Закон і Бізнес


Голова ВС у 2002–2006 рр. Василь Маляренко:

«За рік коридори у ВС знову будуть заставлені шафами, заваленими великою кількістю справ»


Василь Маляренко: «І адвокат, і науковець можуть стати суддями ВС. Але спочатку вони повинні пропрацювати хоча б в одній нижчій судовій ланці»

№1 (1299) 01.01—13.01.2017
МАРИНА БОЙКО
743815

Українська Феміда не повинна сліпо наслідувати всі європейські стандарти. Адже запровадження чужих правил у вітчизняній судовій системі може призвести до того, що вона не зможе повноцінно виконувати свої обов’язки. Так вважає Голова Верховного Суду у 2002—2006 роках Василь МАЛЯРЕНКО, який пропрацював у цій установі майже 30 років. Також він поділився із «ЗіБ» думками з приводу того, через що можуть виникнути суперечки у новому ВС та чому адвокатів та науковців небажано відразу пускати до найвищого судового органу.


«Для певної категорії осіб чим нікчемніший суддя, тим краще»

— Василю Тимофійовичу, як вважаєте, якими будуть наслідки змін у судовій системі, котрі провели реформатори?

— Не називайте їх реформаторами! Реформатори покликані працювати для покращення життя. Людину ж, яка запроваджує зміни, котрі призводять тільки до погіршення, не можна назвати реформатором. Вона по-іншому називається.

— Шкідник?

— Так теж не можна сказати. Бо, можливо, особа не знає особливостей системи, в якій проводить ці зміни. От бажання щось змінити в неї є, однак наслідки вона не прогнозує. Часто представники влади, журналісти говорять про реформування судової системи, на жаль, не завжди замислюючись над змістом слова «реформування». А для того, щоб його зрозуміти, достатньо застосувати аналогію з термінами з інших сфер та усвідомити, що «ре» означає покращення, відновлення, оживлення тощо. Наприклад, реанімація, реабілітація, рекультивація, реконструкція і так далі.

Тобто реформування судочинства — це формування системи в іншому, більш якісному вигляді, більш людянішої та справедливої, відкритої, доступної та надійної. Чи можна вважати, що ті зміни, які запроваджені в Україні на конституційному та законодавчому рівнях, привели або ж можуть привести в майбутньому до таких позитивних наслідків? Чи варто сподіватися, що такі наслідки можуть настати, якщо зміни в законодавстві проведені не тільки без грунтовного та глибинного вивчення проблематики судової системи, а й взагалі без будь-якого вивчення — на хвилі копіювання чужих стандартів? Чи можливо провести якісні зміни в судочинстві лише шляхом заміни одних людей на інших, без серйозних фінансових вливань у систему на оснащення судів, ремонт та будівництво приміщень, без запровадження мирового суду, відновного правосуддя, надійного виконання судових рішень?

— Багато питань виникає. І вже сьогодні ми бачимо  певні результати таких змін.

— Так, звернімося до цифр, які точно проілюструють ситуацію. За даними державних органів влади, на підконтрольній Україні території станом на 1 жовтня 2016 р. налічувалося 675 судів усіх спеціалізацій та рівнів. 8 з них не функціонують у зв’язку з відсутністю суддів. У 71 установі тільки по одному судді мають право виконувати свої повноваження, а в 124 — по двоє. Тобто 203 суди, а це майже третина установ, фактично паралізовані. Громадяни 203 районів у державі позбавлені конституційного права на правосуддя. 118 судів укомплектовані кадрами тільки на 40% і повноцінно здійснювати правосуддя також не можуть.

На межі паралічу роботи опинився Верховний та вищі спеціалізовані суди. Це такі результати першого етапу реалізації змін, унесених до Конституції та законів.

Факт тривалого нефункціонування такої великої кількості судів може коштувати Україні дуже дорого, якщо люди будуть масово скаржитися до Європейського суду з прав людини. Але, судячи з усього, в нашій державі це мало кого хвилює.

Через постійне шельмування, дискредитацію та невизначеність подальшої долі із судової системи звільнилося приблизно 1500 суддів. Загальна кількість вакантних посад суддів — понад 2000. Крім того, майже в 1000 осіб закінчився 5-річний термін повноважень. Значна кількість заяв суддів щодо звільнення з посад ще не розглянута.

