Закон і Бізнес


Валентина Аврамич

Щодо стягнення кредитної заборгованості після задоволення вимог кредитора в позасудовому порядку


Валентина Аврамич - юрист Юридичної фірми Pravovest

4264

Найбільш надійним способом забезпечення кредитних зобов’язань на сьогодні є передача в іпотеку нерухомого майна. З огляду на це, питання погашення кредитної заборгованості за рахунок іпотечного майна є одним з найбільш поширених в судовій практиці.


Відповідно до положень Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися в  судовому порядку, або ж позасудовому - на підставі виконавчого напису нотаріуса або на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя (або ж іпотечного застереження), яким передбачається право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги або шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, або шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі. 

Чинним законодавством України передбачена можливість забезпечення виконання зобов'язання шляхом передання в іпотеку не одного об'єкту нерухомого майна, а декількох. Це може здійснюватися, як шляхом укладання одного іпотечного договору з декількома предметами іпотеки, або ж шляхом укладання декількох окремих іпотечних договорів. 

В будь-якому випадку, відповідно до ст. 33 Закону « Про іпотеку»  якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. 

Водночас частиною 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» зазначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які  наступні вимоги іпотекодержателя  щодо   виконання  боржником  основного зобов'язання є недійсними. 

Зазначене положення закону призначено для захисту боржника від подвійного стягнення боргу, однак на практиці сформувало хибну позицію у боржників, відповідно до якої реалізація предмета іпотеки в позасудовому порядку тягне за собою припинення основного  зобов'язання, яке було забезпечено іпотечним договором, і, відповідно, припинення інших іпотечних договорів за цим зобов’язанням. 

Так наприклад, у справі №  903/313/15 з огляду на передбачені ч. 4 Закону «Про іпотеку» підстави припинення основного зобов'язання, яке було забезпечено іпотечним договором, та враховуючи, що іпотекодержатель реалізував предмет іпотеки, ТОВ «Торговий дім «Схід-Захід» звернулось з позовом до суду з вимогою визнати припиненим зобов'язання сторін за укладеними між ними кредитними договорами та договорами застави. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на ту обставину, що відповідачем задоволено свої вимоги до позивача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. З огляду на це, позивач вважав, що між сторонами припинились зобов'язальні правовідносини щодо виконання кредитних договорів та договорів застави, а тому із решти заставного майна мають бути зняті обмеження. 

З цього приводу позиція Вищого Господарського суду є доволі однозначною. Він зазначає, що посилання позивача на норми ч.4 ст.36 Закону «Про іпотеку», не приймаються в якості достатньої підстави для визнання основного зобов’язання припиненим, адже загальні підстави припинення зобов'язань визначені ст.598 Цивільного кодексу . 

Частиною ст.598 Цивільного кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема ст. 599 ЦК передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки, на момент розгляду справи повне погашення вимог кредитора за рахунок продажу предмета іпотеки не відбулося, відповідно й зобов'язання за кредитними договорами не припинились. В свою чергу, не припинились і встановлені договорами застави правовідносини із забезпечення даних зобов'язань. 

Разом з тим, наведена правова норма (ч.4 ст.36 Закону)  не передбачає автоматичного припинення зобов'язання, яке забезпечено іпотекою, в повному обсязі у разі, якщо іпотекодержатель скористався своїм правом на задоволення вимог у позасудовому порядку шляхом укладання відповідного договору, а лише вказує на недійсність  вимог стосовно основного зобов'язання в тій його частині, в якій останнє було погашено за рахунок предмету іпотеки. 

Таким чином, у даному випадку законодавець пов'язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предметів іпотеки, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Саме з обсягом невиконаного зобов'язання, що не вказує на те, що отримання у власність одного з предметів іпотеки у будь-якому випадку тягне за собою припинення основного зобов'язання в повному обсязі. 

Варто також зазначити, що наявність виконавчого напису нотаріуса за відсутності реального виконання зобов’язання також не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін. Як зазначає ВСУ в аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна : «у разі звернення іпотекодержателя до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення заборгованості суд повинен з’ясувати питання про виконання виконавчого напису та з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов договору». 

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку у випадку неповного погашення вимог кредитора не позбавляє останнього права на задоволення своїх вимог будь-яким іншим чином, зокрема, шляхом звернення стягнення на інше іпотечне майно, або ж шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення кредитної заборгованості. При цьому, у випадку недостатності іпотечного майна вимога про стягнення суми боргу, непокритого іпотечним майном, враховуючи той факт, що початкова ціна предмету іпотеки може різнитися від фактичної ціни продажу цього майна в процесі його реалізації,  повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки. 

Закон і Бізнес