Радник голови ВАСУ Михайло Цуркан:

«Від того, що ВС буде створений у березні, у квітні не стане жити краще»

Якими можуть бути наслідки конституційної реформи? Як чотири касаційні суди вживатимуться під одним дахом? Ці та інші питання цікавлять не тільки володарів мантій. Про минуле Феміди, зокрема адміністративної юстиції, та про майбутнє «ЗіБ» запитав у судді Вищого адміністративного суду у відставці, радника голови ВАС Михайла Цуркана.

 «Руйнування, а потім побудова чогось нового без сутнісного наповнення абсолютно нічого не дасть»

— Михайле Івановичу, ви — справжній професіонал, не один десяток років віддали служінню Феміді, тому для багатьох було неочікуваним рішення піти у відставку. Наприклад, ваш колега Михайло Смокович уважає, що за адміністративну юстицію необхідно й далі боротися, отже, візьме участь у конкурсі до Верховного Суду. Чому ви обрали інший шлях — пішли у відставку?

— Мабуть, у нього більше сил (усміхається). Дійсно, вже майже 31 рік, як я працюю в судовій системі. 13 грудня 2003 року я та ще восьмеро осіб (у тому числі й М.Смокович) були обрані першими суддями ВАС. Ми пройшли крізь муки створення нової інституції та щиро вірили, що досягнемо поставленої мети. А нашою метою було створення не просто системи адміністративного судочинства, а автономної системи. Це мала б бути триланкова система: окружні, апеляційні суди та ВАС.

 Планувалося відібрати найкращі кадри та зробити адмінсуди надзвичайно оперативними. Тобто, за нашими підрахунками, справи, які надходили б до адмінсудів, мали перебувати в них до кількох місяців — не більше.

На жаль, у цей процес втрутилася політика. Більшість народних депутатів лобіювали (у хорошому розумінні цього слова) прийняття Кодексу адміністративного судочинства. Дехто з них не розумів, що в ньому записано: думали, що йдеться про створення судів, які розглядатимуть виключно справи про адміністративні правопорушення. Якби вони знали, що створюють, то, повірте, не зробили б цього.

Тоді творці адмін’юстиції поступилися на першому етапі заснування системи. Так, відбулося певне роздвоєння: роль місцевих адмінсудів виконували окружні адмінсуди та місцеві загальні суди як адміністративні.

ВС не міг зрозуміти, як же його із цієї системи можуть виключити, а політики не могли уявити собі, що хтось ще, крім ВС, має ставити остаточну крапку у спорі. Замість компактної, зрозумілої, чіткої та структурованої інституції побудували щось  розгалужене, що зрештою призвело до гальмування розгляду спорів, накопичення справ.

І от уявіть собі: тільки-но ми вийшли на оптимальний рівень роботи, знайшли вихід зі складних ситуацій, намітили певні плани, законодавець зробив нам сюрприз — ліквідував ВАС. Руйнування, а потім побудова чогось нового без сутнісного наповнення абсолютно нічого не дасть.

Ми сподівалися, що відбудуться сутнісні зміни. Чому? Був підготовлений проект змін до Конституції (щодо правосуддя). Венеціанська комісія надала попередній висновок щодо цього проекту. Вона сказала, що розуміє: можливо, для України було б простіше, якби існувала триланкова судова система. Але зауважила: з огляду на те, яка кількість справ нині перебуває в судах, то на певний час можна зберегти чотириланкову систему з можливістю «переформатувати» її в триланкову. При цьому комісія нагадала, аби наші реформатори не забули, що є адміністративне судочинство, яке має бути автономним.

Ось і Конституційний Суд надає висновок щодо законопроекту, в якому, зокрема, йдеться про те, що в нас зберігається чотириланкова система. Що ж робить Верховна Рада? Перед голосуванням за конституційні зміни ухвалює в новій редакції закон «Про судоустрій і статус суддів», який, по суті, мав би бути імплементаційним, і котрий врешті-решт усе ламає.

Знаєте, прагнути чогось багато років, майже дійти до мети, а потім своїми руками руйнувати те, що створив, — це не для мене. Будь ласка, будуйте нову систему. Але я не хотів пов’язувати себе з руйнуванням того, що ми розбудували за 10 з гаком років.

— Не шкода було залишати суддівську посаду?

— З одного боку, хочеш чи ні, але є професійне вигорання. А з другого — мабуть, потрібно давати дорогу молодим.

