Безпритульна свобода

КС заборонив затримувати підозрюваних у бродяжництві

Відтепер безпритульні зможуть без остраху дивитись на представників правоохоронних органів. Силовики намагались довести, що убезпечують суспільство від потенційних злочинців та переносників хвороб, але судді вказали на неприпустимість затримання людей через дії, відповідальність за які не передбачена в жодному нормативному акті. Таким чином, КС позбавив вітчизняне законодавство однієї з норм, успадкованої від комуністичної системи.

Норма обурення

До 1992 р. у вітчизняному законодавстві діяла ст.214 Кримінального кодексу від 1960 р., якою бродяжництво визначалось як злочин. Однак законом «Про внесення доповнень і змін до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу Української РСР і Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення» від 7 липня 1992 р. дану статтю було скасовано. Як наслідок, у чинному законодавстві немає нормативного визначення бродяжництва і відповідальності за нього.
Та, незважаючи на це, безхатьки не застраховані від проблем із представниками силових структур через відсутність житла. Відповідно до абз.8 п.5 ч.1 ст.11 закону «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. міліція може заарештувати і тримати в спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, яких запідозрили у бродяжництві, до 30 діб за вмотивованим рішенням суду.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова звернулась із цього приводу до КС, зазначивши, що фактично силовики мають право застосовувати заходи примусу за діяння, які законодавством не визнаються правопорушенням чи злочином. А це, на думку омбудсмена, суперечить чч.1—3 ст.29, ч.1 ст.33, ч.2 ст.58 Конституції.
Як стверджує Н.Карпачова, законодавство не містить норми, яка розкривала б зміст поняття «бродяжництво», визначала його як протиправне діяння. «За нього не передбачено ні кримінальної, ні адміністративної, ні цивільної відповідальності. А отже, оспорювана норма суперечить ч.2 ст.58 Основного Закону, згідно з якою ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення», — наголосила омбудсмен.
Свого часу «ЗіБ» попросив прокоментувати цю норму народних депутатів. Всі парламентарі, незалежно від фракції, вказали на протиправність таких дій. «Сьогодні висококваліфіковані спеціалісти в силу різних обставин змушені стати бродягами. Це вирок системі державної влади, і за це потрібно притягати до відповідальності владу, а не людину», — був категоричним комуніст Леонід Грач.
Підтримав позицію останнього і Олег Зарубінський. «Те, що деякі люди не мають хліба, ще не означає, що вони злочинці. Затримувати, а тим більше заарештовувати можна лише за підозрою у скоєнні злочину», — зауважив член Блоку Володимира Литвина.
На те, що ці проблеми  має вирішувати держава, звернув увагу і Тарас Чорновіл: «Більшість людей, які опинилися на вулиці, не мають схильності до асоціального способу життя, просто вони стали жертвами квартирних афер або якихось кредитних оборудок. На мою думку, затримування чи переслідування осіб за бродяжництво є незаконним».

Крапки на «і»

Вирішуючи справу, КС зазначив, що положення ст.29 Основного Закону визначають затримання, арешт і тримання під вартою як примусові заходи, що обмежують право на свободу та на особисту недоторканність особи і можуть застосовуватися тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При цьому заарештований має право на перевірку компетентним судом не лише додержання органами державної влади норм процесуального права, на підставі яких проводилося затримання, а й обгрунтованості підозри, яка стала підставою для затримання. Судді наголосили, що затримання не може бути визнане обгрунтованим, якщо інкриміновані діяння на час їх вчинення не могли розцінюватися або не визнавалися законом як правопорушення.
У КС звернули увагу на той факт, що злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом. Проте аналіз його норм свідчить, що бродяжництво не визнається в ньому як суспільно небезпечне діяння і відповідальності за його вчинення не передбачено. Не дають визначення бродяжництва як правопорушення і Кодекс про адміністративні правопорушення та інші закони.
Оспорюваним положенням встановлено тільки підставу затримання. Закон не передбачає змісту, ознак бродяжництва та процедури достатньо доступної, чітко сформульованої і передбачуваної у своєму застосуванні, тобто такої, яка давала б можливість запобігти свавільному затриманню будь-якої особи за підозрою у занятті бродяжництвом. А це несумісно з принципом правової визначеності, констатували у КС.
Звернули члени КС увагу і на норми міжнародних актів. Так, право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід’ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 р., Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 р., Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.
Однак загалом проблема з бурлаками на вулицях залишається невирішеною. Очевидно, що вони не тільки становлять загрозу суспільній моралі, а й належать до групи ризику. Докласти зусиль для вирішення цих проблем мають народні обранці, які на словах всі як один співчувають безпритульним.

Олексій ПИСАРЕВ