПК та відсутність підстав для закриття розгляду заяви з причин недоведеності заявником факту втрати провадження та проведення службової перевірки щодо обставин втрати провадження.

Слід зазначити, що рішення суду про відновлення втраченого судового провадження має відповідати загальним вимогам, які встановлені гл.7 розд.ІІІ ЦПК, зокрема вимогам ст.215 ЦПК щодо його змісту, з урахуванням особливостей, передбачених ч.2 ст.408 ЦПК. Так, відповідно до ч.2 ст.408 ЦПК у рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд уважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження.

Здійснюючи аналіз помилок, пов’язаних з ухваленням судами рішення в цій категорії справ, передусім звертаємо увагу, що досить поширеною є помилка щодо форми судового рішення про відновлення втраченого судового провадження. Так, непоодинокими є випадки, коли суд, задовольняючи заяву про відновлення втраченого судового провадження, постановляє ухвалу, а не рішення (наприклад, ухвала Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.02.2014 в справі №2/750/1/13 (провадження №2-в/750/1/14), ухвала Комсомольського районного суду м.Херсона від 16.04.2013 в справі №667/403/13-ц, ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21.05.2015 в справі 235/2746/13-ц (провадження №2в/235/5/2015)).

Однак найбільше проблем на практиці у судів виникає у зв’язку з викладенням змісту рішення про відновлення втраченого судового провадження. Вимоги щодо змісту судового рішення в цій категорії справ викладені у ч.2 ст.408 ЦПК. Так, відповідно до цієї норми в рішенні суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників цивільного процесу з утраченого провадження, суд уважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з утраченого провадження. Звертаємо увагу, що зазначені відомості мають бути викладені судом в мотивувальній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження.

Разом з тим у зв’язку з відсутністю законодавчого врегулювання в суддів виникає найбільше питань щодо викладення резолютивної частини рішення, а саме — необхідності наведення в ній переліку документів з матеріалів цивільної справи, які відновлюються, а також викладення їх змісту. Результати аналізу судової практики засвідчили наявність у суддів різного розуміння цього питання.

Зокрема, у переважній більшості рішень в цій категорії справ судами в резолютивній частині рішення зазначається лише про відновлення втраченого судового провадження без наведення переліку відновлених матеріалів, їх реквізитів та без викладення їх змісту (наприклад, рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 31.12.2014 в справі №466/172/14-ц, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 26.06.2015 в справі №761/39033/14-ц, рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 13.10.2015 в справі №428/5836/15-ц, рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 13.03.2012 в справі №2114/2-в-5/11 та інші). Неординарні позиції відображено, зокрема, у рішенні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14.05.2015 в справі №486/2205/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про відновлення втраченого судового провадження в частині 2-го тому цивільної справи, а також у рішенні Миколаївського районного суду Миколаївської області від 3.07.2014 в справі №480/251/14-ц, в резолютивній частині якого суд зазначив лише про часткове відновлення матеріалів справи, навіть не конкретизувавши в якій частині провадження відновлено.

Деякі суди в резолютивній частині рішення про відновлення втраченого судового провадження зазначають перелік відновлених документів та їх реквізити (наприклад, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24.06.2015 в справі №227/787/14-ц, рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 3.11.2015 в справі №223/476/14-ц, ухвала (рішення по суті) Куйбишевського районного суду Запорізької області від 10.12.2015 в справі №244/842/14-ц та інші).

Також у судовій практиці в цій категорії справ досить часто зустрічаються рішення про повне або часткове відновлення втраченого судового провадження (в частині судового рішення), у яких суд викладає лише резолютивну частину відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі (наприклад, рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21.03.2014 в справі №335/1796/14-ц, рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 10.07.2014 в справі №399/584/14-ц, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 10.03.2016 в справі №2-2408/12).

