Загнані квотами

З’їзд не зможе без проблем дообрати двох членів ВРП: йому заважатиме необхідність дотримання «юрисдикційних обмежень»

Найвищому органу суддівського самоврядування виявилося не під силу з першого разу обрати 6 членів Вищої ради правосуддя. Для делегування 4-х законників до цього органу знадобилося провести вибори в два етапи. А от доукомплектування ВРП завдасть ще більших клопотів. І все це через рішення позачергового XIV з’їзду суддів вдатися до квотування та розділити кандидатів за «юрисдикційною ознакою».

Передвиборна активність

Суддівська спільнота вперше визначалася з тим, хто представлятиме її інтереси у переформатованому органі — ВРП. Якщо раніше, коли з’їзд делегував володарів мантій ще до Вищої ради юстиції, можна було спрогнозувати, хто ж опиниться в кріслі члена цього органу, то нині передбачити результати голосування було складно.

Прикметно, що кандидати до ВРП задовго до дати проведення з’їзду розпочали виборчу кампанію. Як стверджують самі претенденти, самопіаром вони не займалися. Однак випадки непрямої агітації траплялися. Так, одні служителі Феміди стали активними користувачами соціальних мереж, інші почали висвітлювати в пресі, на форумах своє бачення вирішення проблем суддів-«п’ятирічок», володарів мантій із зони проведення антитерористичної операції, фінансового забезпечення системи тощо.

Втім, як і на будь-яких виборах, не обійшлося без чорного піару. Так, громадськість створила список недоброчесних, на її думку, кандидатів до ВРП, до якого увійшло 40% загальної кількості всіх претендентів.

Як не дивно, але чорний список, напевно, мав більший вплив на вибір делегатів з’їзду, ніж результати прихованої агітації. Адже жодна особа, котра була включена до переліку недоброчесних, не стала членом ВРП. Хоча, можливо, на виборців подіяла присутність на заході людей у камуфляжі та їхня незавуальована погроза: якщо володарі мантій делегують до Ради осіб, які «не мають морального права працювати в цьому органі, то буде народний суд справедливості».

Самовисуванцям не довіряють

Як відомо, всього було 44 охочих зайняти крісла у ВРП. Таку велику кількість претендентів, як вважають експерти, могла привабити як концентрація важливих функцій у руках одного органу, так і розмір заробітної плати — майже 200 тис. грн. щомісяця.

Однак безпосередньо на з’їзді п’ятеро осіб заявили про те, що відмовляються від участі у виборах. Ще 15 претендентів (як тих, щодо яких надійшли висновки від секретаріату ВРП про невідповідність їхніх кандидатур або поданих документів вимогам закону, так і тих, до котрих не було жодних претензій) делегати не включили до бюлетеня для голосування.

До речі, потрапити до виборчого аркуша простіше було кандидатам — делегатам з’їзду: їхні прізвища до документа внесли автоматично. Самовисуванцям необхідно було ще поборотися за місце в бюлетені: спочатку їх мали підтримати мінімум 65 делегатів, а за включення до списку повинні були проголосувати щонайменше 162 особи.

Подолати такий прохідний бар’єр удалося тільки двом самовисуванцям — представниці Вищого адміністративного суду у відставці Тетяні Чумаченко та Андрію Солодкову з Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Забігаючи наперед, зауважимо: жодному з претендентів-неделегатів з’їзд не довірив представляти суддівську спільноту у ВРП.

Установлення ліміту

Відтак обирати 6-х членів Ради делегатам довелося з-поміж 24 претендентів. Але шанси на перемогу в кожного з них були різними через те, що учасники форуму вирішили застосувати квотування, хоча деякі служителі Феміди були категорично проти задіяння ліміту для кожної з юрисдикцій. Вони звертали увагу на те, що в законі не йдеться про необхідність дотримання принципу «юстиційної частки». Втім, більшість підтримала квотування.

«Нині адмін’юрисдикція не має жодного представника у складі ВРП (призначений позачерговим XII з’їздом за квотою «адміністративників» Олексій Муравйов (ВАС) пішов з ВРЮ. — Прим. ред.). В адмінсудах розглядаються найбільш гучні політичні справи, які стосуються скарг на дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Крім того, адмінсуди розглядають позови суддів щодо оскарження рішень ВККС та ВРП. Погодьтеся, ці категорії спорів досить складні, мають значний резонанс у суспільстві. Тому, на мою думку, представництво суддів адмінсудів у складі Ради є вельми доцільним», — зауважив Андрій Волков з Київського окружного адміністративного суду.

Тому адмінделегація запропонувала такий підхід до заповнення 6 вакансій у Раді: троє осіб має бути обрано від загальних судів, двоє — від адміністративних та одну — від господарських. Втім, «загальникам» така пропозиція не припала до душі. «Місцеві загальні суди теж розглядають резонансні справи», — зауважив Дмитро Мовчан з Ленінського районного суду м.Дніпропетровська та додав, що квоти — це принцип пропорційності. Оскільки «загальників» найбільше, то потрібно застосувати формулу «4—1—1».

