Закон і Бізнес


Корпоративні ризики

Чинні норми не виключають можливості захоплення чужого майна «законними» способами


Ефективна робота судів може знизити ризики рейдерських конфліктів.

№45 (1084) 10.11—16.11.2012
Олександр Кот
4248

В умовах, коли законодавство дозволяє формально правовими методами здійснювати корпоративні захоплення, стала судова практика може виявитися надійним захисником для бізнесу. Вона має знівелювати прогалини та колізії в чинних нормах.


Розширення прав

Із закріпленням в ст.42 Конституції права кожного на підприємницьку діяльність громадяни отримали право без обмежень приймати рішення та провадити будь-яку діяльність, не заборонену законом. Основними учасниками економічного обороту стали юридичні особи, за якими визнано статус суб’єктів права. Цьому допомогло й нормативне визнання та закріплення різноманіття організаційно-правових форм останніх. Залучення у сферу майнового обороту нових видів юридичних осіб привело до виникнення нових суспільних відносин — між юридичними особами приватного права та їх учасниками. У вітчизняній термінології поширюється використання таких словосполучень, як «корпоративні права» та «корпоративні відносини».

У зв’язку із цим вельми актуальним на сучасному етапі видається аналіз проблем, що виникають при розгляді спорів, пов’язаних з корпоративними правовідносинами. Корпоративні правовідносини розглядаються як окремі та одного порядку з речовими та зобов’язальними, хоча іноді їх розуміють як різновид зобов’язальних або речових. Змістом корпоративних правовідносин є корпоративні права, що мають складну природу, бо стосуються майнових та особистих немайнових прав, які тісно пов’язані між собою. Згідно з ч.1 ст.167 ГК «корпоративні права — це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами».

Проте в ЦК відсутнє поняття «корпорація» (як і поняття «корпоративні права» та «корпоративні відносини»), а в ГК регулювання корпоративних прав є дещо суперечливим. Так, в ст.120 ГК визначення корпорації як об’єднання підприємств не узгоджується з поняттями «корпоративне підприємство» (ч.5 ст.63 ГК) «корпоративні права» (ч.1 ст.167 ГК). Останні за ст.120 ГК можуть мати не тільки підприємства як члени корпорації, а й фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади. Це створює певні труднощі з установленням сфери існування корпоративних правовідносин і корпоративних прав, що, у свою чергу, не дозволяє встановити їх юридичну природу, структуру, характер і місце в правовій системі.

Судова практика

Якщо звернутися до статистики розгляду корпоративних спорів у господарських судах за останні 3 роки, то можна бачити таке. У 2009 році було розглянуто 1289 справ, у 2010-му — 1301, у 2011-му — 1276, а за І півріччя 2012-го — 500, що на 27,5% менше, ніж рік тому. Слід звернути увагу на дуже важливу особливість: при порівняно невеликій загальній кількості корпоративних спорів вони дають найбільший відсоток оскарження — судові акти оскаржуються майже в кожній другій справі. Слід зауважити, що касаційна інстанція у 2009 р. задовольнила 32% касаційних скарг (229 із 721), у 2010-му —31% (214 із 681), у 2011-му — 27% (162 з 601).

Чинне законодавство, частково обмеживши можливості для рейдерських атак, усе ще не виключає можливостей незабороненими засобами здійснювати корпоративні захоплення шляхом зловживання правом, використання окремих прогалин і колізій у законодавстві. Такі дії стають можливими й у зв’язку з неефективністю судового контролю.

Таким чином, головне завдання Вищого господарського суду полягає в подальшому формуванні сталої судової практики. При цьому потрібно враховувати правові позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду від 24.10.2008 №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» та рекомендації Президії ВГС від 28.12.2007 №04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин».

З метою підвищення рівня захисту прав суб’єктів господарювання у ВГС приділяється значна увага питанням напрацювання досвіду забезпечення єдиної практики розгляду спорів.Головна роль касаційної інстанції полягає у формуванні єдиної практики здійснення господарського судочинства шляхом забезпечення одноманітного тлумачення норм матеріального та процесуального права. І це знайшло одночасне закріплення як у ГПК, так і в законі «Про судоустрій і статус суддів».

Судді господарських судів постійно звертають увагу на наявність «білих плям» у законодавстві, на проблеми узгодження норм різних галузей законодавства, на необхідність удосконалення його в тих чи інших сферах.

Участь у товаристві

Проблема, пов’язана з можливим розумінням корпоративних відносин як «особистих немайнових», викликана ч.1 ст.100 ЦК, в якій зазначається, що «право участі у товаристві є особистим немайновим правом».

Зокрема, про це йдеться в листі до ВГС голови одного з апеляційних судів. Звернуто увагу на ту обставину, що аналіз практики застосування ВГС ч.1 ст.268 ЦК в спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства, прийнятих за відсутності учасника, не повідомленого про їх проведення в установленому законом порядку, вказує на певні проблеми правозастосування судовими колегіями ВГС. У постанові від 13.04.2011 (справа №02/56-76, №06/57-76) колегія ВГС дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій неправомірно застосували в спірних корпоративних правовідносинах положення про позовну давність, оскільки, за змістом ч.1 ст.100 ЦК, право участі в товаристві належить до категорії особистих немайнових прав, на які відповідно до п.1 ч.1 ст.268 ЦК позовна давність не поширюється. Разом з тим, говориться в листі, в іншій справі наявний висновок, згідно з яким корпоративне право, про захист котрого заявлено вимогу (про визнання недійсним рішення учасників зборів ТОВ) не є немайновим у розумінні ст.269 ЦК та ст.167 ГК, а тому на зазначену вимогу позовна давність не поширюється (постанова ВГС від 20.12.2011 у справі №5010/972/2011-К-23/38).

Із цього питання судді першої судової палати ВГС дійшли такого висновку. Згідно з ст.256 ЦК «позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу». Відповідно до п.1 ч.1 ст.268 ЦК «позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом». Право участі в товаристві дає учасникові права, передбачені ч.1 ст.116 ЦК:

«1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі…;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом».

Ці права учасника становлять зміст його права на участь у товаристві, а тому є особистими немайновими, як частини цілого.

Проте відповідно до ч.1 ст.167 ГК корпоративні права «включають правомочності на участь особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами». Отже, крім особистого немайнового права на участь в управлінні справами товариства, корпоративні права включають у себе також права, які мають економічний зміст, а тому згідно з положеннями ч.2 ст.269 ЦК не належать до особистих немайнових.

Корпоративні права характеризуються всією сукупністю корпоративних правовідносин, оскільки, як зазначила російська дослідниця проблем цивільних правовідносин Людмила Чеговадзе, «суб’єктивне право, будучи лише елементом правовідносин, а не самостійним та автономним правовим явищем, має нести на собі відбиток усіх істотних характеристик того цілого, частиною якого є». У зв’язку із цим слід відзначити відносну природу та майновий характер корпоративних прав, які виокремлюються в самостійний вид цивільних прав.

Олександр Кот - суддя-секретар першої судової палати ВГС, кандидат юридичних наук