Авторитет судового рішення
Преюдиціальність у податковому праві: межі застосування
Наталія Петрицин, адвокат, дисертант Львівського національного університету ім. І.ФранкаНезважаючи на очікування, фіскальні нововведення, які почали діяти з 2016 року, не вносять кардинальних чи системних змін до податкового законодавства. Проте, як видається, дедалі більшу увагу правників привертає преюдиціальність у податковому праві, адже в останніх законодавчих новелах немає чіткого бачення: чи є остаточним та «авторитетним» для ухвалення судового рішення в податковій справі інший вердикт?
Європейська практика
Найчастіше в цій категорії справ суди зважають на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України», «Булвес» АД проти Болгарії», «Бізнес супорт центр» проти Болгарії». Але чи захищають останні повною мірою права платника податків?
Осучаснене слово «преюдиціальність» усе частіше тепер використовується в дусі судових баталій. Згідно з дефініцією — це прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі. У сучасних умовах преюдиціальність дає так званий привілей стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обгрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування.
Якщо суд дійде висновку, що обставини спору протилежні чи колізійні визначеним під час слухання іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу слід вирішити відповідно до тих обставин, які безпосередньо встановлені судом, котрий її розглядає. Тому можна дійти висновку, що сторона у справі може заперечувати преюдиціальні факти належними та допустимим доказами й суд повинен ці заперечення розглядати й оцінювати.
Отже, як бачимо, висновок ЄСПЛ полягає в тому, що державні органи не повинні поширювати негативні наслідки на інших осіб за відсутності зловживань з їхнього боку.
Спірна позиція
Результатом тривалих дискусій серед законодавців, експертів та урядовців щодо розроблення та впровадження повномасштабної податкової реформи, що мали місце у 2015 році, став досить компромісний законопроект, яким вносилися лише так звані дотичні непрямі зміни. Вони незначні порівняно з іншими проблемами в податковому законодавстві, які слід було б розв’язати. Йдеться, скажімо, про:
• податковий кредит та, відповідно, бюджетне відшкодування;
• компетенцію адміністративних судів у податкових спорах;
• преюдиціальність та її значення для платника й інших суб’єктів податкових правовідносин.
Фіскальні новели мають низку суттєвих недоліків. Поряд з тим зміни до Податкового кодексу дозволили прийняти бюджет 2016 року та виконати вимоги програми МВФ.
Нині законодавство України передбачає імперативність урахування адміністративними судами фактів, установлених в аналогічних справах. Для прикладу, обставини, встановлені рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (відповідно до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства).
Однак наявність такої обов’язкової норми не стала перешкодою для формування в правозастосовній діяльності протилежних висновків. Згідно з позицією ВАС, викладеною в листі від 14.11.2012 №2379/12/13-12, передбачене ч.1 ст.72 КАС звільнення від доказування не має абсолютного характеру й не повинне сприйматись як неможливість доведення в суді фактів, установлених в іншому рішенні. До того ж у листі зазначається, що не повинні сприймати як обов’язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені в судових рішеннях в інших адміністративних, цивільних чи господарських справах. Разом з тим суд має оцінити належні та допустимі докази за правилами ст.86 КАС, якщо учасник адміністративного процесу ці обставини заперечує.
Принцип правової визначеності
У своєму листі суд касаційної інстанції ставиться доволі скептично до обставин, установлених у судових рішеннях. Факт несприйняття преюдиціальних обставин є порушенням не тільки вимог процесуального закону, а й, зокрема, практики ЄСПЛ щодо обов’язковості судових рішень, яка згідно з вимогою ст.17 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має бути впроваджена як джерело права.
Страсбурзький суд неодноразово наголошував, що одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Для прикладу, це вбачається в рішеннях у справах: «Брумареску проти Румунії» від 28.10.99, холдинг «Совтрансавто» проти України» від 25.07.2002, «Салов проти України» від 6.09.2005. Отже, концепція правової держави, передбачена в Конституції, частково «усічена» через нівелювання судами податкової преюдиціальності.