З огляду на наведену судову практику звертаємо увагу, що незалежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження, резолютивна частина рішення про відновлення такого провадження обов’язково має містити повний текст відновленого судового рішення, яким було закінчено провадження у справі. Це зумовлено тим, що наведений судом текст відновленого рішення у справі фактично замінює його втрачений оригінал. У зв’язку із цим відсутність в резолютивній частині рішення суду, ухваленого в порядку ст.408 ЦПК, змісту відновленого судового рішення може унеможливити реалізацію особою, яка зверталася до суду із заявою про відновлення втраченого провадження, своїх прав відповідно до визначеної мети. Винятком, як вже зазначалося, можуть бути лише випадки неможливості відновлення судом повного тексту судового рішення, а відновлення та викладення судом його резолютивної частини є достатнім для реалізації особою захисту свого порушеного, оспореного чи невизнаного права або охоронюваного законом інтересу (наприклад, отримання дубліката виконавчого документа, скасування заходів забезпечення позову тощо).

Враховуючи зазначене, правильною є практика апеляційних судів, які, переглядаючи постановлені в порядку 408 ЦПК рішення, повертають справу до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, якщо в рішенні про відновлення втраченого судового провадження відсутній повний текст відновленого рішення, яким було закінчено провадження. При цьому результати аналізу змісту ухвалених судами додаткових рішень у цій категорії справ засвідчили, що суди часто в таких рішеннях наводять повний текст не лише рішення, яким було закінчено провадження, а й інших процесуальних документів у справі (наприклад, додаткове рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 14.12.2015 в справі №223/476/14-ц, додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25.09.2015 в справі №227/787/14-ц).

Звертаємо увагу, що наведені додаткові рішення у справах про відновлення втраченого провадження демонструють приклад правильного викладення резолютивної частини тексту рішення про відновлення втраченого судового провадження. У зв’язку із цим судам слід ураховувати, що залежно від заявленої мети відновлення втраченого судового провадження може бути потреба у відтворенні в резолютивній частині рішення суду повного тексту не лише судового рішення, яким було закінчено провадження, а й проміжних ухвал суду, пов’язаних з рухом справи. Такий висновок знаходить підтвердження в практиці ВСС, який рішенням від 8.08.2012 відновив частину втраченого судового провадження у справі №6-27688св11, а саме: ухвалу про призначення справи до судового розгляду та рішення ВСС з викладенням їх повного тексту.

Крім того, в окремих випадках також залежно від мети відновлення втраченого судового провадження в резолютивній частині рішення, постановленого в порядку 408 ЦПК, окрім повного тексту відновленого судового рішення доцільним є зазначення переліку всіх відновлених матеріалів справи із зазначенням їх реквізитів (зокрема протоколи судових засідань, заяви, клопотання, письмові докази тощо). Прикладом може слугувати справа Куйбишевського районного суду Запорізької області №244/377/14-ц, в якій резолютивна частина рішення від 15.01.2016 містить повний текст відновленого рішення та перелік відновлених матеріалів справи.

5. Особливості розгляду судами справ про відновлення судових проваджень, матеріали яких були втрачені на тимчасово окупованій території України та на території проведення АТО

Окрім розглянутих у попередніх розділах цього узагальнення питань судової практики в цій категорії справ, окремого аналізу потребують питання правозастосування, пов’язані з відновленням судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.

Особливістю таких справ про відновлення втраченого судового провадження є їх підсудність, яка визначається не відповідно до ст.404 ЦПК, а спеціальним законодавством.

Проблемних питань, пов’язаних з визначенням підсудності справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території АРК, під час проведення узагальнення виявлено не було. У таких справах підсудність, як встановлено законом №1207-VII, визначається Апеляційним судом м.Києва, який на підставі ст.12 цього закону постановляє про це окрему ухвалу та передає матеріали заяви про відновлення втраченого судового провадження визначеному ним районному суду м.Києва (наприклад, ухвала Апеляційного суду м.Києва від 4.12.2014 в справі №22-ц-вп/796/996/2014).

Водночас результати проведеного узагальнення засвідчили наявність проблем, пов’язаних з дотриманням судами правил підсудності у справах про відновлення судового провадження, втраченого на території проведення АТО. Помилки судів першої інстанції, пов’язані з вирішенням зазначеного питання, було проаналізовано в третьому розділі цього узагальнення про дотримання судами відповідних вимог законодавства. При цьому, як було встановлено, апеляційні суди зазвичай звертають увагу на такі помилки та скасовують ухвали судів першої інстанції, постановлені з порушенням вимог щодо підсудності в цій категорії справ.

