Без обгрунтувань та пояснень

У ВРЮ вказали, яких помилок найчастіше припускалися слідчі судді і чому їхні дії трактуються як порушення присяги

Розглядаючи скарги на суддів, які вирішували справи щодо учасників подій на майдані, члени Вищої ради юстиції мали змогу виробити власну практику. При цьому важливе значення вона має не тільки для діяльності самої Ради, а й для нинішніх суддів. Адже, зрозумівши позицію колегіального органу, законники зможуть уникати помилок, що мінімізує їхні шанси на притягнення до дисциплінарної відповідальності.

«Рейтингові» скарги

Стежачи за розглядом скарг, які надійшли до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, а від неї — до ВРЮ, не важко помітити, що найпопулярнішими є 2 види звернень: щодо позбавлення посвідчення водія і щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Саме на рішення колегіального органу щодо другого виду скарг звернув увагу член Ради Андрій Бойко, опублікувавши із цього приводу статтю.

Як він відзначив, слідчий суддя може бути позбавлений посади за серйозні й очевидні порушення норм процесуального права, а також за порушення прав людини і основоположних свобод, якщо вони вчинені умисно або внаслідок грубої недбалості. При цьому прояви свавільності необхідно відрізняти від «добросовісної» помилки. «Добросовісність вказує на те, що суддя діяв сумлінно: з належним ставленням до своїх обов’язків установив фактичні обставини, які підлягають правовій оцінці, оцінив докази та тлумачив закон, але припустився помилки, яка не була настільки очевидною й однозначною», — пояснив цю позицію А.Бойко.

Серед порушень, які допускали слідчі судді у процесі застосування запобіжних заходів, член Ради виділяє такі:

— відсутність матеріально-правової підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тобто наявності обгрунтованої підозри;

— відсутність процесуальної підстави — ризиків, які дозволяють уважати, що підозрюваний може вчинити дії, що зашкодять розслідуванню або розгляду справи.

Саме ці два недоліки й стали підставою для ухвалення Радою рішень про звільнення за порушення присяги. Тому їм варто приділити особливу увагу.

Підозра в межах розумного

А.Бойко звернув увагу на рішення ЄСПЛ у справі «О’Хара проти Сполученого Королівства», де зазначалось, що доведеність наявності обгрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу має відповідати стандарту «розумна підозра». Детальніше цей термін у Страсбурзі пояснили, розглядаючи справу «Фокс, Кемпбел і Харлей проти Сполученого Королівства»: мають бути наявні факти або інформація, які переконали б об’єктивного спостерігача в тому, що саме ця особа могла скоїти злочин.

Подібні вимоги містить і п.1 ч.1 ст.178 Кримінального процесуального кодексу, відповідно до якого при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й вагомість наявних доказів учинення підозрюваним чи обвинуваченим кримінального правопорушення.

Водночас, наголосив А.Бойко, під час розгляду висновків ТСК виявилося, що в деяких випадках для обгрунтування позиції слідчого використовувались докази, які не мали жодного зв’язку з фактичними обставинами події злочину і, відповідно, не могли підтверджувати причетність особи до його скоєння.

Наприклад, в одному з випадків у клопотанні слідчого сказано, що обгрунтованість підозри «повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами», а саме — показаннями свідка. Інших доказів у клопотанні не вказано. Разом з тим, як зазначив А.Бойко, в повідомленні про підозру йдеться про подію злочину, яка мала місце 19 січня 2014 р., а показання свідка стосувалися 21 січня. За таких умов, наголосив член Ради, жодних доказів протиправних дій затриманого не було.

В іншому випадку адвокати затриманого поставили під сумнів показання правоохоронців, оскільки ті були ідентичними, а в громадянина при затриманні не вилучались предмети, які підтверджували б показання свідків. «Оскільки в цьому випадку показання свідків є єдиним доказом, щодо достовірності якого є обгрунтований сумнів, то в разі відсутності будь-яких інших фактів на підтвердження отриманих доказів слідчий суддя зобов’язаний був розглянути ці докази на предмет їх достовірності», — пояснив член ВРЮ.

Альтернативний шлях

Аналізуючи обгрунтованість ризиків, які стали підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу, А.Бойко також звернув увагу на позицію Страсбурга. Так, рішенням у справі «І.А. проти Франції» ЄСПЛ указав, що вбачає порушення, коли, обираючи тримання під вартою, обмежуються «схематичними» мотивами, такими як «неналежна поведінка обвинуваченого», «тяжкість покарання, яке загрожує», тощо. До того ж, наголошував Євросуд, в ухвалі мають бути зазначені обставини, які дають підстави очікувати, що цей ризик справдиться, а слідчий чи прокурор мають надати докази цього.

При цьому відповідно до позиції Страсбурга, хоча суворість покарання є визначальним елементом під час оцінки ризику, потребу в позбавленні когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість правопорушення.

Як відзначив А.Бойко, в рішеннях про обрання запобіжного заходу судді часто вказували на тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, відсутність у нього постійного місця роботи або навчання, віддаленість постійного проживання від м.Києва тощо. Натомість у переважній більшості вердиктів наявність обставин, які ставили під сумнів наведені ризики (позитивні характеристики, постійне місце проживання та роботи, усталений спосіб життя, стабільні соціальні зв’язки тощо), не враховувалась як підстава для застосування альтернативного запобіжного заходу.

На переконання члена Ради, суди кожного разу, вирішуючи питання про застосування тримання під вартою, повинні зважати на потребу в цьому. «Із цією метою вони мають урахувати всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з огляду на презумпцію невинуватості виправдовує відступ від принципу поваги до особистої недоторканності та свободи», — наголосив А.Бойко.

Питання щодо застосуваня запобіжних заходів не єдине, щодо якого в суддів можуть виникати запитання до Ради. Тому варто очікувати, що колегіальний орган і надалі роз’яснюватиме свою позицію. Головне, щоб і сама Рада дотримувалась її.