«Не впевнений у тому, що нинішні критерії оцінювання є об’єктивними»

— Ви вважаєте, що відбудеться  руйнування адмінсистеми. Чому? На вашу думку, Касаційний адмінсуд опиниться під владою ВС чи Великої палати ВС?

— Ви можете мені сказати про повноваження, які матимуть касаційні суди та Велика палата ВС?

— Ні, зараз ніхто не може відповісти на це запитання, бо ще не внесені зміни до процесуальних кодексів.

— Так. Чи можете собі уявити, як забезпеченням єдності судової практики, що є основним завданням ВС, зможе займатися цей, так би мовити, «п’ятиголовий змій»? Як він зможе дійти  спільної точки зору?

Будуть чотири незалежні чи відносно самостійні структурні одиниці та ще  надбудова над ними — Велика палата ВС. Я не розумію, для чого така структура. Здається, і творці закону цього не розуміють. До останнього моменту йшлося виключно про те, що в нас зберігається чинна судова система, але стають іншими її суть та наповнення.

Що ж сталося? Чому різко змінилися підходи до реформування  судової системи та її бачення? А річ, напевно, ось у чому.

Конкретні прізвища не буду називати, тому скажу так: один з очільників «білясудового» органу зауважив: якби судді Верховного та вищих спеціалізованих судів повели себе трохи інакше, тобто відразу пішли на кваліфікаційне оцінювання, то систему не ламали б. Якщо за цим криється намагання почистити судову систему, то так і скажіть. Для чого під гарною вивіскою приховувати справжні наміри?

Знаєте, сталося так, що після майданівських подій я виконував обов’язки голови ВАС. Саме в той період розроблявся закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». У нас відбувалися робочі зустрічі, на яких ми обговорювали питання щодо законопроекту. Я тоді сказав міністру юстиції: «Поки є суспільна вимога змін, але на заваді кардинальних перетворень стоїть Конституція, тобто потрібен час для внесення до неї змін, то створюйте паралельні суди. Ніхто ж вам не заважає це зробити».

Під створенням паралельних судів малося на увазі заснування нових. Пропонувалося оголосити конкурс і набирати суддів. А що стосується долі «старих» суддів, можна було б вчинити так: хто бажає завершити суддівську кар’єру — відправляти у відставку; хто ж має намір продовжувати працювати — відправляти на конкурс. Це було б правильно і справедливо.

«Ні, ви що! Ми наведемо порядок, і все буде добре», — така відповідь прозвучала. Нині прийшли до тієї ж ідеї, тільки зайшли до її реалізації трохи з іншого боку.

— То якби законом передбачалася не ліквідація ВАС, а наприклад, тільки необхідність проходження всіма суддями кваліфікаційного оцінювання установи, то пішли б на це?

— Запросто. Тільки варто зважати на те, яким буде підхід та мета проведення такого кваліфоцінювання. Якщо метою буде вигнати суддів, то це одна справа, а якщо — відібрати тих, хто достойний здійснювати правосуддя, то зовсім інша.

Про що йдеться. Існують об’єктивні критерії, за якими можна визначити, чи гідний суддя в подальшому займати свою посаду. Перш за все мається на увазі його робота: кількість розглянутих справ, якість розгляду, чисельність скарг (у тому числі обгрунтованих), які надійшли на нього, поведінка  в побуті тощо. Наприклад, оцінили суддю за цими критеріями і сказали: «Шановний, ви не можете бути суддею з таких-то підстав».

У нас же запропонований зворотний механізм: спочатку суддя має пройти тестування, виконати практичне завдання, написавши відповідні рішення, а вже потім оцінюється його робота.

Та судді, які працюють 20 — 30 років, своїм професійним життям довели, що можуть складати рішення. Надання переваги суб’єктивним критеріям є несправедливим щодо тих, хто добре працював.

Мені не соромно за рішення, які я приймав. У якому суді не працював би, щодо кого не виносив би рішення, сміливо можу дивитися людям у вічі.

Я чомусь не впевнений у тому, що нинішні критерії оцінювання є об’єктивними і їх застосування стане правильним шляхом для наповнення судової системи новими людьми.

— Чи правильно я зрозуміла: якби для переходу до нового ВС потрібно було пройти кваліфоцінювання і якби воно було об’єктивним, ви пішли б працювати до нього?