Звертаємо також увагу, що в цій категорії справ суди не завжди правильно вирішують питання щодо необхідності доказування факту втрати судового провадження на території проведення АТО. Деякі суди, враховуючи загальновідомий факт проведення антитерористичної операції в окремих районах Донецької та Луганської областей, не вимагають від заявників надання доказів втрати судового провадження у справах, які перебували на розгляді в судах, які були розташовані в таких районах.

Наприклад, рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 25.05.2015 в справі №236/216/15-ц про відновлення втраченого провадження, у якому суд зазначив, що з огляду на загальновідомий факт проведення АТО на території м.Донецька та виходу частини міста з-під контролю України суд уважає обґрунтованим твердження заявниці про втрату судового провадження.

Інші ж суди під час вирішення питання про відкриття провадження у справі вимагають від заявників доведення факту та обставин втрати судового провадження на території проведення АТО.

Наприклад, ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 у справі №185/11527/14-ц, якою суд повернув заяву про відновлення втраченого провадження, зокрема у зв’язку з тим, що місцевий суд повернув заяву, оскільки заявником не надано доказів на підтвердження втрати судового провадження.

У зв’язку із цим судам під час вирішення зазначеного питання слід керуватися нормативно-правовими актами України, що визначають які райони та населені пункти Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованою територією (зокрема, постанова Верховної Ради «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17.03.2015 №252-VIII, розпорядження Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» від 7.11.2014 №1085). Якщо суд, у провадженні якого знаходилася справа, матеріали якої просить відновити заявник, знаходився на такій території та  матеріали цієї справи не було передано згідно з визначеною законом №1632-VII та розпорядженнями ВСС підсудністю, факт втрати судового провадження не потребує доведення заявником.

Такий підхід з посиланням на згадані нормативно-правові акти застосовано Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі №244/377/14-ц (провадження №2-в/319/1/2016). Так, у рішенні від 15.01.2016 суд на підставі нормативно-правових актів, які визначають м.Донецьк Донецької області тимчасово-окупованою територією України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, дійшов висновку, що є всі підстави вважати, що матеріали цивільної справи №244/377/14-ц, що перебували в провадженні Сніжнянського міського суду Донецької області, були втрачені, оскільки суд знаходиться на окупованій території.

Крім того, зазначений підхід узгоджується з позицію ВСС, викладеною в ухвалі від 9.09.2015 в справі №6-19073св15. Скасовуючи ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 29.01.2015 та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20.05.2015, ВСС зазначив, зокрема, що місцевий суд (ухвалу якого залишено без змін апеляційним судом), закриваючи розгляд заяви про відновлення провадження на підставі ч.3 ст.408 ЦПК, виходив з того, що обставини втрати матеріалів судової справи ґрунтуються на припущеннях. При цьому місцевий суд не звернув уваги на заявлені обставини щодо втрати судового провадження Ясинуватським міськрайонним судом Донецької області під час проведення в районі міста антитерористичної операції.

Отримані з Апеляційного суду м.Києва матеріали засвідчили, що деякі районні суди м.Києва всупереч закону №1207-VII, який чітко визначає, що АР Крим та м.Севастополь є тимчасово окупованою територією України, не визнають втратою в контексті норм розд.ІХ ЦПК знаходження матеріалів справи в приміщеннях судів на території АР Крим.

Так, у справі №752/21274/14-ц (провадження №2-в/752/2/15) Голосіївський районний суд м.Києва ухвалою від 16.02.2015 залишив без розгляду заяву про відновлення втраченого судового провадження з тих підстав, що цивільна справа, провадження в якій просить відновити заявник, не втрачена, а знаходиться в Гагаринському районному суді м.Севастополя. Ця ухвала заявником до апеляційного суду не оскаржувалась.

Крім того, у справі №75736108/14-ц Печерський районний суд м.Києва ухвалою від 4.12.2014 відмовив у прийнятті заяви про відновлення втраченого судового провадження, оскільки з заяви та доданих до неї матеріалів убачається, що справа не втрачена, а перебуває в Гагарінському районному суді м.Севастополя. Апеляційний суд 17.03.2015 цю ухвалу скасував.

