Закон і Бізнес


Недієвий захист

Яким має бути висновок у справах про примусове виконання обов’язку в натурі


№46 (1292) 12.11—18.11.2016
Владислав Пеньонжко, юрист, м.Тернопіль
8608

У практиці судів загальної юрисдикції поширеними є справи за позовами про зобов’язання вчинити певні дії. Проте, в таких справах суди інколи не зовсім коректно формулюють висновки.


Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу «зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку».

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК «підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти».

Крім того, цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів законодавства, а у випадках, встановлених ними, — з рішення суду (чч.3, 5 ст.11 ЦК). Натомість деякі судові рішення через ужиті в них формулювання можуть ускладнювати захист прав та інтересів осіб.

Так, у справі №911/1285/15 (див. постанову Вищого господарського суду від 8.08.2016) господарські суди встановили, що відповідач (державне підприємство) згідно з низкою положень Цивільного та Господарського кодексів зобов’язаний повернути позивачеві (фізичній особі — підприємцю) передане на відповідальне зберігання майно, проте цього не зробив. Як наслідок, недобросовісного зберігача зобов’язали майно повернути, хоча він і так був до цього зобов’язаний. Тобто фактично суди продублювали норми законодавства.

Так само у справі №523/18231/13-ц (див. ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.07.2016) суди встановили, що відповідач здійснив реконструкцію свого помешкання шляхом демонтажу несучої стіни, внаслідок чого у квартирі позивача з’явилися тріщини на стінах і стелі. Відповідно до п.1.4.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76, правопорушник зобов’язаний своїм коштом відновити стіну до попереднього стану, проте цього зроблено не було. Рішеннями судів відповідача фактично повторно зобов’язано власними силами й за власний рахунок відновити стіну.

Разом з тим метою звернення до суду є захист особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому до способів такого захисту належить, зокрема, примусове виконання обов’язку в натурі (чч.1 та 2 ст.16 ЦК). Таким чином, зобов’язання відповідача до вчинення певних дій можливе в тому випадку, коли воно виникає на підставі самого судового рішення та не існувало до моменту ухвалення останнього.

В іншому випадку суди мають констатувати факт порушення вже існуючого зобов’язання та у зв’язку із цим вирішувати питання щодо усунення такого порушення. Наприклад, шляхом забезпечення примусового виконання відповідачем зобов’язання, яке покладатиметься на органи державної виконавчої служби, а з 2017 року — також на приватних виконавців.

Приміром, у справах щодо порушення грошових зобов’язань суди ухвалюють стягнути кошти з відповідача, тобто отримати їх у примусовому порядку, не застосовуючи формулювання «зобов’язати відповідача сплатити кошти».