Проте якщо звільниться ще стільки ж суддів або й більше, то хвилюватися доведеться. Бо, як і хірурга, суддю потрібно довго навчати та тренувати. Одного лише диплома тут замало. Хоча як сказати… Для певної категорії осіб чим нікчемніший суддя, тим краще. Але чи краще це буде для мільйонів громадян? На жаль, про це теж мало хто думає.

— Ви торкнулися теми суддів-«п’ятирічок». Нині дехто з політиків називає їх «суддями Януковича»…

— Не можна суддю до когось прив’язувати. Суддю призначала на посаду держава, а не конкретна людина. Цей суддя присягав на служіння державі, народові, а не певній особі. Не можна звільняти суддю, катувати його тільки за те, що він був призначений за часів правління якогось президента, прем’єра чи іншого посадовця.

«Трирівнева система правосуддя успішна та ефективна там, де до касаційної інстанції справи надходять у виняткових випадках»

— У законодавця була ідея перейти від чотири- до триланкової судової системи. Що ж ми бачимо нині: буде 4 касаційні суди, над ними — Велика палата…

— Це не касаційні суди, а ВС.

— Так, ВС, але в його складі касаційні суди.

— Це якась химера.

— То у світі такого немає?

— Немає такого, щоб у складі ВС були ще й свої суди. Це якась абракадабра. Україна давно дивує світ різними новаціями. Можливо, тому вона й перебуває у хвості світової цивілізації. Відбувається відверте ігнорування прав, свобод та інтересів людини. Триланкова система — це перша, апеляційна та касаційна інстанції. Для багатьох успішних країн це класична форма правосуддя. Але необхідно підкреслити та наголосити: саме для успішних країн. Для тих, в яких сталі порядки, велика повага до закону й законності, в яких закони не змінюються щорічно чи щомісячно та виписані так, що неможливо допустити подвійного, а іноді й потрійного тлумачення. Така форма правосуддя властива для країн, в котрих, як правило, суди керуються прецедентним правом, а кожний прецедент будь-якій особі нескладно знайти в базі рішень.

Трирівнева система правосуддя успішна та ефективна там, де досвідчені та високоморальні судді, прокурори та адвокати, де перша інстанція працює майже безпомилково, а апеляційна — бездоганно, де до касаційної інстанції справи надходять у виняткових випадках. На жаль, нічого цього в Україні немає.

Якщо звернутися до особливостей розвитку нашого краю, то не випадково протягом майже 30 останніх років існування радянської влади в СРСР було 6 судових інстанцій. Незважаючи на це, шоста судова інстанція, а саме — Пленум Верховного Суду Союзу РСР, безкінечно виправляла помилки, допущені судами нижчих інстанцій.

Тому нині неважко уявити, скільки незаконних судових рішень буде виконуватися. Тим більше що відповідно до законодавства виправити помилку, виявлену в судовому рішенні, яке набрало законної сили, майже неможливо (за винятком випадків нововиявлених обставин).

«Структура ВС є завідомо суперечливою та нежиттєздатною»

— На вашу думку, що сьогодні відбувається з найвищим судовим органом судової влади?

— З урахуванням того, що ВС я віддав 26 років свого життя і, можна сказати, зріднився з ним, особливо боляче дивитися, як його ламають через коліно.

У кожній державі ВС — це генеральний штаб судової системи, її мозковий центр. Саме він намагається утримувати єдність судової практики та єдину законність у державі. Це один із головних елементів фундаменту держави. Як не можна виграти війну без досвідченого, ефективного генерального штабу, так не можна забезпечити надійність судової системи без авторитетного ВС. У кожній успішній країні до нього ставляться з великою пошаною і не намагаються розвалити. Бо розвал суду — це розвал держави. Наш законодавець дивиться на ВС дещо інакше. Він розглядає його як рядову «контору», в якій достатньо замінити всіх людей — і робота в ній покращиться. Важко розраховувати на таке покращення.

ВС у складі 200 осіб, розташований у 5—6 приміщеннях у різних кінцях Києва, не зможе стати єдиним колективом, єдиним організмом. Він буде слабо контрольованим  і не дуже дисциплінованим. Буде 4 чи навіть 5 «контор», які ворогуватимуть між собою. Це неминуче. Тобто структура ВС є завідомо суперечливою та нежиттєздатною.

