Закон і Бізнес


Команданте назавжди


Фідель Кастро очолив кубинський уряд у лютому 1959-го, залишаючись незмінним лідером до 2006 року.

№49 (1295) 03.12—09.12.2016
Олексій Купріянов, Лента.ру
4955

Здавалося, він буде завжди. Змінювалися та вмирали лідери наддержав, валилися імперії, бушували війни, а з Острова свободи стежив за світовими катаклізмами й вихорами змін бородатий Фідель. Його не брали ні кулі, ні отрута, ні вибухівка, за допомогою яких лідера намагалися позбутися агенти ЦРУ. Фідель Кастро пішов сам. Про те, яким він хлопцем був, згадує «Лента.ру».


Шлях до успіху

Бувають революціонери з пелюшок: коли тебе з народження оточують злидні, хоч-не хоч зробишся бунтарем. Фідель був не з таких. Син плантатора, він захопився лівими ідеями тільки на юрфаку Гаванського університету, де прочитав Володимира Леніна, Йосипа Сталіна та Льва Троцького. Брав участь у профспілковому русі, захищав у судах бідних селян, разом з іншими студентами влаштовував демонстрації перед американським посольством.

Перша проба сил у революційній боротьбі пройшла невдало: Ф.Кастро взяв участь у спробі повалити домініканського диктатора Рафаеля Трухільйо, але операція провалилася. Зате повстання в Колумбії, що почалося завдяки випадку в той момент, коли Фідель перебував у Боготі, показало йому, якою страшною силою є народний гнів і як безсило він гасне, якщо нікому очолити протест.

У 1952 році на Кубі відбувся переворот, до влади прийшов диктатор Фульхенсіо Батиста. Рік по тому Фідель і його однодумці спробували взяти штурмом казарми Монкада, сподіваючись спровокувати тим самим повстання в провінції Орієнте. Операція провалилася, Ф.Кастро з його товаришами судили. На процесі він, будучи юристом, виголосив свою знамениту промову, закінчивши її фразою «Історія мене виправдає», отримав свої 15 років тюрми, але через 2 роки вийшов за амністією.

Побоюючись, що режим Ф.Батисти не дасть йому спокою, Фідель виїхав до Мексики, де негайно став готуватися до повернення на батьківщину — цього разу зі зброєю та на чолі загону відданих прихильників. Політичною програмою Ф.Кастро став його «Маніфест номер один» — із забороною латифундій, переданням земель селянам, індустріалізацією, націоналізацією та безплатною освітою.

25 листопада яхта «Гранма», на якій перебував Фідель та його загін чисельністю 82 чоловіка, підняла якір. Через два з чимось роки багатотисячна повстанська армія на чолі з Ф.Кастро ввійшла до Гавани.

Без пацифізму

Вже тоді було зрозуміло, що Фідель — людина вперта, котра звикла добиватися свого. Він буквально перевернув Кубу, збудувавши на острові державу справедливості — як він її розумів. Уряд Ф.Кастро експропріював власність американських фізичних і юридичних осіб: кубинці вважали, що саме американці, котрі фактично перетворили острів на свій протекторат, відповідальні за тиранію режиму Ф.Батисти. Вашингтон у відповідь запровадив санкції. Дипвідносини між двома країнами відновилися тільки наприкінці 2015 року.

Всю епоху холодної війни Куба залишалася плацдармом СРСР у Західній півкулі, вірним другом і союзником, який на прохання з Москви відправляв війська в усі куточки світу, щоб допомогти боротьбі за соціалізм. Кубинські солдати билися в Конго й Болівії, на Близькому Сході та в Анголі, в Ефіопії та на Гренаді.

Фідель був дивовижною людиною навіть за мірками Латинської Америки: димів сигарою, як паровоз, любив ром і жінок, умів запалити натовп із перших слів і годинами утримувати його увагу, ніколи не приносив ідеї в жертву життєвим задоволенням — це риса, якою мало хто з нинішніх політиків може похвалитися.

Він не був м’якосердим пацифістом: після його приходу до влади були розстріляні тисячі (а за словами противників Ф.Кастро, — десятки тисяч) колишніх функціонерів і прихильників режиму Ф.Батисти, бунтівних селян, дисидентів.

Багато хто його ненавидів, багато хто любив. В очах американців він перетворився на символ тоталітаризму, безжального диктатора, котрий знищував незгодних і репресував невинних. У Радянському Союзі його образ був оточений романтичним ореолом, і флер цей не розсіявся дотепер.

Не дивно, що його багато разів намагалися вбити. Кубинці налічують понад 600 замахів, американці — близько 100. Чого тільки ЦРУ не пробувало: вбивць із пістолетами, наліт катерів, отруту в їжі, туберкульозну паличку в повітрі в подарунковому акваланзі, висадку в затоці Свиней. Доля й богатирське здоров’я, набуте завдяки заняттям спортом в юності, вберігали Фіделя.

Дожити до світанку

Він бачив, як один за одним ідуть його соратники: хтось молодим, як Каміло Сьєнфуегос і Ернесто Гевара, хтось від старечих хвороб, як Альфредо Гевара й Хуан Альмейда. Хтось, як Убер Матос або Маріо Чанес де Армас, зрадив справу революції, відсидів у тюрмі, був висланий з країни й помер в Америці.

А Фідель усе жив і жив. Він устиг побачити смерть американських президентів, котрі обіцяли покінчити з його режимом. І дочекався нарешті «лівого повороту» в Латинській Америці, який став можливим тільки завдяки тому, що Куба півстоліття вистояла під американськими санкціями…

«Я починав революцію, маючи за собою 82 людини, — сказав якось Ф.Кастро. — Якби мені довелося повторити це, мені б вистачило п’ятнадцяти або навіть десяти. Десять чоловік і абсолютна віра. Неважливо, скільки вас. Важливо вірити й мати чіткий план. Те, що ми зробили, мало навчити нас, що неможливого немає. Адже те, що здавалося неможливим учора, стало можливим сьогодні. І тому ніщо не здаватиметься нам неможливим завтра».

Складно придумати для нього кращу епітафію.

P.S. На Кубі оголошений 9-денний національний траур у зв’язку зі смертю Ф.Кастро. Як передає агентство Франс Пресс, похорон кубинського лідера намічено на 4 грудня в м.Сантьяго-де-Куба. Перед тим його прах побуває у 13 із 15 провінцій країни, де кожен зможе попрощатися з команданте, залишивши підпис під клятвою вірності справі революції.