Вища рада маніпулює

Чи може ВРЮ звільнити суддю за порушення присяги, не маючи права відкривати дисциплінарне провадження щодо нього?

Звільнення за порушення присяги стало одним з основних інструментів у кампанії очищення суддівських лав. Причому тим, хто його застосовуватиме, не було потреби вигадувати свій план. Адже попередні склади Вищої ради юстиції вже напрацювали певну, хоч і не таку багату, практику із цього питання. Але у справу втрутився законодавець і необачно зруйнував наїжджену колію.

Зигзаги нормотворчості

Так склалося, що бажання якомога швидше провести реформу в частині очищення суддівських лав інколи випереджало нормативне підкріплення відповідних процедур. Особливо з появою на сцені такого органу, як Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Саме на неї попервах було покладено завдання констатувати факти порушення присяги у діях суддів, щодо яких були претензії в політиків та громадських активістів.

На перший погляд, нічого нового в процедурі не з’явилося. Лише до переліку ініціаторів пропозиції про звільнення судді за порушення присяги додалися «інші суб’єкти у випадках, визначених законом». У такий спосіб законодавець лише легітимізував розгляд Радою висновків ТСК.

Проте через рік стартувала чергова судова реформа, і її автори вирішили дещо вдосконалити процедуру притягнення законників до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, у розділі закону «Про судоустрій і статус суддів» з аналогічною назвою з’явився розлогий список порушень, які можуть стати підставою для відкриття дисциплінарного провадження. А висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення за порушення присяги став окремим видом дисциплінарного стягнення.

Крім того, перелік проступків, що мають уважатися порушенням присяги, у ст.32 закону «Про Вищу раду юстиції» замінила інша норма: «Провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження». До речі, як відомо, саме через цю норму виник спір щодо строків давності для притягнення до будь-якої відповідальності. Але із правилами нібито всі погоджувалися. Якби не один формалізм, який з’явився через те, що ТСК не встигла розглянути всі заяви і вони надійшли до канцелярії ВРЮ…Порядок б’є бажання

Звісно, Верховна Рада ще у 2014-му розуміла, що ТСК — явище тимчасове і врешті-решт щось доведеться робити із зверненнями, які залишаться без висновків. Тому в ч.5 ст.2 закону про відновлення довіри передбачено, що всі такі заяви «передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою». Але що вважати «загальною процедурою», нардепи уточнити забули.

У ВРЮ вирішили: оскільки орган законодавчої влади згадав у законі саме про неї, то це означає, що вона й уповноважена на подальшу реалізацію «тимчасового посиленого заходу» відновлення довіри до вітчизняної Феміди. У відповідних ухвалах ВРЮ про відкриття дисциплінарних справ за заявами, що дісталися у спадок від ТСК, для обгрунтування саме такого порядку згадується ст.95 закону про судоустрій (з останніх — від 14.07.2016 №1368/0/15-16). Хоча загальна процедура здійснення дисциплінарних проваджень визначена навіть не в законах, а в ст.113 Конституції. І ця норма однозначно поділяє дисциплінарні провадження за суб’єктами розгляду: суддями Верховного та вищих спеціалізованих судів опікується ВРЮ, іншими — Вища кваліфікаційна комісія суддів.

Якщо раніше із цього приводу ще могли точитися дискусії, то з появою нової ч.2 ст.32 закону про ВРЮ, як кажуть, без варіантів. Адже якщо правила для «дисциплінарок» і проваджень щодо порушення присяги одні й ті самі, то й органи, які уповноважені їх застосовувати, не можуть варіюватися залежно від того, звідки надійшла заява.

Фактично це визнають і в самій Раді. Адже близько 2000 звернень щодо суддів місцевих та апеляційних судів, які надійшли до неї в загальному порядку, були переадресовані до ВККС за належністю. Водночас для заяв, що передала ТСК, чомусь був зроблений виняток.