ВС будуть роздирати постійні суперечки з приводу того, представник якої спеціалізації має бути Головою ВС, хто повинен потрапити до складу «елітної двадцятки», як мають розподілятися кошти на оснащення та ремонт приміщень тощо. Адже в кожного з касаційних судів стан приміщень різний: одним знадобиться більше грошей на це, другим — менше. Водночас кожен може думати, що саме його суд, а не якийсь інший, потребує більших фінансових вливань.

— Які ж суперечки можуть виникнути під час обрання Голови ВС? Адже в кожному з касаційних судів буде свій керівник, тому, напевно, адміністративних посад має вистачити всім.

— Голова касаційного суду не буде мати тих прав, авторитету, які матиме Голова ВС. Суперечки виникатимуть стосовно того, представник якої юрисдикції буде Головою ВС. Кожен захоче мати свою людину в керівництві. Це буде важка боротьба. Я таку боротьбу пам’ятаю, коли сам обирався Головою ВС. Всі палати воювали одна з одною за те, щоб їх представник був у керівництві.

— Хіба мало значення, представник якої юрисдикції очолить ВС?

— Вважалося, що до палати буде більш лояльне ставлення, увага більша приділятиметься, якщо її представник стане Головою. Безперечно, виникатимуть суперечки, хто має потрапити до «двадцятки обраних».

— До речі, на вашу думку, чи зможуть 20 суддів з різних юрисдикцій забезпечувати єдність практики?

— І це теж питання: чи зможе «двадцятка» вирішувати спори, в яких три чверті її складу некомпетентні. «Криміналісти» вирішуватимуть цивільну справу, «господарники» — кримінальну. Це якийсь нонсенс. Від цього покращення не буде, тільки погіршення. Надійної єдності практики теж не буде.

— Що ж зробити, щоб уніфікувати практику?

— Це, мабуть, питання не до мене. Багато пропозицій уноситься, але ж хто нас чує.

— Тобто вважаєте, що при підготовці змін суддів знову не почули?

— Суддів ніхто не слухає й не чує. Саме тому, як правило, звільняються ті судді, які мають право на відставку, хоча могли б ще працювати 10 і більше років. Тобто звільняються найбільш досвідчені, авторитетні судді, які мали б передавати свої знання, багаторічний досвід молодим суддям.

«Хоч-не-хоч, а кількість суддів у ВС доведеться збільшувати і до 300, і, можливо, до 400 осіб»

— Яке ваше ставлення до того, що адвокатам та науковцям дозволили ставати суддями ВС?

— Це абсолютно ненормально. Звичайно, і адвокат, і науковець можуть стати суддями ВС. Але спочатку вони повинні пропрацювати хоча б в одній нижчій судовій ланці. Уявіть собі ситуацію, коли великого професора медицини, який не проводив операцій, направляють в найголовнішу клініку. Йому дають інструмент і кажуть оперувати. Що буде? Страшна річ. Так само і з ВС.

Варто звернути увагу й на таку деталь: є люди, які можуть багато знати, але не мають уявлення, як це робитимуть, утілюватимуть у життя. У моїй практиці був такий випадок. Я рік з гаком пропрацював суддею в Кадіївському міському суді Луганської області, потім став суддею Луганського обласного суду. А на моє місце в Кадіївському міськсуді обрали іншу людину, яка уміла багато і гарно говорити. І от за рік роботи через відсутність сміливості він не зміг постановити жодного рішення. Його звільнили. Але ж скільки негативу за рік він створив?

Не можна відразу доручати людині робити те, що вона не спробувала робити поступово — крок за кроком. Тому вважаю, що до ВС повинні приходити тільки судді, які мають досвід суддівської роботи і вміють приймати рішення.

Крім того, суддя ВС — свого роду вчитель, який повинен своїми рішеннями подавати приклад. Який приклад може подати людина, яка сама ніколи не приймала рішень? Хто до нього буде прислухатися?

— То навіщо ж було передбачати для адвокатів і науковців право ставати суддями ВС?

— Напевно, мета одна — привести до найвищого судового органу своїх людей.

— На вашу думку, чи зможе ВС упоратися з кількістю справ, які надходитимуть на його розгляд?

— Нині за штатним розписом у Верховному та трьох вищих спеціалізованих судах 375 суддів. Тоді, коли майже всі вакансії були заповнені, навантаження на кожного суддю було досить велике. Сподівання на те, що з обсягом роботи, яку виконували ці судді, зможуть упоратися 200 осіб, марні. Важко збагнути логіку людей, які на це надіються.