— Можливо. Але мені важко зрозуміти свою роль у ВС за умови існування таких підходів до його формування. Звичайно, добре, коли в систему приходять сторонні люди. Однак не уявляю такого: якщо професор медицини може тільки читати лекції, а операцій не робить, то чи буде ефективним при виконанні останніх?

«Дозволити собі творчо тлумачити закон може тільки досвідчений суддя»

— На одній із зустрічей із журналістами ви повідомили: навіть після виходу у відставку не позбавлені права взяти участь у конкурсі до Верховного чи  апеляційного судів. Яке рішення прийняли?

— Все ж таки суддівську професію, мабуть, залишу…

— Напевно, вже є  якась втома від професії?

— Та навіть не втома, а щось, мабуть, інше.. Справа в тому, що, крім як на розподіл до суду у Вінницькій області (родом я із Чернівецької), на жодну посаду ніколи не просився. Нині ж складається така ситуація, що маю начебто до когось іти і доводити, що я хороший суддя, просити: візьміть мене до ВС. Та ні. Можливо, надто високо оцінюю себе. Але, повірте, не хочеться ні в кого нічого просити. Проте, де я не був би, за суддів боротимуся, але вже не в суддівській мантії.

— До речі, як ви потрапили до ВАС?

— Коли я працював на Вінниччині, якось так сталося, що впав у око керівництву судів. Будучи молодим суддею, не боявся приймати рішення, ухвалення яких остерігалися мої колеги. Коли я працював у Тульчинському районному народному суді Вінницької області, то ще до появи закону про реа-
білітацію жертв політичних репресій приймав рішення про повернення репресованій особі збереженого в натурі приміщення. Тоді мене ледь з роботи не вигнали.

Коли працював у Гайсинському районному народному суді, один з перших (про це була ціла телепередача) прийняв рішення на користь фермера, якому колгоспники не хотіли давати землю в оренду. Тоді ще навіть не всі знали, що таке фермерство. Тобто я любив досліджувати нові теми.

Наприкінці 1990-х почав займатися питанням оскарження неправомірних рішень та дій органів державної влади. Коли формувався ВАС, про мне згадав мій вчитель Володимир Стефанюк — фундатор адмін’юстиції. Він сказав, що запрошує працювати в суді, який буде незабаром створений, але не на керівну посаду.

Я навіть не думав, що стану заступником голови ВАС. Я прийшов працювати і вважаю, що найбільше моє досягнення — рішення, які постановляв як суддя. Причому інколи всупереч думці колег.

На моє переконання, одна з основних суддівських рис — це вміння розв’язати конфлікт та вирішити спір навіть тоді, коли здається, що це неможливо зробити. Сміливість у прийнятті рішень — ось що головне для судді.

Річ у тім, що коли до тебе на засідання приходять сторони, та ще й з професійними адвокатами, то вони так гарно викладають обставини справи, законодавчі норми, що більше питань може й не виникнути. Коли ж ти вникаєш у суть конфлікту, дізнаєшся, звідки він виріс, потрібно мати неабияку сміливість, щоб його вирішити. Що стосується адмін’юстиції, то це, як кажуть, така тітка, яка може бути й злою. Чому? Тому що з формальної точки зору будь-яке рішення органу держвлади правильне. Коли вникаєш у його суть, то розумієш, чим саме порушено право громадянина. Суддя адмінсуду повинен ставити себе на місце управлінця і думати, чому він прийняв саме таке рішення, та виходити із засад судочинства, у тому числі принципу верховенства права. Але верховенство права — це такий тоненький інструмент, це навіть не скальпель, а якщо і скальпель, то лазерний. Цей принцип суддям потрібно відточувати роками.

Тому науковці та адвокати в складі нового ВС — це добре, але якщо їх буде більшість, то на певний період може виникнути колапс.

— Труднощі можуть з’явитися тому, що діючим суддям багато чому доведеться навчати адвокатів та науковців? Навіть писати рішення. Адже у них немає такої навички.

— Знаєте, мабуть, не в цьому проблема. У них будуть досвідчені помічники, вони послуговуватимуться законом, в якому визначено структуру рішення. Проте це не основне. Написати гарне рішення можна, але…

Поясню на прикладі. Зі мною у ВАС працювали судді, одні прийшли із цивільної палати, інші — з кримінальної. У них праворозуміння, правосвідомість різні. «Криміналісти» більше схиляються до імперативних підходів, вони дивляться на букву закону, а «цивілісти» шукають і дух останнього. Разом з тим судді адмінсудів повинні бути всебічно розвиненими: застосовувати імперативні підходи, тобто дивитися, щоб орган держвлади діяв так, як записано в законі. Але, оцінюю-
чи рішення суб’єктів владних повноважень, необхідно відшуковувати і дух закону, казати, чи порушено право особи тією формальною, на перший погляд, правильною відмовою.