Лист ВАС №2379/12/13-12 не має обов’язкового характеру для всіх судів України, однак, його вплив на формування практики судів нижчих інстанцій важко переоцінити. Висновки цього колізійного й безпрецедентного документа часто застосовуються при розгляді адміністративних справ та стають підставами для скасування судових рішень. Свідченням, зокрема, є ухвали ВАС від 23.05.2016 (справа №821/1944/14), 26.05.2016 (№1570/5376/2012), 12.05.2016 (№К/800/49716/15).
Процесуальна імперативність сьогодні розглядається в комплексі з податковою преюдиціальністю. Теоретико-правовий аналіз норм, що наділяють апеляційні суди повноваженнями встановлювати нові обставини, приводить до висновку, що факти, зазначені в постанові (ухвалі) апеляційної інстанції, яка переглядала рішення по суті, є імперативними при винесенні остаточного вердикту в аналогічній справі.
Є багато проблем і при врахуванні преюдиціальних обставин, які містяться в постанові касаційної інстанції, що зумовлено «дискреційними» повноваженнями суду. Це можна обгрунтувати тим, що в ухвалі від 8.10.2009 (справа №2а-241/07) ВАС сказав: не можна визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, а постанова ВАС не може мати для суду касаційної інстанції преюдиціального значення. На думку вищого суду, основна причина цього в тому, що не зовсім зрозуміло: які ж конкретні аргументи слід уважати встановленими в цій справі?
Практика не корелюється із законом
Негативним моментом такої позиції є те, що подібна практика абсолютно не корелюється з чинним законодавством України, яке не забороняє застосування принципу преюдиціальності.
Згідно з ч.1 ст.220 КАС суд касаційної інстанції встановлює правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі та не може досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одного доказу перед іншим. Вимоги щодо меж повноважень вищого спецсуду, які прямо передбачені податковим законом, забороняють йому встановлювати нові обставини. Однак, що цікаво, така колізійна, як видається, ситуація не перешкоджає викладенню фактів у рішеннях ВАС.
Актуальним у дослідженні податкової преюдиціальності є, вочевидь, проблематичне питання з приводу альтернативи наданню преюдиціального значення обставинам, з’ясованим у справі. Ця колізія вирішується не-
однозначно. Водночас аналіз чинного процесуального законодавства свідчить про відсутність у судів вищих інстанцій права нехтувати встановленими фактами.
Відповідно до ч.1 ст.82, п.3 ч.1 ст.84 ПК, а також п.3 ч.1 ст.163 КАС обставини справи, що встановлені господарськими судами, вказуються в мотивувальній частині рішення, прийнятого по суті, а адміністративними — у постановах суду. Тобто в ухвалах адмінсудів не можуть викладатися обставини, пов’язані з предметом доказування у конкретній справі, оскільки такі факти можуть бути встановлені лише при вирішенні спору по суті шляхом дослідження доказів під час засідання.
Таким чином, у правозастосовній діяльності сформувалася колізійна позиція, а отже, і різна судова практика з приводу податкового кредиту та його відшкодування через звернення до суду. Приміром, нині вже не може вважатися законним указувати в позовній заяві прохання про звернення стягнення з державного бюджету на користь платника податків. На думку практиків і теоретиків, це суперечить розмежуванню повноважень суду та державних органів, невтручанню в діяльність один одного без дискреції повноважень.
Звернімо увагу, що у випадку окремих кримінальних проваджень остаточне рішення не повинне впливати на факти в справі, в якій зацікавлена особа не була стороною. Докази, допущені в одній справі, повинні стосуватися тільки цієї справи та обмежуватися виключно нею.
Незаконне використання органами Державної фіскальної служби авторитету судів для здійснення сумнівних донарахувань податків може бути спростоване оскарженням і скасуванням відповідних рішень, які органи ДФС намагаються використати як преюдиціальні, але котрі, як правило, не відповідають вимогам законності та обгрунтованості й тому не витримують випробування оскарженням.