Крім того, потрібно бути оптимістом і враховувати, що Україна не завжди буде у важкому становищі. Після кожної темної ночі завжди настає світлий день. Прийде цей день і в Україну. Підніметься економіка, оживе суспільне життя. Судових справ буде набагато більше, ніж сьогодні. Хоч-не-хоч, а кількість суддів у ВС доведеться збільшувати і до 300, і, можливо, до 400 осіб. От побачите. І ВС буде схожий на химеру.

Розповім історію. Одного разу на засіданні Пленуму ВС України в складі 70 суддів був присутній суддя Федерального суду США Богдан Футей. Він звик до того, що у ВС США, як правило, працює 9–10 суддів-мудреців. Вони, розуміючи один одного з півслова, приймають спільне рішення, перекинувшись інколи 2—3 фразами. Аналогічні верховні суди й у більшості успішних країн.

Отже, на засіданні Пленуму ВС України Б.Футей, побачивши, як майже кожен із суддів хотів, як казала героїня однієї з п’єс Антона Чехова, «свою ученость показать и потому говорил непонятно», зауважив: «Це не суд, це якась конференція».

А тепер уявімо суд із 200 чи більше суддів. Це вже буде не тільки не суд і навіть не конференція, а курултай.

— Кандидатів на посади до ВС перевірятимуть на доброчесність. Чи буде така «ревізія» ефективною та дієвою?

— Перевіряти, звичайно, потрібно. Тут сумнівів немає. Бо не можна, щоб у суд приходили психічно хворі люди, бандити, відверті негідники. Але ж як це перевіряти? Не думайте, що це можна зробити шляхом прийняття екзамену на знання певних норм закону.

— Буде співбесіда з претендентами.

— Тоді інтерв’юером повинна бути досвідчена, мудра, високоморальна людина. Якщо вона досвідчена, але не високоморальна, не сподівайтеся, що отримаєте позитивний результат.

— Думаєте, Вища кваліфікаційна комісія суддів спроможна відібрати найкращих?

— У складі ВККС достойні люди. Я багатьох із них знаю. Сподіваюся, вони оберуть гідних кандидатів. У будь-якому разі не помічав за членами ВККС, щоб вони робили якісь негативі кроки. Я їм довіряю.

«Концентрація під правовим дахом ВС усіх судів — це величезна помилка»

— Свого часу ВС уже опинявся в ситуації, коли справ у ньому накопичилося дуже багато.

— Так, саме у зв’язку з тим, що ВС не міг упоратися з великою кількістю справ, були створені вищі суди. Вищий адміністративний суд був заснований ще за моєї каденції, а Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ — уже в 2010 році. Створення вищих судів було правильним кроком, бо всі коридори у ВС були заставлені шафами зі справами, розгляд яких призначався на 3—5 років наперед. Погодьтеся, що ж це за правосуддя, коли людина повинна чекати на судове рішення роками. Саме тому концентрація під правовим дахом ВС усіх судів — це величезна помилка.

— Чому ж допустили таку помилку?

— Законодавець не може зрозуміти, що ми поки що не доросли до європейської цивілізації. Ми надзвичайно молодий етнос. Справа в тому, що французи, німці етносами стали в середині IX ст., а український етнос народився на початку XVII ст. Тобто порівняно з французами та німцями українці — мала дитина. Змушувати малу дитину робити так, як діє зріла людина, безглуздо. Ми не маємо права перебирати на себе європейські стандарти, бо вони існують для зрілих етносів. Приміряти на себе їхні стандарти — це те саме, що 5-річній дівчинці приміряти мамині туфлі та капелюха.

Якщо ми вболіваємо тільки за форму судової системи, то нехай буде 3 інстанції. А от якщо хочемо забезпечити права і свободи людей, законність, то повинні зробити стільки інстанцій, скільки треба для виправлення помилок. Хай їх буде і 5, і 6, а не 3.

— Ви сказали, що ВС виявиться нежиттєздатним. Коли настане критичний момент: робота зупиниться і судді ВС нічого не зможуть удіяти? Скільки має минути часу?

— Можливо, за рік коридори у ВС знову будуть заставлені шафами, заваленими великою кількістю справ. Це й буде той критичний момент, коли ВС скаже, що не в змозі впоратися з обсягом роботи.

— Після цього знову доведеться приймати зміни до закону?