У нас було багато таких справ, у тому числі виборчих. Наприклад, особа звертається до Центральної виборчої комісії із заявою про реєстрацію як кандидата і зробила якусь помилку. Формально людині відмовляють у реєстрації, якщо документи оформлені неправильно. Але чи вплинула така помилка на суть наміру громадянина стати кандидатом? Він хоче бути кандидатом? Хоче. То допущення помилки, яка може бути підставою для відмови в реєстрації, достатньо, аби таку відмову вчинити? ВАС, як правило, говорив, що ні.

Це питання на межі не стільки правозастосування, скільки правотворчості. Дійсно, дозволити собі творчо тлумачити закон, а суд має це робити, може тільки досвідчений суддя, який розуміє, як приймаються рішення в першій, другій інстанціях.

Знаєте, різні судді неоднаково вивчають справи, які надходять до них. Так, коли справа приходить до ВАС як до касаційного суду, в ній уже є рішення суду першої та апеляційної інстанцій. Хтось вивчає касаційну скаргу, потім переходить до рішення апеляційної інстанції, і вже насамкінець — першої.

Коли я розглядав справи, то підхід був інший. Я переглядав касаційну скаргу тільки з тією метою, аби дослідити питання дотримання її форми та змісту. А потім забував про неї. Я починав читати справу з першої сторінки: отримавши фактаж з касаційної скарги, цікавився, яке ж рішення прийняв суд першої інстанції. Прочитав, думаю: певною мірою збігається з моїм. Потім дивлюся на рішення апеляційного суду, з’ясовую, чому він вчинив трохи інакше, ніж суд першої інстанції. Прочитав — начебто теж правильно. Потім уже формую свою думку.

Тобто кожен по-різному вивчає справу, формує власну думку. Єдине, що є спільним для всіх, — творчий процес, під час якого потрібно знайти відповіді, яких немає в підручниках і які не можуть підказати навіть професори. Кожен має пропустити справу через себе.

«В усьому, що відбувається,
бачу намагання змінити суддівські кадри»

— Тобто ви вважаєте, що в науковців та адвокатів саме в цих питаннях можуть виникнути труднощі?

— Так. Якщо до ВС прийдуть визнані адвокати-професіонали, то проблем не буде. Мене турбує, що до ВС хочуть прийти адвокати (нехай вони не ображаються) другого та третього ешелону. Якщо у ВС мають намір працювати адвокати, які брали участь у розгляді справ у касаційній інстанції, котрі розуміються на проблематиці касаційного суду як суду права, а не факту, які мають знання для того, аби тлумачити закон, і не на чиюсь користь, а системно, та формувати практику, то в такому випадку труднощів не буде.

Вивчаючи досвід інших країн, в яких науковці можуть одразу набувати статусу суддів вищих судів, зрозумів, що в них інша проблема. Судді-науковці у своїй попередній роботі звикли до продукування гіпотез. Вони можуть спочатку так сприймати ідею: «Це щось незрозуміле, такого взагалі не може бути». А потім кажуть: «Слухайте, так у цій ідеї щось є», а насамкінець видають: «Це геніально».

За моїми спостереженнями, науковці можуть надати чітке аналітичне обгрунтування певного питання. Коли ж у них запитуєш: «То як правильно застосувати ту чи іншу норму?» — часто знизують плечима.

Разом з тим розумне поєднання сил представників різних професій у ВС, безумовно, матиме позитивні наслідки.

У той же час виникає запитання: чому саме адвокатам та науковцям як представникам юридичних професій дозволили бути суддями ВС? Є багато досвідчених, кваліфікованих правників, які працюють, наприклад, у банківських установах. Для адмінсудів вони — просто скарб. Так, працівники міністерств, державних відомств знають як ніхто, яким є механізм прийняття того чи іншого управлінського акта. Чому їх не допустити б до ВС? Це вже говорить про упереджене ставлення до представників інших юридичних професій.

— Ви сказали про розумне поєднання сил адвокатів, науковців та суддів у новому ВС. Що мали на увазі?

