Інтелектуальна власність і шизофренія

Урядовці шукають, кому підпорядкувати регуляторний орган з питань авторського права, але забувають про патентних повірених

У Мінекономіки триває підготовка законопроекту «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні». Акт може мати ключове значення для діяльності патентних повірених та системи захисту авторського права. Тим більші ризики виникають через недоліки ініціативи та помилки її авторів.

Шлях самостійності

Поміж книг, які я привіз 1995 року зі США після 3-місячного стажування, була й одна, в якій писалося: «Вивчення копірайту нагадує собою вивчення шизофренії». Українською «копірайт» — це авторське право.

У галузі інтелектуальної власності я не новачок, тому вважаю шизофренією чергові спроби проголошеного реформування охорони інтелектуальної власності в Україні. Адже створюється лише ілюзія реформи.

Волею долі в 1992 році я опинився на посаді начальника управління економіки промислової власності Держпатенту. З тих часів це відомство кілька разів змінювало назву й підпорядкованість. Нині в парламенті зареєстровано проект, яким пропонується створити «національний орган інтелектуальної власності України». Вже сама назва викликає зауваження, адже значно доречнішим було б назвати таку інституцію агентством, як прийнято в західних країнах.

У процесі підготовки документа триває підкилимна боротьба щодо підпорядкування цього органу. Наразі сферу інтелектуальної власності мають намір передати у відання Міністерству економічного розвитку. Водночас ця сфера стосується переважно юридичної діяльності, тому її пов’язання з Міністерством юстиції ще можна було б зрозуміти, а ось із підпорядкуванням Мінекономрозвитку — аж ніяк. Це все одно, що вважати Мінекономрозвитку дотичним консерваторії. Проте і музикою, і інтелектуальною власністю мають керувати фахівці.

Нова інституція повинна бути абсолютно самостійною, максимально технократичною, аполітичною та повністю незалежною від політиків чи громадських структур. Її мають очолювати не випадкові люди, а фахівці з відповідною освітою та достатнім рівнем знання англійської мови.

Керівництво нового органу слід обирати таємним голосуванням у рамках конкурсу. Здається, патентні повірені на нинішньому етапі є найоптимальнішим в Україні середовищем для голосування. Це не випадкові люди. Вони чітко знають, хто є хто. До того ж конкурують між собою, а тому якийсь упереджений спільний наступ на підрив охорони інтелектуальної власності відкидається.

Вони вболівають за якісну охорону інтелектуальної власності саме тому, що це їхній хліб.

Нині в Україні патентних повірених — близько півтисячі, і така значна кількість є гарантією того, що натиснути на всіх ніхто не зможе.

До виборів керівництва органу слід допускати патентних повірених, які мають щонайменше 2—3 роки досвіду діяльності. Така пересторога є слушною для протидії напливу недостатньо досвідчених представників професії перед черговими виборами керівництва.

Зовсім необов’язково, щоб воно було з патентних повірених — чинних чи колишніх. Доречно застосовувати рейтингове голосування: перше місце — посада голови, друге — першого заступника, третє — заступника. Результати рейтингу можуть використовуватись у майбутньому для заповнення можливих вакансій. Термін перебування на посаді варто встановити в межах 3—5 років з дозволом переобрання ще на один термін.

На моє переконання, при Національній агенції інтелектуальної власності повинна діяти наглядова рада. Очільником її за посадою мусить бути голова парламентського Комітету з питань правової політики (або хтось із його заступників). Перший заступник голови — міністр Кабінету Міністрів (або особа, делегована ним). Заступники — представник Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук і посланець від Інституту законодавства Верховної Ради. По одному представнику мають делегувати окремі державні інституції та видання.

Вбачається, що керівництву органу та іншим його посадовцям на час їх роботи в інституції та ще принаймні на рік після цього слід заборонити подавати заявки на об’єкти промислової власності, що одержують правову охорону. Авторського права на літературні, художні та наукові твори їх не можна позбавляти, бо воно виникає автоматично після написання таких.

Крім цього, очільники структури та інші її посадові особи тимчасово мають припиняти діяльність повірених.

Професійні зобов’язання

Слід ще раз уважно вивчити вимоги до патентних повірених у передових країнах та практику діяльності таких осіб. Доречно викинути геть критерії, які з’явилися ще тоді, коли про Інтернет та інші засоби комунікації ніхто не чув. Повірений — це не політичний діяч і не державний службовець, тому ценз осілості чи громадянства потрібно застосовувати розумно.

Також варто передбачити, що представники цієї професії можуть бути найманими особами та підприємцями. У першому випадку вони отримують платню від своїх роботодавців відповідно до трудового законодавства, а в другому — доходи, які самостійно зароблять. Крім цього, не завадило б установити, що патентні повірені можуть бути одночасно як найманими працівниками, так і підприємцями. Оподаткування їх відбуватиметься з урахуванням цих обставин. Не слід забороняти повіреним займатися й бізнесом, який не шкодить професійній діяльності. Чому повірений та його сім’я мусять голодувати впродовж періодів, коли в нього відсутні замовлення клієнтів на його послуги у сфері інтелектуальної власності?

Доцільно передбачити переатестацію, але тільки для неактивних повірених. Тих фахівців, які постійно виконують свої обов’язки, не варто переатестовувати. Вони й так у формі.

Крім цього, не слід усіх повірених поголовно заганяти в асоціацію, як визначено проектом. Це не колгосп, членство в ній має бути добровільним.

Не зайве подивитись і на судові аспекти розгляду спорів з питань інтелектуальної власності. Не можна допустити, щоб, наприклад, по розв’язання спору про використання двома підприємцями товарного знака на ужгородському базарі вони їхали до Києва. Мовчать наші реформатори і про медіацію.

Водночас законодавцю не слід упадати у відчай від надуманих проблем. Приміром, парламентарі стверджують, що проблеми виникають через відсутність формулювання про державну політику у сфері охорони інтелектуальної власності. Проте кого, крім чиновників, непокоїть відсутність таких тез?

Упевнений, що такого немає в США, але ж там є захист інтелектуальної власності, якому ми можемо лише заздрити. В Ізраїлі, як країні майже континентальної системи права, відсутня конституція як така, але ж верховенство права там на належному рівні. Таким чином, Україні є з кого брати приклад. На жаль, це роблять надто рідко.