Закон і Бізнес


Якщо клієнт виявився аферистом,

або Чому загальнолюдські цінності можуть залишити адвоката без свідоцтва


За яких умов можливе розкриття адвокатської таємниці без згоди клієнта?

№7 (1305) 18.02—24.02.2017
Максим ЗАБЛОТНИЙ
17660

Правники мають сумний жарт, що найнебезпечнішим ворогом в їхньому житті завжди залишається клієнт. Чому? Хоча б тому, що він у виборі зброї для конфлікту (коли в стосунках раптом щось пішло не так) не обмежений професійною етикою. А от адвокат має тримати язика за зубами, дбаючи про інтереси підзахисного навіть після розриву відносин.


Ризик утратити професію

Які знаряддя допустимі в протидії вчорашньому клієнтові? Вельми показовим і корисним для відповіді на це запитання може стати дисциплінарне провадження, яке вже перейшло в стадію судового оскарження.

Близько двох років адвокат П. представляв інтереси громадянина К. в цивільній справі про стягнення коштів та в пов’язаному з нею кримінальному провадженні. Після досягнення бажаного для клієнта фінансового результату захисник дійшов висновку, що правова позиція, яка обстоювалася в судах, прокуратурі та органах досудового слідства, насправді була хибною, адже довіритель давав йому неправдиву інформацію. П. вирішив припинити подальшу співпрацю, оскільки вона суперечила його професійним інтересам та обов’язкам.

Крім підзахисного, про відмову в односторонньому порядку від виконання договору про надання правової допомоги адвокат повідомив місцеві органи прокуратури, внутрішніх справ і суд. Причому, пояснюючи причини розірвання договору, П. сказав, що в ході аналізу кримінального провадження та цивільної справи він виявив у діях клієнта ознаки злочинів, відповідальність за які передбачено ст.190 («Шахрайство») та ст.358 («Підроблення документів…») Кримінального кодексу.

Пізніше адвокат також написав до райвідділу внутрішніх справ заяву про вчинення К. кримінального правопорушення, зазначивши, що обставини, які стали йому відомі під час надання правової допомоги, «вказували на ознаки злочинної діяльності К., а саме: внесення до правоохоронних органів завідомо неправдивих відомостей, отримання ним завідомо неправосудних для нього рішень місцевого суду, що стали підставою для примусового їх виконання й отримання коштів з третіх осіб».

Дійсно клієнт увесь час використовував адвоката на темні очі чи конфлікт виник з якихось інших причин — судити важко. Втім, схоже, що саме з викладеної вище ситуації виходили дисциплінарні органи, оцінюючи його поведінку. Через порушення адвокатської таємниці місцева КДКА зупинила право П. на заняття цим видом діяльності на 6 місяців. А от Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, куди звернувся незадоволений правник, постановила (рішення від 26.05.2016 №V-009/2016), що для такого грубого порушення правил етики, яке підриває авторитет адвокатури України, покарання було надто м’яким. Тож П. взагалі втратив свідоцтво.

Де починається таємниця

У тексті рішення ВКДКА привертає увагу те, що юрист, хоча й повідомив про наявність у діях клієнта ознак конкретних злочинів, жодних роз’яснень щодо суті таких звинувачень не наводив. Очевидно, П. взагалі не відносив ці твердження до категорії таємниці — інакше пояснити його вчинки вельми складно. Не йшов же він відкрито й усвідомлено на порушення принципу конфіденційності?

«Сам факт подання адвокатом заяви (повідомлення) про вчинення його клієнтом кримінального правопорушення до правоохоронних органів із формальним твердженням та повідомленням про вчинення його клієнтом кримінального злочину в рамках справи, в якій адвокат надає адвокатський захист, свідчить про вчинення грубого одноразового порушення ПАЕ» — такого висновку дійшли в комісії, проаналізувавши норми профільного закону, правил, умов договору про надання правових послуг та матеріалів дисциплінарної справи. У рішенні також відзначено, що поширення такої інформації розцінюється як «можливе порушення адвокатської таємниці адвокатом».

Отже, дисциплінарне провадження, що буде предметом розгляду в суді, ставить вельми цікаве запитання: якою є мінімальна сукупність інформації про клієнта, що становить адвокатську таємницю?

Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ст.22) дає широке визначення: «Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату… про клієнта, а також питання, з яких клієнт… звертався до адвоката… зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Чи можна вважати письмове звинувачення клієнта в конкретних злочинах «інформацією, що стала відома адвокату... про клієнта»? Зважаючи на законодавчі принципи діяльності захисника, можна впевнено говорити про те, що одним з головних критеріїв віднесення інформації до адвокатської таємниці є воля самого клієнта, формалізована в договорі про надання правової допомоги. І мінімальним обсягом адвокатської таємниці можуть стати навіть прізвище, ім’я та по батькові підзахисного, якщо останній не бажає розголошувати перед третіми особами факту користування послугами певного правника.

Клієнт понад усе! Втім, не завжди

Інтереси клієнта взагалі червоною ниткою проходять крізь більшість статей профільного закону. Тому адвокату прямо заборонено (ч.2 ст.21) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта. Чи шкодить інтересам останнього формальна (читай: голослівна) заява про злочин, який скоїв клієнт, але з приводу обставин яких адвокат апріорі не може бути згодом допитаний?