— У мене була така ідея: для створення нового ВС у «Перехідних положеннях» Конституції або ж імплементаційного закону записати певну квоту. Наприклад, у ВС має бути по 10% адвокатів, науковців, прокурорів чи інших правників, а решта — судді. І провести серед них конкурс: не один для всіх, а окремо для кожної категорії.

Судді вже вміють писати рішення, тому не потрібно перевіряти їх здатність це робити. Вони мали б пройти перевірку на доброчесність. У свою чергу члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів під час співбесіди могли б з’ясувати, як ці судді будували свою кар’єру, які рішення приймали тощо.

А от адвокатів варто було б перевірити на здатність написати рішення, проаналізувати обставини справи, на здатність ухвалювати нешаблонні рішення.

Я завжди казав: у ВС та вищих спеціалізованих судах повинні працювати особи, яких можна назвати філософами права. Це судді, які мають тлумачити законодавство, фактично розвиваючи його: якщо в законі щось недоговорено, то завершувати думку законодавця.

До моєї ідеї не дослухалися.

— Чому? Наводилися якісь аргументи?

— Ні, таких аргументів не чув. Знову ж таки повторю: в усьому, що відбувається, бачу намагання змінити суддівські кадри, а не залучити до роботи у ВС науковців та адвокатів.

«І ГРД, і реформатори не повинні перегнути палицю, аби не викинути на узбіччя людей, які прагнуть щось змінити»

— Мабуть, ви спостерігаєте за перебігом конкурсу до ВС. ВККС уже вирішувала питання допуску претендентів. Декому відмовили через те, що вони не надали повний пакет документів. Чи звертатимуться такі особи по захист прав до суду?

— Я давно займаюся питаннями публічної служби, але мені важко спрогнозувати перспективу звернень кандидатів до суду з позовами до ВККС з вимогою скасувати її рішення про недопущення до участі в конкурсі. Так, претендентам необхідно зібрати багато документів, заповнити анкету, форма і зміст якої комусь можуть видатися надто складними, виконати інші вимоги, передбачені законом. Утім, особи ж мають розуміти, куди вони йдуть. Якщо кандидат не може сформувати пакет документів, то про що далі вести мову?

— Як вважаєте, що робитимуть судді з вищих спеціалізованих судів, які не стануть переможцями в конкурсі на посади у ВС? Адже, не потрапивши до нової інституції, вони залишаться без роботи.

— Потрібно відкрити Конституцію і прочитати: однією з підстав для звільнення є незгода на переведення до іншої установи у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду. Про що йдеться? Якщо особа стала суддею, то просто так її звільнити не можна. Її мають перевести. І тільки тоді, коли суддя відмовиться від переведення, його можна звільнити.

Тепер звернімося до закону «Про судоустрій і статус суддів». Там передбачено обов’язок відповідного органу запропонувати судді перевестися? Ні. Записано: якщо суддя не проходить конкурс або взагалі не йде на нього, то, можливо, йому запропонують якийсь суд, але не того рівня, в якому він працював. Проте це не означає, що він піде працювати до нього, бо туди ще може бути конкурс.

Отак людину можуть ганяти по конкурсах для того, щоб вона відмовилася і написала заяву про звільнення.

— Кілька останніх років досить активно пропагувалася ідея щодо участі представників суспільства у доборі суддів. Законодавець передбачив створення громадської ради доброчесності. Як гадаєте, чи стане ГРД тим ефективним та дієвим фільтром, який відсіюватиме недоброчесних осіб?

— Сама по собі ГРД нічого не вирішить… Ще років 5—10 тому я, не боячись нікого,  в громадському транспорті чи на вулиці міг з гордістю сказати: «Я — суддя». Сьогодні говорити про це, напевно, не тільки соромно, а ще й небезпечно. Звичайно, така ситуація склалася не без участі самих суддів. Зважаючи на те, яким уявляє собі пересічний громадянин суддю, мені важко спрогнозувати, коли відновиться довіра до суду.

Що ж стосується ГРД… Напевно, нехай буде такий орган. Як кажуть, на те й кіт, щоб миші не дрімали. Питання в іншому. Які підходи застосовуватиме рада до суддів? Якщо до всіх однакові, незаангажовані, ще й використовуватиме перевірену інформацію, а не натяки, домисли чи, не дай Боже, чиїсь замовлення, то нічого страшного в ГРД немає. Головне, щоб вона не перетворилася на інструмент тиску на суддів. Дуже цього боюся. Навіть хвилююся за тих колег, які зібралися на конкурс до ВС.

