Суддя ДнОАС у відставці Сергій Риб’янець:

«Недостатньо говорити про практику Євросуду, її необхідно застосовувати»

«ЗіБ» вдалося поспілкуватися з одним зі служителів Феміди, який потрапив до рейтингу тих, хто вдало застосовує у своїй практиці ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, — суддею Апеляційного суду Дніпропетровської області у відставці Сергієм РИБ’ЯНЦЕМ. Він розповів, чи була для нього відзнака Української Гельсінської спілки з прав людини несподіванкою. Також суддя поділився думками щодо того, як боротися з формальним застосуванням положень конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

«Висока оцінка судових рішень дає нам наснагу більш якісно та виважено підходити до своєї професії»

— Сергію Анатолійовичу, в минулому році вперше був складений рейтинг «Precedent UA—2015». Тоді Апеляційний суд Дніпропетровської області не потрапив до цього списку. У цьому році в рейтингу опинилося аж троє суддів установи. На вашу думку, із чим це пов’язано?

— Таку тенденцію пояснити не можу. Можу тільки сказати: судді Апеляційного суду Дніпропетровської області завжди роблять все для забезпечення якісного та своєчасного розгляду справ, прийняття обґрунтованих, об’єктивних рішень. Дослідження якості судових рішень, їх значимості в питанні забезпечення прав та свобод людини має право на життя.

На жаль, останнім часом звертається багато уваги на негативні явища, які відбуваються в судовій системі. Про них часто говорять у пресі, на телебаченні. Водночас є й позитивні зрушення, які помічає суспільство. А це дуже важливий сигнал для нас, суддів. Адже увага до судової влади, висока оцінка судових рішень дають нам наснагу більш якісно та виважено підходити до своєї професії як такої, що забезпечує дотримання принципу верховенства права.

— Особисто для вас опинитися в «десятці» суддів, які найбільш вдало застосовують рішення ЄСПЛ, ухвалені за ст.5 (право на свободу) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було несподіванкою?

— Я вперше потрапив у таку номінацію. Пишаюся цим. Часто у професійному житті суддя зустрічається з негативними явищами. Бо йому доводиться бути учасником публічного обговорення прийнятих ним же рішень: під час перегляду у вищих інстанціях та під час розгляду скарг визначених законом органів. Тому позитивна оцінка роботи радує.

«Визріває необхідність бачити в роботі суддів не тільки погане, а й хороше»

— Мабуть, зараз судді більше звикли до того, що їх включають до антирейтингів…

— Так. Як бачимо, журналісти та громадськість оцінюють діяльність судової влади з негативного боку. Може, це й потрібно. Але, як я згадував вище, сьогодні визріває необхідність бачити в роботі суддів не тільки погане, а й хороше. Це зовсім не означає, що ставлення до суддів було негативним і враз стало позитивним. Ні, так миттєво все змінитися не може. Але кроки вперед є.

У нас діє романо-германська система права. Суспільство вже звикло до неї. Судовий прецедент, характерний для англо-саксонської системи права, не надто сприймався. Але коли новим Кримінальним процесуальним кодексом була надана можливість застосування прецедентного права, це спонукало суддів до системного підходу до забезпечення прав та свобод людини, як того вимагає ст.5 конвенції.

Ми звикли до ось чого: якщо особа скоїла той чи інший злочин, то має бути засуджена до певного строку покарання. Але кожна людина перебуває в різних обставинах при скоєнні однієї категорії діянь, які можуть бути визначені судом як такі, що мають ознаки злочину.

Тому дуже важлива оцінка особистості на тлі її прав і свобод, які гарантуються ст.29 Конституції. Суддя визначає, як у тій чи іншій ситуації можна застосувати право до конкретної особи. І тоді принцип верховенства права може спонукати суддю до того, щоб перейти від визначеного законом покарання до використання прецеденту. Водночас суддя в рішенні має аргументувати, чому він вважає, що саме до цієї особи потрібно застосувати конкретні правові норми.

Принцип верховенства права передбачає: суддя, приймаючи рішення та призначаючи особі покарання, повинен бачити її існування після призначеного покарання. Це для того, щоб особа мала змогу виправитися, не стала втраченою для суспільства. Тобто принцип верховенства права дає можливість судді аналізувати своє рішення з огляду на майбутнє.

— До списку переможців потрапили й двоє ваших колег — Олена Кононенко та Роман Мудрецький. Це пов’язано з тим, що ви найчастіше з ними колегіально розглядали справи?

— Дійсно, більшість справ в апеляційній інстанції розглядається колегією у складі трьох суддів. Тому, мабуть, ми всі троє із цих причин і потрапили до рейтингу. Та хотів би звернути увагу на те, що колегія — це цілісний суддівський організм, головним завданням якого є знаходження консенсусу для прийняття неупередженого, законного та обґрунтованого рішення. До того ж обов’язково має бути забезпечений принцип рівності думок усіх членів колегії.

Вирішення долі людини — це емоційно дуже важко. Кожен суддя через себе пропускає всі обставини справи, які досліджуються в судовому засіданні. А потім, керуючись внутрішнім переконанням, спираючись на власний досвід, приймає відповідне рішення. Під час колегіального розгляду справи процес прийняття рішення набагато складніший.

«Те, що суддя формально застосовує практику ЄСПЛ, є неповагою до європейського законодавства»

— Як часто в рішеннях посилаєтеся на практику ЄСПЛ?

— Завжди питання прав і свобод людини є об’єктом аналізу судді при прийнятті рішення. Судді повинні не задовольняти чиїсь інтереси, а забезпечувати дотримання принципу верховенства права.

— Нині спостерігається тенденція не тільки до вдалого застосування практики Євросуду, а й, так би мовити, до «штучного»: судді вдаються до звичайного цитування рішень установи. Як боротися із цим явищем?

— Погоджуюся, така тенденція є. Вважаю, що в першу чергу це питання професійної підготовки судді, підвищення його кваліфікації. Те, що суддя формально застосовує практику ЄСПЛ, є неповагою до європейського законодавства.

— То суддя умисно це робить?

— Чи передбачено під час формування штату суду, що психолог має, наприклад, сказати: «Ось цей суддя колективу не підійде, він войовничо налаштований, через це часто виникатимуть конфліктні ситуації»?

— Ні, такого немає.

— Так і не визначено, хто має стежити за тим, формально чи ні суддя застосовує практику Євросуду. Керівник суду не має права сказати судді, запитати в нього, чому він так вчиняє. Апеляційна інстанція, якщо певне рішення було предметом її розгляду, може звернути увагу на цю проблему. Але зараз суд не може відреагувати на виявлені під час судового розгляду порушення (окремі ухвали існували в кримінальному судочинстві до набрання чинності новим КПК).

Можна через відповідні органи запропонувати суддям пройти підвищення кваліфікації у Національній школі суддів. Але й тут потрібно бути обережним. Якщо суддя дізнається, що десь між кимось була розмова про необхідність підвищення його кваліфікації, може сказати: «На мене тиснуть».

— Як часто доводилося скасовувати ухвали місцевих судів про застосування запобіжного заходу?

— Не можу сказати, що в більшості випадків. Але якщо були порушення прав та свобод людини, то неодмінно скасовувалися.

— Тобто ви оцінюєте їх через призму рішень ЄСПЛ?

— Тільки так. Ми є тією інстанцією, яка не повинна допустити порушення прав і свобод особи судами першої інстанції, а в подальшому — і звернення до Євросуду. Бо такі звернення принижують і знижують рейтинг України як правової держави. Нині недостатньо говорити про практику ЄСПЛ, її необхідно застосовувати.