Із цим погодилися представники господарських установ та більшість учасників форуму. Тому суддям із загальних інституцій необхідно було з 16 кандидатів обрати 4-х достойних, «адміністративникам» — одного з 6, а «господарникам» — одного з 2-х.

Проте, приймаючи рішення про застосування ліміту для кожної з юрисдикцій, володарі мантій навіть уявити собі не могли, якими будуть його наслідки.

Не з першого разу

Деякі претенденти на посади членів ВРП просили делегатів підтримати їхні кандидатури, обіцяючи працювати не 24, а 25 год. на добу або ж у разі перемоги відмовитися від участі в конкурсі до Верховного Суду. Окремі служителі Феміди переконували виборців у тому, що до Ради повинні прийти діючі законники, а не «відставники»: «Через 4 роки, коли закінчаться повноваження членів ВРП, вони мають повернутися в колектив і дивитися в очі колегам».

За результатами першого голосування вдалося визначитися лише з двома «посланцями» до Ради. Ними стали Микола Худик з Апеляційного суду м.Києва та Віктор Шапран з Київського апеляційного господарського суду. Тобто «загальники» закрили тільки одну квоту із чотирьох, у «господарників» не залишилося вакансій, а необхідної кількості голосів не набрав жоден представник адмін’юстиції (мінімум 162).

Тому учасникам форуму володарів мантій довелося організувати другий етап виборів. «Загальникам» необхідно було поставити галочки навпроти прізвищ трьох із шести осіб, унесених до бюлетеня, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. «Адміністративники» обирали одного з-поміж двох — судді ВАС у відставці Михайла Цуркана та його колеги Тетяни Стрелець.

Однак і це волевиявлення не поставило крапки у заповненні вільних посад у Раді. За квотою загальних установ пройшли Ігор Артеменко з Апеляційного суду Одеської області та Андрій Овсієнко з Апеляційного суду Волинської області. Представникам адмін’юстиції знову не пощастило. М.Цуркан та Т.Стрелець отримали майже однакову кількість голосів: 138 та 149 відповідно.

Патова ситуація

Одні делегати наполягали на проведенні другого повторного голосування, інші попереджали: законом не передбачений третій тур. Хтось навіть припустив: якщо один із кандидатів за адмінквотою відмовиться продовжувати боротьбу, то в бюлетені залишиться одне прізвище, що майже 100-відсотково гарантує заповнення згаданої «юстиційної частки». Проте делегату нагадали: до виборчого аркуша потрібно внести прізвища принаймні двох осіб, аби дотриматися принципу альтернативності.

«Квотуванням ми загнали себе в кут, з якого маємо вийти. Оскільки адмін’юстицію відрізали в окрему частину бюлетеня і ніхто з осіб у другому турі не набрав необхідної кількості голосів, то мусимо визнати: вибори у частині обрання членів ВРП від адмін’юрисдикції не відбулися. Що стосується кандидатів від загальних судів, то існує можливість продовжити щодо них голосування», — сказав М.Цуркан.

Утім, більшість делегатів підтримали ідею оголосити перерву в роботі з’їзду та розпочати процедуру добору кандидатів на 2 посади у ВРП заново. Тому шанс потрапити до Ради отримали не тільки нові претенденти, а й ті, кому не поталанило обратися з першого разу.

Але, ймовірно, учасники з’їзду забули про один нюанс. Законом не встановлені «юрисдикційні обмеження»: володар мантії з будь-якого суду, котрий відповідає вимогам, установленим для членів ВРП, має право взяти участь у конкурсі. Водночас незаповненою залишилася тільки квота «загальників» та «адміністративників». Як бути у випадку, якщо працювати  в Раді захоче представник господарського суду? Секретаріат ВРП не може відмовитися прийняти від нього документи, а з’їзд змушений буде включити його прізвище до бюлетеня автоматично (якщо «господарник» виявиться делегатом з’їзду). А це суперечитиме рішенню форуму про застосування квот.

Тож, очевидно, з’їзд, вдавшись до встановлення «юстиційного ліміту», не тільки загнав себе у глухий кут, а й поставив під загрозу обрання ще двох членів ВРП. Незабаром дізнаємося, як володарі мантій виплутаються з «квотних» тенет.

 

ДОВІДКА «ЗіБ»

Члени Вищої ради правосуддя, обрані позачерговим XIV з’їздом суддів

Ігор АРТЕМЕНКО 
6 вересня 1967 року 
Суддя Апеляційного суду Одеської області.

 

Андрій ОВСІЄНКО
17 жовтня 1978 року 
Суддя Апеляційного суду Волинської області.

 

Микола ХУДИК
13 грудня 1966 року
Суддя Апеляційного суду м.Києва.

 

Віктор ШАПРАН
11 січня 1968 року
Суддя Київського апеляційного господарського суду.