Річ у тім, що всім відомий склад ГРД, з відкритих джерел можна було спостерігати за їхніми діями, рішеннями…

— Висловлюваннями…

— Так, деякі їхні висловлювання, що, як правило, спрямовані проти суддів, мене турбують. Звичайно, судді не безгрішні, їх можна критикувати. Разом з тим суспільство повинне зрозуміти: сила судді в довірі. Якщо громадянин втрачає довіру до судді, рішення останнього нічого не варте.

Як на мене, і ГРД, і реформатори не повинні перегнути палицю, аби не викинути на узбіччя людей, які вболівають за державу, прагнуть щось змінити. Треба зробити так, щоб під виглядом оновлення ми не впустили в систему осіб, які вбачають у новій посаді тільки джерело збагачення. Бо це буде біда.

«Найголовніше, щоб за допомогою невеличких деталей
не було створено механізмів впливу на суд та суддів»

— На вашу думку, що чекає судову систему після 30 березня
2017 року — дати, коли має запрацювати новий ВС?

— Проблеми будуть. Адже завжди при створенні нової інституції вони виникають. Але це не буде катастрофа. Дуже багато залежатиме від того, які повноваження для ВС передбачить законодавець. Необхідно, аби процесуальні кодекси чітко встановлювали повноваження кожного з касаційних судів, запроваджували певні фільтри хоча б для тих справ, які надійдуть уже безпосередньо до ВС, а не передадуться з вищих спецсудів та нинішнього ВС. Якщо збережеться сьогоднішній підхід, коли створюється система, але незрозуміло, хто і що робитиме, то відповідними будуть і наслідки — непередбачуваними.

Нині через відсутність кадрів ритм роботи деяких судів уповільнився, а справи накопичуються. Коли цей вал справ дійде до ВС, а належний процесуальний фільтр не буде встановлений, то він просто накриє установу. І буде те, що було в нас, коли тільки-но почав працювати ВАС. Ми просили, аби нам передавали справи не відразу, а поетапно. Але ніхто не послухав: кілька десятків тисяч справ враз лягли на наші плечі.

— За 25 років судова система пережила багато змін. Особливо активно вони впроваджувалися останні
3 роки. Ваші прогнози: якими будуть результати цьогорічної конституційної реформи?

— На мою думку, ми не повинні відривати питання реформування судової влади від змін, які відбуваються в країні. Якщо говоритимуть: реформуємо тільки судову владу і все буде добре, то добре аж ніяк не буде.

Все суспільство не може бути задіяне в проведенні реформ. Повинна бути політична еліта, в якої має бути чітке бачення того, що вона хоче зробити. Якщо навесні ця еліта каже, що зберігається чотириланкова судова система, а влітку її думка змінюється, то виникає цілком логічно запитання: «Чи бачить еліта шляхи реформування?».

Не маючи економічного, ідеологічного, нормативного обгрунтування, видаючи бажане за дійсне, провести зміни неможливо. Тому я дуже хвилююся, щоб реформу не підмінили гаслами. Так, економіка — це складне питання, воно від нас не залежить. Але ж нормативне забезпечення можна було здійснити. Причому до того, як реформувати систему. Куди так поспішати? Чому ВС повинен запрацювати 30 березня 2017 року, а не, наприклад, 30 вересня?

Від того, що ВС буде створений у березні, у квітні життя не стане кращим, справи не почнуть швидше розглядатися. Врешті-решт потрібен буде час, аби судді новоствореного ВС адаптувалися, притерлися один до одного, щоб хоча б керівництво обрати.

Нас чекають непрості часи: доведеться торувати нелегкі шляхи. Все ж таки є надія, що з приходом молоді, осіб, які принесуть бачення з-поза судової системи, вдасться сформувати орган, який плідно працюватиме. Найголовніше, щоб під час проведення реформи за допомогою невеличких деталей не було створено механізмів впливу на суд та суддів.

Принагідно хотів би привітати всіх, хто має причетність до функціонування судів, з Днем працівників суду. Пригадую вислів одного з моїх старших колег: «У нас є День працівників суду, є працівники суду, а суду немає». Хотів би, щоб це був лише жарт. Щоб у нас був справжній, незалежний суд, якому довіряло б суспільство.