Час минає, і практика разом з ним

Звісно, можна послатися на практику ВРЮ попередніх складів, коли за ініціативою когось із членів Ради розглядалася пропозиція про звільнення судді за порушення присяги. Але якщо уважно переглянути акти тих часів, то в них є суттєва відмінність.

Наприклад, у рішенні ВРЮ від 10.12.2013 №1391/0/15-13 щодо внесення подання про звільнення за порушення присяги жодного разу не згадується ні дисциплінарна справа, ні ухвала про відкриття дисциплінарного провадження. Процедура зводилася до того, що на підставі звернення (або за ініціативою члена ВРЮ) приймалося рішення про проведення перевірки, результати якої затверджувалися Радою з ухваленням відповідного вердикту. У такий спосіб ВРЮ формально не виходила за межі своїх конституційних повноважень.

Така казуїстика, звісно, не дає підстави стверджувати про бездоганність подібної практики. Тим більше що і в ті часи, і сьогодні деякі відомі правники дотримуються доктрини, що звільнення за порушення присяги є видом конституційної, а не дисциплінарної відповідальності. Тож провадження і суб’єкти їх здійснення можуть відрізнятися, а ст.131 Конституції стосується виключно «дисциплінарок». Але після прийняття закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII цей спір став швидше науковим, ніж практичним.

До того ж у ст.93 закону про судоустрій (в редакції закону №192-VIII) тепер указано, що «дисциплінарне провадження — це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді». Отже, відкриваючи дисциплінарну справу для з’ясування наявності підстав для внесення подання про звільнення судді за порушення присяги, ВРЮ автоматично визнає, що така перевірка відбуватиметься в межах дисциплінарного провадження.

Водночас стосовно суб’єкта, який має встановити факт порушення суддею присяги, ч.2 ст.116 (в редакції закону №192-VIII) визначає, що це компетенція ВККС або ВРЮ. Зрозуміло, що йдеться не про подвійний суб’єкт, а про конституційне розмежування повноважень.

Сумніви на користь

Звісно, очищення кабінетів будь-якого державного органу від недоброчесних чиновників чи суддів — справа необхідна. Але чи потрібно для цього відходити від загальних законних процедур, які не настільки вже й складні? Адже ВККС так само могла б розглянути всі заяви, що надійшли від ТСК, встановити відповідні факти й переадресувати свої рекомендації до ВРЮ.

Крім того, можна було б почекати до 30 вересня, коли всі дисциплінарні важелі перейдуть до Вищої ради правосуддя, а її повноваження визначатимуться не тільки Конституцією, а й законами. Це додало б авторитету й самій ВРП, оскільки доводило б, що для неї головне не тільки очищення суддівських лав, а й захист прав людей у мантіях. Адже навіть у кримінальних провадженнях усі сумніви мають тлумачитися на користь підсудних. Принаймні неврахування цього принципу також ставилося за провину тим суддям, у діях яких ВРЮ знайшла порушення присяги.

За нинішніх обставин може так скластися, що згодом усі служителі Феміди, кого було звільнено за особливою процедурою, доведуть недотримання своїх прав через національну або європейську інстанції. І той факт, що законодавець дещо заплутався з регулюванням, навряд чи слугуватиме виправданням для тих, хто ним керувався.

Коментар «ЗiБ»

— Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який передбачав створення ТСК, установив, що нерозглянуті справи передаються до ВРЮ. Це перша основа, яка дала нам можливість виконувати цю роботу.

Якщо ми вбачаємо у діях судді порушення присяги, відкриваємо провадження, адже ВРЮ і є тим органом, який звільняє за порушення присяги. Так само і у випадку подання про звільнення судді, яке надійшло від Вищої кваліфікаційної комісії суддів, приймаємо рішення про звільнення.

До речі, в «Перехідних положеннях» закону «Про Вищу раду правосуддя» пропонується прописати таке наше повноваження окремо, щоб ще більше легітимізувати його. Але і зараз норми законодавства дають нам можливість розглядати ці скарги.

У тих же випадках, де ми не вбачаємо порушення присяги, але все ж є підстави для дисциплінарної відповідальності, передаємо матеріали до ВККС.