— Так, після цього потрібно знову щось думати, щось робити...

«Варто ввести кримінальну відповідальність за намагання вплинути на суддю»

— Як ставитеся ще до однієї ідеї — укрупнення судів?

— Потрібно думати не про суд, а про населення. Чи краще буде громадянам від укрупненого суду? Звичайно, ні. Виникатиме багато труднощів. Сьогодні особі неважко дістатися до суду, бо він розташований недалеко від місця її проживання. А завтра доведеться долати 100 км чи більше. Але не кожен може це зробити через відсутність транспортного сполучення, коштів на проїзд тощо. Потрібно подивитися на життя очима простої людини: сьогодні їй доводиться нелегко, вона знову повертається до «забутих» знарядь праці: коси, серпа, печі, яку розтоплює дровами. Сьогодні все більше і більше людина опускається до рівня середньовіччя. Про яке укрупнення може йти мова?

Треба знати, що укрупнення районів здійснювалося в часи правління Микити Хрущова. Але через кілька років від цього відмовилися, бо воно не відповідало умовам життя суспільства.

— Напевно, нашій державі варто спочатку вирішити економічні проблеми. І не тільки їх. Як бути з тим, що Феміді не довіряє більшість громадян?

— Що таке довіра суспільства до суду? Є тільки ті, хто виграв справу, й ті, хто її програв. Запитайте перших: у них рівень довіри сягне чи не 100%. В іншої сторони може бути 100-відсоткова недовіра до суду. І це зрозуміло. Адже той, хто програв, ніколи не визнає своєї вини, не визнає, що не має необхідних доказів, аргументів. Така людська натура. Тому в цій ситуації звинувачують у всьому суддю.

А як запитувати про довіру людину, яка в суді ніколи не була? Що вона може сказати? Тільки те, що чує від політиків, ЗМІ. Тому я цим відсоткам не довіряю, вони не об’єктивні.

Пам’ятаєте біблійну легенду про царя Соломона і жінок, які звернулися до нього, щоб поділити дитину. Оповідь закінчується рішенням Соломона. Ніхто не думає, як події могли розвиватися далі. А могло б бути таке цілком логічне продовження: приходить жінка, яка залишилася ні з чим, додому. Що вона скаже рідним? Що була неправа? Ні, скаже, що Соломон неправильно вчинив. Вона ніколи не визнає свою неправоту. Ось у цьому суть проблеми.

Тож примітивно, коли суд оцінює сторона, яка програла справу.

— Але ж ви не виключаєте, що серед суддів є ті, хто заплямував репутацію системи?

— Не заперечую. Бо судді — теж люди. Суспільство повинне робити все, щоб суддя не був залежний від нього. Колись був я у Великій Британії в одному із судів. То там навіть коридор, по якому суддя йде з кабінету до зали судового засідання, окремий, щоб не зустрічатися поглядом зі стороною у справі. Адже навіть погляд може відіграти свою роль.

Варто ввести кримінальну відповідальність за намагання вплинути на суддю: за спілкування зацікавленої особи із суддею у справі; за те, що вона подзвонила судді, зустріла і вказує, як розглянути справу.

Спілкування має відбуватися виключно у процесуальному порядку. Якщо воно виходить за його межі, то відповідати повинен і суддя, який допустив розмову, і його співбесідник. От тоді побачите: після введення кримінальної відповідальності за намагання вплинути на суддю корупції буде менше…

— Але ж цього не зроблять, не введуть такої відповідальності.

— Не зроблять. Бо як же після цього підходити до судді з проханнями… Значить, хто не хоче?

— Напевно, представники влади.

— Це не я сказав, а ви.

— Свого часу ви очолювали комісію Конституційної асамблеї з питань правосуддя, підготували проект змін до Основного Закону. Чи суттєво вони відрізняються від тих, що в цьому році внесені до Конституції?

— Так, відрізняються. Ми не пропонували ліквідувати ВС та вищі спеціалізовані суди. Ми не пропонували змін, які могли б принести нещастя. Наші пропозиції ґрунтувалися на реаліях життя, а не на химерних ілюзіях.

— Судова система пережила багато реформ. Наслідки якої з них будуть найбільш непередбачуваними?

— Останні зміни будуть найтяжчими та принесуть найбільше проблем як для судової системи, так і для суспільства в цілому. Адже вони не зорієнтовані на життя. А чужим розумом, за чужими стандартами жити неможливо.