«Ми всі училися потроху…»

Чи потрібна українським правникам заочна освіта?

Існує думка, що дистанційна підготовка правників неможлива так само, як і лікарів, проте законодавство не обмежує студентів юридичних факультетів у виборі форми навчання. В тому, наскільки критично такий вибір впливає на подальшу кар’єру правника, спробував розібратися «ЗіБ».

Між буквою і духом

Тема юридичної освіти в Україні постійно обговорюється в контексті якості надання правничих послуг, працевлаштування молодих спеціалістів, браку кваліфікованих кадрів у таких популярних сьогодні галузях, як міжнародний комерційний арбітраж та фармацевтичне право. Правничі фірми влаштовують для студентів конкурси й стажування в пошуках майбутніх молодших юристів, під егідою лідерів ринку юридичних послуг проходять студентські практикуми і семінари. Водночас майбутні правники скаржаться на брак прикладних навичок та прірву між юридичною теорією та практикою. Чому багато випускників юридичних вишів не можуть знайти роботу? Можливо, щось не так із системою юридичної освіти в Україні?

Прикметно, що більшість європейських країн віддають перевагу денній формі навчання на юридичному факультеті. Крім цього, тамтешні студенти можуть опанувати професію за комбінованим принципом — очно-заочно. При цьому викладачі не стільки екзаменують майбутніх правників на знання букви закону, скільки допомагають усвідомити дух права та принципи дії правових процесів під час аудиторного вивчення правничих кейсів у вихідні. Адже сучасний юрист повинен не тільки вміти аргументувати свою позицію, а й донести її до опонента у спорі, пояснити клієнтові та відстояти у суді. Для цього йому, швидше за все, знадобляться особисті якості та навички, розвиток яких має стати частиною його правничої підготовки.

Не правом єдиним

Експерти наголошують: донедавна українському юристу було достатньо вивчити вітчизняне законодавство та кілька перекладів міжнародних договорів, ратифікованих українським парламентом, щоб ефективно виконувати свої обов’язки. Це було пов’язано насамперед із перехідним періодом економіки пострадянської України. Однак із розвитком міжнародних зв’язків, появою іноземних інвесторів, інтеграцією країни у світову торгівлю, гармонізацією вітчизняного законодавства з європейським перед юристами країни постали нові виклики, до законодавчої бази додалися європейські конвенції, практика Європейського суду з прав людини, тому вимоги суспільства до юристів значно ускладнилися. Та й право як предмет вивчення стало значно складнішим, ніж 20 років тому.

Якщо розглядати юридичну освіту як складову доступу до правничої професії, то навчальний процес, напевно, повинен закінчуватися складанням незалежного державного кваліфікаційного іспиту, як у Німеччині, Японії та США, тобто проводити його мають незалежні екзаменатори, а не комісія, до якої входять знайомі студентам викладачі.

Так, у Німеччині майбутніх юристів оцінює незалежне відомство. При цьому згідно зі статистикою право практикувати там одержує менш як третина студентів. Водночас надлишок спеціалістів у цій сфері в Україні вважається ледь не соціальною проблемою, про яку багато говорять у професійних колах.

Водночас серед юристів правничих фірм панує думка, що не кожен дипломований спеціаліст має хист до практики, і це нормально. У минулих числах «ЗіБ» вже торкався цієї теми і з’ясував, що є багато суміжних галузей, де правнича освіта буде перевагою для кандидата на посаду. Наприклад, інвест-банкінг, ризик-менеджмент, колекторські, страхові послуги, діловодство, рекрутинг, консалтинг.

З огляду на низьку правову культуру українських громадян правнича освіта може стати у пригоді в багатьох інших життєвих сферах — при заснуванні власного підприємства, сплаті податків тощо. Для підвищення відповідного освітнього рівня цілком достатнім може вважатися значно менший обсяг знань, ніж той, який необхідний для доступу до професії судді, адвоката чи прокурора. Експерти наголошують: для підготовки відповідних фахівців, здатних виокремити юридично значущі фактичні обставини, дати їм правову оцінку та обгрунтувати правовий висновок, застосовуючи законодавство, потрібен потужний ресурс, самоорганізованості недостатньо. При цьому під ресурсом розуміють навички спілкування та аналізу, які виявляються і розвиваються у процесі вивчення кейсів, бізнес-ігор, удаваних судових процесів, чого в багатьох українських вишах немає навіть на денній формі навчання, не кажучи вже про заочну.

Оптимально вдосконалити

Прикметно, що результати опитування членів Асоціації правників України з приводу реформи вищої юридичної освіти свідчать: у суспільстві назріває нагальна потреба в удосконаленні цієї сфери. Водночас щодо напрямів реформи консолідованої більшості немає, і це, на жаль, розтягує в часі відповідний процес.

До речі, майже 40% опитаних уважають наявну систему освіти оптимальною; за введення наскрізної магістерської програми тривалістю 4,5—5 років висловилися близько третини, а 3-річну магістерську програму з права з можливістю надходження випускників будь-яких бакалаврських програм з одночасною ліквідацією бакалаврату з права підтримали близько чверті респондентів.

А от у Росії разом з юридичною освітою реформують підготовку менеджерів, економістів та державних службовців. Від заочної форми навчання за цими популярними напрямами там вирішили взагалі відмовитися.

У фахівців, опитаних «ЗіБ», свої думки щодо реформаторських тенденцій у вітчизняній юридичній освіті й подальшої долі заочної та денної форм підготовки правників. Питання лише в тому, як скоро ці пропозиції будуть враховані і чи відбудеться реформа освіти взагалі. Хоча б для випускників правничих факультетів. 

Коментар «ЗiБ»

— Заочна форма завжди була й буде профанацією навчання. Водночас необхідно повертатися до вечірньої форми, яка була гарним компромісним способом отримати освіту працюючим студентам. Більше того, «вечірники» і теорію знали, і орієнтувалися в практичних питаннях краще від «стаціонарників».

Взагалі студентам-юристам більше часу потрібно приділяти напрацюванню практичних навичок правничої професії. Однак не шляхом заочного вивчення навчальних дисциплін. У США диплом юриста отримують через 3 роки після 4-х років навчання на бакалавраті за будь-якою спеціальністю. Не можна за 1,5 року опанувати базові дисципліни (теорію права, цивільне та кримінальне право, процесуальні дисципліни) та ще й отримати спеціалізацію в окремих галузях права. Це освітній фаст-фуд — швидко, зручно, але некорисно. Це тупиковий шлях розвитку юридичної освіти.

— Насправді довкола заочної правничої освіти забагато шуму. Не можна її порівнювати зі стаціонаром, оскільки це альтернативна форма навчання, яка дає великі можливості.

Ні для кого не секрет, що ринок правничих послуг в Україні перенасичений юристами. Молодий спеціаліст з дипломом, але без досвіду, майже нікому не потрібен. Який вихід? Після здобуття базової вищої освіти, тобто рівня бакалавра, переводитися на заочну форму та йти працювати. При отриманні диплома магістра ви вже матимете дворічний багаж досвіду, і перед вами відкриються набагато ширші перспективи для працевлаштування.

Я магістратуру закінчував заочно, і цей час витрачав на роботу за фахом. Вважаю, я його витратив з більшою користю, ніж мої однокурсники.

Не забуваймо також про людей з обмеженими фізичними можливостями, які не мають змоги відвідувати вищі навчальні заклади, оскільки, на жаль, такі заклади не пристосовані та не обладнані для них. Заочна форма для таких людей — це єдина можливість отримати освіту. Я знаю про кількох чудових адвокатів-інвалідів, які заочно отримували правничу освіту.