Убачається, що такий документ відповідно до положень гл.4 Кримінального процесуального кодексу сам собою підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню в рамках кримінального провадження, а саме — винуватість особи у вчиненні правопорушення. І ця заява може стати останньою краплею в сукупності зібраних доказів, що дасть можливість говорити про їх достатність і необхідний взаємозв’язок для прийняття судом остаточного процесуального рішення не на користь клієнта.

Через домінування власних інтересів саме підзахисний визначає момент, коли інформація або документи можуть утратити статус адвокатської таємниці. Із цього правила є два винятки:

• дисциплінарне провадження (у разі пред’явлення клієнтом вимог до свого захисника у зв’язку з адвокатською діяльністю останній звільняється від обов’язку збереження таємниці в межах, необхідних для захисту);

• боротьба з відмиванням доходів (подання Держфінмоніторингу інформації в рамках спеціального закону).

Допомоги без довіри не буває

Проте як бути в разі колізії норм? В аналізованому випадку ВКДКА довелося окремо оцінювати баланс між обов’язком адвоката захищати інтереси клієнта та обов’язком громадянина повідомити про скоєння злочину правоохоронні органи. Очевидно, що юрист теж посилався на цей обов’язок, адже йшлося про протиправні, на його думку, вчинки клієнта, в тому числі завдяки правовій допомозі. Судячи з рішення, адвокат не переконав членів комісії в тому, що звернення в правоохоронні органи із заявою про правопорушення клієнта було необхідним способом захисту його діяльності.

Втім, бувають і набагато складніші випадки, коли, наприклад, правник дізнається, що клієнт готує злочин і цьому можна запобігти. Або злочин триває і є можливість зменшити шкоду від нього... Повинен професіонал у такому випадку зберігати в таємниці одержану інформацію чи може повідомити правоохоронні органи? З подібними питаннями, неприємними з огляду на загальнолюдські цінності (але цілком нормальними з професійної точки зору), рано чи пізно стикається майже кожен адвокат.

Це усвідомлений ризик, на який іде людина, обираючи професію. Такого роду питання, що на межі етики та кримінального права, неодноразово обговорювались у професійних і наукових колах. І більшість схиляється в бік абсолютизації адвокатської таємниці, яка покладена в основу довіри до правника. Ця таємниця не лише  забезпечує незалежність адвокатури, а й зумовлює можливість і необхідність її існування як інституту, що покликаний забезпечувати реалізацію однієї з конституційних гарантій — надання професійної правової допомоги в Україні.

Проте остаточні відповіді на поставлені запитання ми отримаємо, швидше за все, ще нескоро. Нині справа перебуває на розгляді в Харківському окружному адміністративному суді, чергове засідання якого відбудеться на початку березня. Зважаючи на позиції сторін, можна прогнозувати, що остаточні відповіді ми отримаємо тільки у Верховному Суді.

 

ДО ТЕМИ

Франсуа-Етьєн МОЛЛО 
(1794—1870), адвокат, автор правил адвокатської професії у Франції:

«Що стало б з інститутом захисту, якби підсудний не був упевнений в тому, що відверта розмова із захисником не буде обернена проти нього? Хто взагалі стане радитися з адвокатом, не маючи впевненості в тому, що таємниці його життя не будуть викриті? Хто, нарешті, погодився б уступити до лав адвокатів, якби правосуддя вимагало від них, усупереч обов’язку совісті, розкривати довірені їм таємниці?»

 

КОМЕНТАР «ЗіБ»

Володимир КЛОЧКОВ, 
адвокат, голова комітету захисту професійних прав та гарантій адвокатської діяльності Асоціації адвокатів України:

— Чесність у відносинах «клієнт — адвокат» є необхідною складовою ефективного вирішення правової проблеми та передумовою успіху у справі. Втім, з різних причин, у тому числі корисливих, іноді клієнти щось замовчують або навіть уводять захисника в оману. Тому, коли адвокат прийняв справу такого клієнта й у ході роботи виявив приховані від нього факти, він має повне моральне та юридичне право відмовитися від подальшого ведення справи. Відповідні норми закріплені в ст.28 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ст.33 Правил адвокатської етики.

Проте кожний випадок відмови адвоката від подальшої роботи з клієнтом є надзвичайною подією, очевидно, незапланованою і вкрай неприємною. Алгоритм дій у такому разі, виписаний в законі, передбачає потребу мінімізації витрат і збитків для клієнта. Водночас адвокатові необхідно уникнути репутаційних втрат, загрози позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю, яка дійсно іноді постає через дії ображеного клієнта.

Саме тому принцип конфіденційності в стосунках із клієнтом має бути дотриманий за будь-яку ціну, навіть після розірвання договору. Із цього приводу влучно висловився Комітет міністрів Ради Європи у своїх рекомендаціях від 25.10.2000 про свободу здійснення професійних обов’язків. Він зазначив, що слід удаватися до всіх необхідних дій, спрямованих на належне забезпечення конфіденційного характеру взаємин між адвокатом і його клієнтом (п.6 принципу І). Адвокати мають дотримуватися професійної таємниці відповідно до національного законодавства, внутрішніх нормативних актів і професійних стандартів. Будь-яке недотримання професійної таємниці без відповідної згоди клієнта має бути належно покаране (п.2 принципу ІІІ).