Необгрунтований сумнів у повноваженнях

Як побудувати захист добросовісного набувача нерухомості, спираючись на практику ЄСПЛ

Одеська міська рада, укладаючи договір купівлі-продажу нерухомості, вийшла за межі повноважень та позбавила територіальну громаду нежитлових приміщень.

Посилання на практику Європейського суду з прав людини повинне стосуватися фактичних обставин справи, а не обмежуватися переліком його рішень із цитуванням окремих фрагментів. Такого висновку дійшов Апеляційний суд Одеської області, переглядаючи справу щодо повернення у власність громади нежитлових приміщень.

Недійсність договору

Вирішивши спір за позовом заступника прокурора Одеської області про витребування з фізичної особи на користь територіальної громади м.Одеси нежитлових приміщень та відмовляючи в позові, суд першої інстанції зазначив: хоча Одеська міська рада й вийшла за межі повноважень, факт наявності волі на відчуження майна очевидний. При цьому райсуд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Спорронг і Леннрот проти Швеції» від 23.09.82, «Стретч проти Сполученого Королівства», «Гаші проти Хорватії» від 13.12.2007, вказавши, що Одеська міська рада не виявила бажання забезпечити набувача іншим приміщенням або виплатити компенсацію та дотриматися відповідного балансу інтересів з урахуванням того, що відповідачка є добросовісним набувачем.

Апеляційний суд Одеської області скасував це рішення й постановив нове. У рішенні від 14.07.2016, зокрема, зазначено, що власником спірного майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, була територіальна громада м.Одеси. Управління ним від імені останньої здійснювала Одеська міська рада та її виконавчі органи. У п.13 рішення міськради від 14.04.2010 №5649-V відповідно до ч.1 ст.26 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» йшлося про вибуття вказаного майна з власності громади.

Це рішення постановою Вищого господарського суду від 16.10.2014 визнано недійсним у зв’язку з тим, що воно суперечило вимогам чинного законодавства. ВГС дійшов висновку, що Одеська міська рада, укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ», вийшла за межі повноважень. Отже, власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння на підставі ст.388 Цивільного кодексу.

Ці обставини, встановлені рішенням у господарській справі, що набрало чинності, є обов’язковими для цивільного спору, який розглядається судами загальної юрисдикції.

Беручи до уваги, що Вищий господарський суд установив: Одеська міська рада, укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ», вийшла за межі повноважень, спірне нежитлове приміщення підлягає поверненню у власність територіальної громади на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК, оскільки вибуло з такої власності не з волі громади.

З урахуванням викладеного, визнано помилковим висновок суду першої інстанції про те, що воля територіальної громади на відчуження майна була виражена в рішенні Одеської міськради від 14.04.2010, оскільки його п.13 та сам договір купівлі-продажу нежитлових приміщень є недійсними.

Обов’язок оцінки

Колегія суддів звернула увагу на те, що суд першої інстанції некоректно послався на згадані рішення ЄСПЛ (Стретч проти Сполученого Королівства», «Гаші проти Хорватії», «Спорронг і Леннрот проти Швеції»), застосувавши їх як індульгенцію та перешкоду для повернення незаконно відчуженого майна. Адже ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є інструментом, що може виправдати прийняття незаконного рішення.

У постанові від 18.09.2013 у справі №6-92цс13 Верховний Суд висловив свою думку щодо застосування положень конвенції та рішень ЄСПЛ у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, основною метою ст.1 Першого протоколу є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та дотриманням фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в ст.1 Першого протоколу, де йдеться про досягнення обгрунтованої пропорційності між ужитими заходами та метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Більше того, ЄСПЛ зауважує, що при визначенні суспільних інтересів національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх розв’язання.

Отже, передбачена конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов’язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів для усунення несправедливості.

Викривлене цитування

Суд першої інстанції процитував, крім іншого, фрагменти рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства»: «Особа, на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинне змінювати відносин прав власності, які виникли внаслідок дій органу влади». У такий спосіб обгрунтовується висновок про неприпустимість визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави. Тому подальше позбавлення нового власника цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, неприйнятне.

Тим самим дається оцінка обставинам, які встановлені рішенням ВГС і є обов’язковими для судів загальної юрисдикції. При цьому суд викривив позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні у справі «Стретч проти Сполученого Королівства».

Крім того, пославшись на справу «Гаші проти Хорватії», суд процитував фрагмент, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Щодо дотримання необхідного балансу при розгляді справи суд першої інстанції навів речення з рішення у справі «Спорронг і Леннрот проти Швеції» про те, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо зацікавлена особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Аналіз фактичних обставин цих справ порівняно зі справою, яка розглядалася судом першої інстанції, в рішенні взагалі відсутній.

«Справедливість» утручання

Розглядаючи питання щодо застосування до спірних правовідносин ст.1 Першого протоколу та практики ЄСПЛ, що є джерелом права в Україні, колегія суддів Апеляційного суду Одеської області виходить з такого.

Предметом безпосереднього регулювання ст.1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в згаданих справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Спорронг і Леннрот проти Швеції», «Гаші проти Хорватії», визначено критерії оцінки сумісності втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме:

• чи вважається втручання законним;

• чи має воно суспільний, публічний інтерес;

• чи вважається такий захід пропорційним до визначених цілей.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядається як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави, пов’язаними з утручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття «справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не грунтується на розумних підставах.

Оцінюючи можливість захисту права особи за ст.1 Першого протоколу, ЄСПЛ загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулось у зв’язку з обгрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, котре набуте злочинним шляхом або щодо котрого припускається, що воно було придбане незаконно (рішення ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.94, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 5.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 4.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6.11.2008).

Отже, ст.1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що втручання в право власності відповідачки відбулось у зв’язку з обгрунтованим сумнівом щодо законності набуття нею права власності на спірне нежитлове приміщення, не враховані висновки, які містяться в рішенні ВГС стосовно того, що, уклавши договір купівлі-продажу спірного майна, Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень.

Виходячи з того, що принцип законності є основоположним, колегія суддів зазначила: захист права відповідачки на мирне володіння майном з огляду на ст.1 Першого протоколу неможливо визнати правильним.