Делікт чи договір на вибір

Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не змушує до цього

Відмова потерпілого від права на одержання страхової виплати за договором не припиняє його права на компенсацію в деліктному зобов’язанні. Таку правову позицію щодо відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у постанові від 26.10.2016 висловив Верховний Суд.

З урахуванням обставин справи

Як нагадав ВС, розглядаючи справу №6-954цс16, відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу зобов’язанням є правовідношення, в якому боржник зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із чч.1 та 2 ст.1187 ЦК «джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює таку небезпеку».

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах. Зокрема, «шкода, завдана одній особі з вини іншої, відшкодовується винною особою» (п.1 ч.1 ст.1188 ЦК).

В ст.1192 ЦК передбачено: «З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі».

При цьому розмір збитків «визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі».

З огляду на зазначені положення ЦК факт заподіяння шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому збитків у повному обсязі особою, яка її завдала. Класичними сторонами деліктного зобов’язання виступають кредитор і боржник.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду несе боржник, тобто особа, яка заподіяла шкоду. Якщо останню завдано джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), відшкодування проводить володілець такого джерела (ч.2 ст.1187 ЦК).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість компенсації потерпілому шкоди не безпосередньо її заподіювачем, а іншою особою, якщо закон передбачає такий обов’язок. Приміром, відповідно до ст.999 ЦК «законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи».

До таких актів належить закон «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1.07.2004. Метою здійснення страхування він визначає забезпечення компенсації шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих унаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5).

Згідно з ст.6 закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до стст.9, 22—31, 35, 36 акта настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати відшкодування потерпілому відповідно до умов їх договору та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має відповідне право, подає страховику заяву. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди. Якщо розмір останньої перевищує страхову суму, виплата обмежується нею.

Отже, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої їм унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Не виключають одне одного

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов’язання, в якому право вимагати відшкодування в повному обсязі кореспондується з відповідним обов’язком боржника. Водночас ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника — в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов’язання не виключають одне одного. Деліктне зобов’язання — первісне, основне, в якому діє загальний принцип відшкодування в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування — виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо відповідних коштів недостатньо для повного покриття шкоди) недоконечно припиняє деліктне зобов’язання, й заподіювач шкоди несе відповідну повинність і надалі. При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором. Зокрема, на його користь (як третьої особи) страховик зобов’язаний виконати обов’язок щодо страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК) й не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (ч.2 ст.14 цього кодексу). Відповідно до ст.511 ЦК зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, установлених договором, воно може породжувати для неї права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з чч.1 та 4 ст.636 ЦК у договорі на користь третьої особи боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь особи, встановленої або невстановленої в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала його, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене, вважає ВС, право потерпілого на компенсацію шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує до цього. Причому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування в деліктному зобов’язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань — деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом:

• звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди;

• звернення до страховика, в якого особа, яка заподіяла шкоду, застрахувала свою цивільну відповідальність;

• звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1192 ЦК підстав.

Так, потерпілий має право відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повну компенсацію від особи, яка заподіяла шкоду, в межах деліктного зобов’язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність винуватця. У такому випадку особа, яка завдала шкоди й цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав відшкодування в повному обсязі, деліктне зобов’язання між ним і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно з ст.599 ЦК виконанням, проведеним належним чином.

Такий правовий висновок ВС висловив у постанові від 20.01.2016, наданій заявником для порівняння.

Зокрема, у документі зазначається: у справі, яка переглядається, установивши, що позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача кошти на покриття шкоди, завданої ДТП, суди не забезпечили реалізації абсолютного права позивача на відшкодування безпосередньо особою, яка завдала збитків, — відповідачем, на підставах, передбачених законом (ст.1192 ЦК).