Труднощі під час розгляду справ зазначеної категорії також виникають через неможливість належного повідомлення про час та місце розгляду справи учасників провадження, останнє відоме місце проживання (перебування) яких знаходиться на тимчасовоокупованій території України або на території проведення АТО. Оскільки відправлення поштової кореспонденції у населені пункти, розташовані на такій території, не здійснюється, тому суди, як правило, здійснюють повідомлення таких осіб про місце, дату та час розгляду справи через оголошення в пресі (за аналогією з ч.9 ст.74 ЦПК) та/або розміщення повідомлення на сторінці відповідного суду офіційного веб-порталу «Судова влада в Україні» в мережі Інтернет.

Зокрема, повідомлення заінтересованої особи у справі про відновлення втраченого провадження про розгляд справи зазначеними способами здійснювалося Слов’янським міськрайонним судом Донецької області в справі №243/7597/15-ц (провадження №2 в/243/7/2015), Троїцьким районним судом Луганської області в справі №433/506/16-ц, Куйбишевським районним судом Запорізької області в справі №244/842/14-ц (провадження №2-в/319/1/2015).

Враховуючи відсутність законодавчого вирішення зазначеного питання, а також характер справ про відновлення втраченого судового провадження, у яких відсутній спір про право та не вирішуються питання щодо суб’єктивних матеріальних прав, свобод чи інтересів, повідомлення учасників процесу про судовий розгляд у такій категорії справ у наведені вище способи слід уважати належним в контексті ст.74 ЦПК. Водночас звертаємо увагу судів на необхідність вжиття усіх інших можливих заходів для повідомлення учасників процесу про розгляд справи, у тому числі шляхом використання засобів зв’язку учасників судового процесу (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) за наявності такої інформації у матеріалах справи. Такі засоби зв’язку (за наявності) також мають використовуватися судом для надіслання заінтересованим особам у справі про відновлення втраченого провадження копій рішень та ухвал суду.

Одним із найбільш проблемних питань у справах про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, є те, що суд зазвичай позбавлений можливості витребувати у фізичних чи юридичних осіб, які знаходяться на такій території, будь-які документи, що в них збереглися і стосуються відновлюваного судового провадження. Це, у свою чергу, може значно ускладнити відновлення втрачених матеріалів справи і навіть мати наслідком закриття розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження в разі, якщо наданих заявником та зібраних судом матеріалів буде недостатньо для такого відновлення.

Висновки

Результати проведеного узагальнення засвідчили наявність великої кількості проблемних питань, пов’язаних з розглядом судами справ про відновлення втраченого судового провадження. Помилки, що допускаються судами під час розгляду цієї категорії справ, зумовлені передусім відсутністю належного законодавчого регулювання цього інституту, а також наявністю незначної судової практики вирішення судами зазначених справ.

У зв’язку із цим досить часто в судів виникали труднощі щодо визначення суб’єктного складу осіб, які мають право ініціювати відновлення втраченого судового провадження, щодо визначення підсудності заяв, щодо підстав та порядку відкриття провадження в цій категорії справ за ініціативою суду, щодо підстав визнання судового провадження таким, що втрачене, та особливостей доказування в цій категорії справ тощо. При цьому, як свідчать дані судової статистики, кількість справ цієї категорії в провадженні судів щорічно зростає.

Окремі проблеми правозастосування виникають під час розгляду справ про відновлення судового провадження, втраченого на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО, зокрема проблема належного повідомлення учасників провадження, які проживають (перебувають) на такій території, про час та місце розгляду справи, збирання документів, необхідних для відновлення втраченого судового провадження, тощо.

Повноцінне функціонування процесуального інституту відновлення втраченого судового провадження та його правильне застосування судами потребує внесення законодавчих змін, спрямованих на деталізацію норм щодо порядку розгляду судами цієї категорії справ, а також врегулювання проблемних питань, пов’язаних з відновленням судових проваджень, втрачених на тимчасово окупованій території України та території проведення АТО.