 

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Делегат з’їзду про очікування та критерії обрання

Олександра ВІТУШИНСЬКА,
суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області:

— Чого чекаєте від нових членів ВРП? Чи зміниться з їх появою політика Ради в прийнятті рішень?

— Знаєте, всі сподіваються, що зміниться. Це, напевно, найголовніше очікування. Тому що нині ситуація в судах дуже критична. Мова йде не тільки про суддів, у яких закінчився 5-річний строк повноважень, а й про інших законників. Чому ніхто не думає про те, яке навантаження на працюючих суддів? Всі вони живі люди, в них є сім’ї. Але через надмірне навантаження вони не бачать нічого, крім справ. Тому очікуємо, що ВРП запрацює на повну силу і та кількість матеріалів, яка зібралася в Раді за певний період часу, буде розглянута. Ми ж розуміємо, що сьогодні й на членів ВРП велике навантаження.

— Тим більше що повноважень у Ради стало більше.

— Так. Зі збільшенням кількості членів ВРП питання розглядатимуться швидше.

— За якими критеріями ви обирали членів ВРП?

— Ми з делегатами розмірковували: от якби хтось із нас був кандидатом до ВРП, на що ми звертали б увагу. Адже кажуть: як ти хочеш, щоб вчиняли з тобою, так вчиняй і сам. Особа може обіцяти щось зробити, але ж ми не знаємо, як вона вчинить у тій чи іншій ситуації. І от коли я «приміряла» на себе роль кандидата до ВРП, то думала, що, швидше за все, запевнила б: відповідально ставитимуся до роботи та вникатиму в кожен матеріал, не розглядатиму справи для годиться.

Тому, обираючи із запропонованого списку членів ВРП, орієнтувалася на те, щоб претендент був людяним. Яку посаду він не займав би, така риса має бути йому притаманна. По роботі стикалася з Миколою Худиком, знаю його особисто. Я в ньому впевнена. Це людина відповідальна. Він справжній професіонал.

— Мабуть, вам складніше було обирати членів ВРП за квотою адміністративних та господарських судів, бо рідко стикаєтеся з роботою представників цих установ?

— Так, ви праві. Було важче робити свій вибір. За професійними досягненнями, про які йдеться в довідці кандидата, важко визначати, кого обрати. Адже претендент може бути професіоналом своєї справи, але, ставши членом іншого органу, проявить себе не з найкращого боку. Якщо особа людяна, добросовісна, вона виконуватиме свої обов’язки на найкращому рівні. Незалежно від того, де працює.

Переможець про вибори та майбутню роботу

Микола ХУДИК, 
член Вищої ради правосуддя:

 

— Деякі делегати з’їзду дещо розчарувалися в членах Ради, які були обрані кілька років тому. Що робитимете для того, аби володарі мантій, які віддали за вас голоси, не пошкодували про свій вибір?

— По-перше, віддано працюватиму на засадах доброчесності. По-друге, мабуть, не завжди є достовірна інформація про роботу, завдання ВРП, умови їх виконання. ВРП — колегіальний орган. Сказати, що я зроблю саме так, а не інакше, не завжди можна. Адже рішення приймається колегіально. Я — суддя апеляційного суду, справи розглядав у складі колегії. Часом заходиш до зали засідань зі своєю думкою, а виходиш з думкою колег.

Як можна обіцяти, що буде прийняте якесь певне рішення? Колегам потрібно пояснювати об’єктивні причини прийняття рішення, чому, можливо, їхні сподівання не виправдалися. Думаю, тоді вони по-іншому ставитимуться до діяльності осіб, яких обрали до складу ВРП.

— Вас обрали за квотою загальних судів. Але ж це не означає, що ви не захищатимете права «адміністративників» та «господарників»?

— Не означає. Взагалі я був проти квот. Бо в цьому органі не повинно бути жодних квот, адже ми діємо з єдиною метою — компетентний та доброчесний суд, довіра суспільства до суду. Ми не маємо тягнути в одну чи другу юрисдикцію. Я порівняв би це з Верховною Радою: є народні депутати, в яких більше можливостей, і вони асфальтують дороги в одному виборчому окрузі. Але ж ВР — законодавчий орган, який повинен займатися прийняттям законів для всієї України, а не для окремо взятого округу. Це ж стосується й роботи ВРП. Ми не повинні говорити про певну юрисдикцію, мову необхідно вести про суди загалом. Це поділ умовний. Не знаю, ким і коли він був придуманий.

— Як можете пояснити те, що велика кількість делегатів підтримала вашу кандидатуру?

— Я не висував своєї кандидатури. Це зробив колектив суду: 64 із 65 суддів делегували мене на з’їзд і в члени ВРП. Тож, мабуть, це підтримка колективу, який у нас, так би мовити, «багатонаціональний»: в Апеляційному суді м.Києва працюють представники різних регіонів. Людей знають, підтримують.

— Яку роль має виконувати Рада?

— Вважаю, що ВРП повинна стати буфером між суспільством і судом: щоб захистити суд від будь-якого незаконного впливу чи тиску, а громадян — від недоброчесних суддів.